Зустріч Меркель і Путіна в Сочі: як канцлер Україну купувала

Новий німецький уряд почав доволі відчутно коригувати зовнішню політику ФРН. Ці коректури стають дедалі виднішими, і тепер, після візиту Ангели Меркель до Сочі, на зустріч з Володимиром Путіним, про них можна говорити цілком впевнено.

Про це пише політолог Борис Немировський.

Експерт нагадує, що чотири роки поспіль Меркель була головною супротивницею Путіна в Європі. Саме вона збудувала й усіма силами зміцнювала антипутінський "фронт" в Євросоюзі, саме вона "проштовхувала" та втримувала санкції, запроваджені за військову анексію українського Криму. В той час, як адміністрація США, очолювана Бараком Обамою, здалеку обурювалася російськими діями та погрожувала пальчиком – Ангела Меркель мало не голими руками втримувала Путіна від широкомасштабної агресії проти України, вигадувала численні дипломатичні формати та ще й воювала на "внутрішньому фронті" проти власних підприємців, яким що Крим, що Рим – аби гешефт з Росією процвітав.

Що ж сталося тепер? Нині Меркель розповідає про "необхідність діалогу з Москвою" та демонструє солідарність із Путіним, принаймні, в двох важливих питаннях: будівництво газопроводу "Північній Потік-2" та збереження угоди з Іраном щодо його військової ядерної програми, незважаючи на вихід з неї США.

Не йдеться тут про власні економічні інтереси, бо це не так .Адже, якщо б власні економічні інтереси були б найголовнішими – то жодних санкцій проти Росії просто не було б. Можна ж було б висловити занепокоєність – і продовжити торгівлю. Якби головним був російський "длінний рубль" - не було б чотирирічної перманентної війни Меркель з "капітанами бізнесу", лідерами компаній Siemens, BASF та Bayer AG – вона б просто дозволила їм робити все, що вони забажають.

Чому ж тепер Ангела Меркель надсилає до Києва й Москви одного з своїх найвірніших "солдатів", міністра економіки Петера Альтмайєра, аби той вмовив український уряд не чинити більш опору будівництву Північного Потоку, а російську владу – піти на поступки та гарантувати, що після збудування ПП2 Україна збереже газовий транзит через свою ГТС?

Яка причина такої поведінки.

Наразі і в Німеччини, і в Росії є один на двох головний біль – сьогоднішній голова Білого дому. Саме Трамп "штампує" нові й нові санкції проти Росії, взагалі не порадившись із Німеччиною. Це він погрожує вкрай неприємними наслідками будь-якій європейській компанії, яка візьме участь в будівництві "Північного Потоку-2". Це він, зрештою, знову запроваджує санкції проти Ірану, незважаючи на бажання європейців вірити в те, що Тегеран дотримає обіцянок, причім вірити попри будь-які факти.

Можливо, Дональд Трамп і сам би хотів дружити з Путіним, але йому не дають цього робити його власні однопартійці, республіканські, які чудово розуміються на тому, як приборкувати бандитів.

Тому зараз, коли США поставили питання щодо російського газопроводу руба: хто буде його будувати, той матиме справу із санкціями– єдина можливість для німців викрутитися з неприємної ситуації полягає в тому, щоб вмовити Україну. Якщо Україна не заперечуватиме будівництву, то тоді, виходить, Америці нема за кого вступатися.

Зі свого боку, Україна досі нічого такого не казала, а навпаки, збирає східноєвропейський "антигазопровідний" фронт, протестує, апелює до тих же США. Отже, треба її якось вмовити, влестити.

Проблема полягає лише в тому, що Путін не підіграє цьому вмовлянню. Він не обіцяє, що Україні буде залишено транзит, а натомість каже – якщо це буде економічно вигідно.

А зацікавленість в газопроводі в німців має, скоріш, не економічний, а політичний характер. Насправді, газу в Німеччини вистачає навіть без тієї другої гілки "Північного Потоку". Є український та білоруський транзит, є постачання з країн Азії, є LNG-термінал, який приймає скраплений газ із Африки та обох Америк.

Але факт полягає в тому, що всередині ЄС відбуваються великі зміни: нові країни виходять наперед та затьмарюють ведучу роль, яку досі відігравала в Євросоюзі саме Німеччина. І, щоб зберегти цю ведучу роль, німецькі можновладці намагаються підкріпити її багатьма засобами. Один з них – намагання захопити позицію головного європейського нафтогазового хабу.

Як повідомляв портал "Знай.ua", Меркель в унісон з Путіним заговорила про негайне звільнення Вишинського. Німецький канцлер пообіцяла, що обговорить це питання з президентом України Петром Порошенком.