На території сучасної Туреччини, у місті Севастія, прийняли смерть за віру в Христа вірні йому воїни. Саме тому 22 березня православні вшановують пам'ять сорока Севастійських мучеників – так їх назвали на честь міста, звідки родом найвідоміша біблійна історія.
Почалося все з указу, виданого Костянтином Великим у 313 році. Він дозволяв офіційно свободу віросповідання і рівняв у правах із язичниками. Та не подобалося таке рішення співправителю Лікінію: він дотримувався переконань, що править світом сонце, боявся зради і хотів очистити своє військо від християн.
Тоді ж у вірменському місті Севастії одним з воєначальників служив Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока осіб, хоробрих воїнів, які виходили переможцями з багатьох битв.
Логічно, що вони відмовилися приносити жертви язичницьким богам, тому потрапили за грати.
Водійські посвідчення стануть "тимчасовими" документами: автомобілістам готують нові правила
У платіжках за комунальні послуги з'явився новий рахунок: кому готувати більше грошей
Абоненти Vodafone залишаться без зв'язку: кому потрібно терміново замінити SIM-картку
Українці не підозрюють про наслідки: які пастки приховує "Національний кешбек"
"Хто витримає до кінця, той врятується", - говорили воїни замість молитов, сидячи у катівнях.
Язичники так і не змогли змусити їх відмовитися від Христа. Почувши про таку нечувану хоробрість, кайдани ставали все менш надійними. Сановник Лисий захотів самосуд.
"Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога", - такими були останні слова мучеників.
Камені летіли в них з усіх боків, але відскакували: невидиму силу, котра захищає божественних воїнів, помітили усі. Відлітали рикошетом кинуті для розправи брили просто в обличчя катів – "нетлінні" не здавалися, бо справді могли молитися і не відчувати болю.
Повели затриманих пізніше до озера, холод пробирав до кісток, один з них не витримав і кинувся до лазні, але як тільки переступив поріг, впав замертво.
О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: зненацька стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Під час болісної страти наймолодшого переконували не боятися, поклали на колісницю і повезли на спалення.
Мелітон не дихав, його кинули просто на землю. Мати підняла сина і на своїх плечах понесла його додому. Минуло три дні, і мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і повели його поховати їх.
Дивіться: Чому навчають нас сорок Севастійських мучеників?