Чорний ринок книгопродукції: як мільярди гривень йдуть до кишень контрабандистів

4 травня на сайті Кабінету міністрів України з'явилося повідомлення про те, що Держкомтелерадіо пропонує ввести санкції проти 35 російських видавництв за випуск літератури антиукраїнського змісту пише politdate.com.ua. До списку санкцій потрапили «Алгоритм», «Книжный мир», «Центрполиграф», «Эксмо», «АСТ», «Вече» та інші. Здавалося б, в умовах російської агресії таке рішення може мати місце, адже держава вже кілька років проводить політику захисту споживача від пропагандистської літератури з РФ. Тим не менш, деякі факти змушують засумніватися в щирості та патріотичній мотивації чиновників уряду. Але про все по порядку.

Як стверджують експерти, сьогодні легальний український книжковий ринок (реалізовані книги, з яких сплачені всі податки) ділиться на два сегменти: навчальна і науково-освітня література, яку повністю друкують українські видання (оціночний обсяг ринку - близько 1,5 млрд. гривень на рік); комерційна література (обсяг - близько 1,6 млрд. грн; 90% книг українських видавництв і близько 10% іноземних, включаючи російські, що становить менше 9 млн. доларів).

При цьому, існує ще один «паралельний» ринок - нелегальний. За оцінками фахівців, що працюють у сфері реалізації друкованої продукції, його обсяг досягає двох мільярдів гривень на рік. Нелегальний ринок приблизно порівну ділять контрабандна продукція з РФ і контрафакт українського виробництва (нелегальні копії російських видань, нерідко заборонених до ввезення в силу свого антиукраїнського змісту).

У 2015 - 2017 рр. держава прийняла цілий ряд заходів, що обмежують ввезення книг антиукраїнського змісту з країни-агресора. Вони застосовуються до всієї без винятку продукції, яка реалізується легально. Отже, ввезення українськими мережами книжкової торгівлі заборонених книг з РФ є повністю виключеним. Вся продукція російського виробництва, що знаходиться в магазинах і на складах реалізаторів, які працюють «по білому» пройшла сертифікацію і отримала дозвіл на ввезення. Її частка в роздрібній торгівлі невелика (менше 10%, від комерційної літератури, як уже говорилося вище). Переважно, це - високоспеціалізована технічна, наукова, медична література, найчастіше - перекладна, видавати яку українською мовою економічно невигідно через малі тиражі. Найчастіше в Україну завозяться тиражі таких видань, що не перевищують 50 - 100 штук на рік, при тому, що видання українських перекладів аналогічної літератури стає економічно обґрунтованим при мінімальному тиражі в 1500 - 2000 примірників.

У підсумку, від ініціативи Держкомтелерадіо постраждають тільки «білі» торговці «ліцензованими» книгами, які працюють за законом і платять податки. Асортимент книжкових магазинів істотно збідніє, а читач піде шукати необхідну літературу до гравців тіньового книжкового ринку. Вони і стануть головними вигодонабувачами від нових обмежень.

Адже заборона, яка торкнеться тільки легального ринку, жодним чином не впливає на «петрівки» і «розкладки», на яких продається що завгодно - у ній відсутній інструментарій боротьби з контрабандною та піратською продукцією, яка на сьогодні і так в 5 разів перевищує обсяги легального ринку і генерує мільйонні «тіньові» доходи, що дозволяють корумпувати політиків і чиновників.

Нижче ми назвемо деяких діячів тіньового книжкового ринку, що стоять за новою ініціативою Держкомтелерадіо поіменно.

Ярослав Костянтинович Маринович: шлях від “агента Кремля” у “патріоти” з незмінною особистою вигодою.

Кар’єра цього ділка вітчизняного книжкового ринку могла б стати сюжетом про “Остапа Бендера” нашого часу. Наприкінці 2000-х Ярослав Маринович працював топ-менеджером відомого російського видавництва «Эксмо» у Москві (того самого, яке потрапило до проекту санкційного списку Держкомтелерадіо). При цьому, Ярослав Маринович продюсував у Москві вихід багатьох російських видань “про хохлів”, зміст яких варіюється від “непатріотичного” до “антиукраїнського”. Про цей період роботи “націоналіста” ми розповімо у наступних публікаціях. Але, пізніше, компанія направила його – “перевіреного бійця” у Київ для налагодження збуту своєї книжкової продукції в Україні. Перебуваючи далеко від головного офісу, Ярослав Маринович відчув свободу дій та проявив “кримінальний талант” – став крутити афери, використовуючи недоліки українського законодавства.

Річ у тім, що в Україні хто завгодно може зареєструвати будь який торговий знак (навіть якщо у інших країнах він використовується вже багато років та належить відомій компанії). Цим і скористався Ярослав Маринович. За підробними документами він зареєстрував близько десятка торгових марок, аналогічних до марок відомих російських видавництв.

Всі права на бренди Ярослав Маринович закріпляв за своєю офшорною фірмою Blackwell Industries ltd. (Блеквел Індастріз Лтд. Місце реєстрації – Сейшельські острови. Подальша схема роботи книжкового афериста була досить проста: завозити незначну частину продукції від “материнських” брендів, а більшу частину – везти контрабандою, або нелегально додруковувати в Україні та реалізовувати без сплати податків. При цьому, ділка ніколи не цікавив зміст книг, на відміну від їх комерційної привабливості.

