Що таке гуні-коцовані і чому українці перестали одягати їх на весілля: маловідома історія, яка вас здивує

Традиційна мода може триматись віками, а зникнути за десятиліття. Деякі предмети одягу, які були звичними для наших предків, дивують сьогодні.

Так сталося з гунями-коцованями, про які розповіли в "Локальній історії".

Наразі зустріти цей предмет одягу можна лише на фестивалях гуцульської культури. Їх ще виготовляють, проте лише у кількох віддалених селах на Закарпатті. Але ще якихось 100 років тому жоден горянин чи селянин не ходив би без цього верхнього одягу.

Гуні були теплі та захищали за будь-якої погоди. Їх носили майже цілий рік і чоловіки, і жінки, і діти. Їх виготовляли з вовни, іноді вимочували у виварюванні вільхової кори, щоб у них не заводилися ні воші, ні блохи.

Довгий час гуня була обов'язковим елементом місцевого костюма, а у весільних обрядах протрималася аж до 1950-х років.

Чоловіки носили довші Гуні до колін. Жінки воліли коротше, до пояса. Рукави робили довгі, до колін, а краї обшивали яскравою стрічкою.

В одній сім'ї могли мати до десятка гунь. Часто шили їх самі господині, власноруч для цього ткали полотно та пряли нитки. Тканина валялася в гірських потоках, шерсть вибілювалася природним чином.

З внутрішнього боку гуні часто робили велику кишеню, замість застібок на шиї – зав'язки.

Існували святкові гуні та повсякденні. Святковими вважали білі, у яких ходили до церкви чи весілля. А чорні чи сірі – на похорон.

Біла гуня була частиною весільного обряду-наречена подекуди мала ходити в ній тиждень після свята, навіть у літню спеку.

У деяких районах існував звичай "затанцьовувати" весілля: гості кидали гуні молодим під ноги, щоб ті танцювали на них - "щоб щасливі, щоб багаті були".

Нагадаємо про посівний календар на лютий 2023 року: найсприятливіші дні, щоб підготувати розсаду до весни.