Голодомор чи перемоги: на чому виховувати українців

Якщо п'ять років тому Голодомор був однією з головних об'єднуючих історичних подій, наразі з'явилася потреба формувати національну ідентичність навколо перемог українців у війнах. Досвід Вірменії та Ізраїля показує, що Україна може домогтися світового визнання Голодомору як геноциду.

Історик й координатор проекту "Лікбез - Історичний фронт" Кирило Галушка розповів "Знай", чому саме тема Голодомору може стати головною для вчорашніх бійців АТО.

- Геноцид вірмен у Османський імперій визнали за сто років після трагедії. Українському Голодомору вже понад 70 років, коли можна очікувати його визнання на міжнародному рівні? Які можуть бути наслідки такого визнання?

- Мені важко зрозуміти кому висувати претензії щодо Голодомору, в кого вимагати компенсацій чи вибачень. Це геноцид з боку радянського режиму, якого немає вже 25 років. Апелювати до Росії як спадкоємця Радянського Союзу – марна справа, оскільки там завжди стверджуватимуть "я – не я, й хата не моя". Але це не привід зупинитися й нічого не робити. Україна має вивести Голодомор на умовний "ринок геноцидів".

Так само як існує ринок ідентичності, існує й "ринок геноцидів" - визнання тої чи іншої події на світовому рівні, що дозволяє використовувати це визнання в багатьох напрямках. Політика – це ринок, на глобальному рівні якого діють концепції та стратегіїі спрямовані на збільшення авторитету чи значення певної держави. Розумію, що термін "ринок геноциду" звучить надто цинічно, але я використовую його свідомо.

Для держави Ізраїль факт визнання Голокосту світовим співтовариством як геноциду – є запорукою справедливості її існування. Коли в світовій системі визнається, що якісь народ зазнав ганебного ставлення до себе – всі інші повинні співчувати й постійно згадувати про цей факт.

- Чи варто докладати стільки зусиль лише заради "співчуття"?

- Це один з елементів з легітимації українства й зрештою самої держави. Трагедія такого масштабу не могла б статися за наявністю національної держави. Тому про це не повинні забувати зокрема Сполученні Штати, які співпрацювали з СРСР, поки ця держава знищувати мільйони своїх громадян українського походження. Це не привід вимагати вибачень від США за визнання Радянського союзу, але засада для визнання конкретної проблеми в політиці обох держав.

Далі це питання можна використовувати як важель впливу в міжнародній політиці. Чому вірмени так наполягали на визнанні свого геноцид? Бо для них це чинник привернути увагу до вірмен й їх стосунків із сучасною Туреччиною, яка цього геноциду не визнає, притому що вважає себе спадкоємцем Османської імперії. Абсолютна схожа ситуація з Голодомором й стосунками сучасної України з Росією.

Нагадування теми Голодомору – це козир, якій привертатиме увагу до України. Визнає чи не визнає його таким ООН, треба щоб вони про це постійно чули й не забували. На дипломатичному рівні це має стати системною державною роботою, як це вже робиться всередині країни.

Читайте також: У столиці Америки відкрили пам'ятник жертвам Голодомору (фото)

- Але ж Росія у зв'язці з геноцидом українців постійно педалює на злочинах УПА проти євреїв та поляків. Як відповідати на такі звинувачення?

- Це була проблема не лише УПА. Богдан Хмельницький свого часу влаштовував різанину іновірців, як католиків, так й іудаїстів. Не варто забувати про ганебні події часів Громадянської та Другої світової війни. Поза нашим бажанням нам будуть нагадувати це, й не лише Росія. Україна мусить визнати свою провину, якщо дасть приклад для держав, які мають до нас претензії.

Ці теми обговорюватимуться не одне десятиліття й ми маємо тримати свою лінію: так, ми винні в цій трагедії, але давайте обговорювати факти. Глухе заперечення може призвести до формування у Європі загальної думки, яку просуває Росія: "ніякого Голодомору не було, цей народ сам був нацистським і колаборантським".

Це поле окремого протистояння, якого нам не удасться уникнути, зокрема, на тлі приходу до влади в Польщі партії "Право й справедливість". Ми маємо на цьому полі бути не на трибуні, а на рівні співрозмовника, який й провину визнає, але й не дозволяє узагальнювати підходи.

- Голодомор багато чого змінив в самій свідомості українців. Які наслідки залишилися у "нових" українців?

- У старшого покоління це проявлялося в слухняності до влади та боязні терору. То була потужна психологічна травма для тих, хто вижив. Молода генерація прагне поставити крапку в минулих трагедіях й зосередитися на історії успіхів і перемог.

Тема Голодомору, на яку робив ставку свого часу Ющенко, допомагало формувати українську ідентичність на основі спільної трагедії. Це було на часі тоді, зараз молоде покоління необхідно виховувати на воєнних перемогах й нових героях. Давайте вписувати історію військових перемог в щорічне колесо держави, як це зробили з Голодомором і формувати на них нову ідентичність! Закон про декомунізацію викреслює з нашої ідеології досягнення радянської спадщини, які треба заміняти на українських героїв й перемоги.

Фактично, нам потрібно створити нове історичне тло. Тій же самій армії для підтримки морально-бойового духу потрібно святкувати не лише День незалежності й День захисника вітчизни. Необхідно відзначати принаймні одну значну перемогу щомісяця. Давайте відзначати перемогу України у складі союзних військ під Грюнвальдом, входження армії Української народної республіки до Києва, морські походи Канашевича-Сагайдачного до Криму. До речі, ці походи показують, що Крим підкоряла не лише Москва і українці опинилися там зовсім не випадково! Якщо Крим – український, давайте нагадувати, що Канашевич брав Кафу, нинішню Феодосію. А ще є отаман Балбачанов, якій у 1918 році звільнив Крим від більшовиків.

- Чи є тоді необхідність взагалі згадувати про Голодомор?

- Останні два роки ми стикаємося з масовим переосмисленням української ідентичності. Наразі опір суспільства до зовнішньої загрози грунтується на підставі системи координат "свій-чужий". Російськомовні громадяни побігли на фронт захищати свою батьківщину, не особливо розбираючись в історичному контексті. Згодом вони почнуть шукати пояснення для себе й тоді пам'ять про таку подію як Голодомор має бути однією з основ ідентичності в сенсі "ніколи знов". Єдиним порятунком від подібного геноциду могла би бути власна держава, тому її треба відстоювати й захищати.

Важко уявити, щоб широкі суспільні кола цікавилися цією темою постійно. Люди реагують на те, що відбувається зараз й не варто очікувати підвищеної уваги до теми Голодомору під час війни на Сході. Я вперше прочитав лекцію про історичний процес зміни кордонів України в 2010 році й на неї прийшло 10 людей. Після початку російської агресії на лекцію прийшло 70. Історія буде переписуватися в сенсі розставлення акцентів ще не раз, треба бути готовими закріпити вірні акценти в свідомості українців, коли тема Голодомору знов стане актуальною для більшості.

Читайте за темою: 85-річна жертва Голодомору всі свої гроші витрачає на воїнів АТО (фото)