Особливо прибутковою схема стала після 2014 року, коли на фоні російської агресії, московські видавництва зіткнулися з труднощами легального ввезення продукції. Скориставшись ситуацією, Ярослав Маринович перестав розраховуватися за раніше поставлену продукцію та розгорнув піратський друк не лише заборонених, але й дозволених російських книг, через що остаточно розірвав стосунки з московським начальством і… “патріотично” наповнив український ринок російськими виданнями. Так Маринович став справжнім магнатом книжкового контрафакту в Україні і “націоналістом” за примусом… Адже в іншому випадку довелося б повертати борги хазяям, працювати легально, та платити податки.

Продукцію він реалізовував не лише на сумнівних нелегальних ринках, але й у підконтрольній мережі книжкових магазинів “Буква”.

З останньою, до речі, пов’язана історія банкрутства у 2013 році, коли Ярослав Маринович не повернув українським та іноземним видавцям гроші за отримані тиражі книг. Довівши до банкрутства стару мережу “Буква”, він благополучно відкрив нову та став продавати літературу, отриману задарма.

Це був далеко не останній скандал, пов’язаний з книжковою мережею “Буква”, проти якої на даний момент відкрито 10 кримінальних проваджень. У 2016 році активісти знайшли в одному за магазинів мережі Мариновича у Броварах книги антиукраїнського змісту, факти торгівлі російським контрафактом та несплати податків. Розгорівся скандал, але Мариновичу вдалося вийти сухим із води. Імовірно, не обійшлося без покровительства у владних структурах. З тих пір наш герой став ярим поборником заборони на ввезення продукції російських видавництв.

“Націоналіст” Маринович та “патріоти” з “Меморіалу” ім. В. Стуса: злиття позицій.

Ґрунт для нинішньої позиції Держкомтелерадіо щодо санкцій проти російських видавництв почали готувати того самого 2015 року, коли стався скандал з книжковою мережею “Буква”. Львівський осередок організації “Меморіал” ім. В. Стуса подав позов проти ООО "Издательство Яуза", ООО "Яуза-пресс", ООО "Издательство "ЭКСМО", и ООО "Алгоритм" з метою заборони ввезення книг цих видавництв на територію України. Суди тяглися з 2015 по 2016 рр., але були програні позивачами.

Крім того, у цих судових процесах з’явилася одна вельми цікава деталь – інтереси Мариновича (який друкує російський контрафакт і везе контрабанду) та “Меморіалу” (який “бореться” з цим явищем) часто представляли одні й ті самі довірені особи!

Ці документи показують не лише зв’язки Мариновича з “Меморіалом”, але й усі програні суди, як по незаконній перереєстрації торгових знаків, так і по спробах чинити тиск на Кабінет міністрів України через суд.

А ось головний виробник російського контрафакту Ярослав Костянтинович Маринович на презентації книги у “Меморіалі”, який “бореться” з російською продукцією.

Мотивація Я. Мариновича зрозуміла – маючи зареєстровані контрафактні марки, аналогічні до російських, у разі заборони легальної продукції, він скоро захопить увесь “чорний” книжковий ринок. Адже чим менше книг буде завозитися в Україну легально (з усіма перевірками та висновками експертної комісії), тим більше прибутків отримає Ярослав Маринович на своєму контрафакті. А в чому інтерес “Меморіалу”?

Вищезгадана організація “Меморіал” ІМ. В. Стуса – далеко не просте об’єднання активістів, як може здатися на перший погляд. Тісні зв’язки з організацією підтримує також колишній міністр культури, а нині – Віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко. Сьогодні саме він є одним з головних лобістів прийняття рішення, щодо заборони на ввезення усіх книг російських видань. 7 травня 2018 р. В’ячеслав Кириленко заявив, що “підписав доручення відповідним органам влади внести пропозиції щодо введення санкцій проти 12 російських видавництв, що систематично розповсюджують книжкові видання, зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України”. Список цих видавництв знову дивним чином збігся з контрафактно зареєстрованими брендами Мариновича. Чим обумовлений цей збіг: некомпетентністю чиновника з Кабміну у питаннях вітчизняного книжкового ринку, або одвічним бажанням “очолити”? Серед гравців книжкового ринку ходять чутки, що все набагато банальніше – такий збіг просто коштував Мариновичу 50 тис. у. о., про що він сам розповідає в приватних бесідах.

Як би там не було, в разі прийняття відповідних санкцій у збитку залишаться легальні торговці книгами, а також – українські видавництва. Останні, до речі, забезпечують Україні профіцит у книжковій торгівлі з РФ. Наша країна, за підсумками 2017 року, постачає до Росії у 5 (!) разів більше книг, ніж завозить звідти. У випадку прийняття запропонованих Держкомтелерадіо санкцій, вітчизняний книжковий ринок опиниться під загрозою, адже Москва напевне із задоволенням вдасться до заходів дзеркального характеру. Держава втратить усі інструменти контролю над ринком – тепер він на 100% буде контрабандним та контрафактним.

У виграші залишаться лише діячі “чорного ринку” так корумповані чиновники, які отримають можливість “на темну” ділити нині легальну частку ринку. Натомість, Україна втратить виробництво, податки, та робочі місця.

Станіслав Дзиндза