Біографія
Народний депутат України у Верховній Раді 9-го скликання. Член Політичної партії «Опозиційна платформа – За Життя» і однойменної парламентської фракції. Обраний за списком цієї партії (№20 в списку). Член комітету ВР з питань антикорупційної політики.
Начальник відділу асоціації ветеранів «Альфа» СБУ «Слов’яни».
Народився 13 серпня 1962 р. (місце народження не згадується в жодному із джерел у відкритому доступі).
Знак зодіаку – Лев.
Згідно зі Східним календарем він народився під знаком Водяного Тигра, властивим людям цілеспрямованим, але гнучким, з залізними нервами, спокоєм і феноменальною витримкою у відповідальні моменти.
Сім'я
Анатолій Бурміч одружений. Дружина – Світлана Анатоліївна (1969 р. н.), бізнесмен (див. розділ «Кар’єра і бізнес»). Дядько – Анатолій Бєляєв, начальник Главку «К» СБУ в листопаді 1994 – лютому 1998 рр. Інформації в публічному доступі про дітей і інших родичів і близьких не виявлено.
Освіта
Здебільшого у досьє Анатолія Бурміча значиться, що він має вищу освіту. Але навіть в офіційних джерелах не вказується, яку саме (не виключено, що вона могла бути отримана в одній з сусідніх держав).
Кар'єра і бізнес
Як у будь-якого справжнього співробітника спецслужб, відомості про особисте життя у Бурміча вкрай обмежені і «утаємничені». Навіть прізвище депутата українською мовою пишеться – попри українські граматичні традиції – через «і».
Робота в СБУ
За деякими даними, у 2002 році він був заступником начальника управління СБУ в Кіровоградській області, у 2004 році він згадується в ЗМІ як перший заступник начальника головного управління СБУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, або, як його називають, Управління «К» або Главку «К».
На останній посаді Анатолій Бурміч часто виступав у ролі прес-аташе управління, інформуючи ЗМІ про резонансні справи, до слідчо-розшукових дій в яких було причетне його відомство. (Зокрема, це стосується арешту двох співробітників правоохоронних органів Донецької області, які намагалися «повісити» справу про вбивство в червні 2001 р. директора телекомпанії «ТОР» (м. Слов’янськ, Донецька обл.) Ігоря Александрова на бомжа Юрія Вередюка, визнаного пізніше невинним).
Інші джерела стверджують, що Анатолій Бурміч залишався співробітником СБУ і під час президентства Віктора Януковича (2010–2014).
На сайті ЦВК вказано, що він – начальник відділу асоціації ветеранів «Альфа» СБУ «Слов’яни».
Політична кар’єра
У березні 2004 р. Бурміч був обраний першим заступником голови Комісії Організації Об’єднаних Націй з наркотичних засобів. Таке рішення було ухвалене на засіданні 47-ї сесії цієї комісії 14–22 березня у Відні (Австрія) за участю делегацій урядів понад 110 країн світу. На сесії особливо наголошувалося, що останнім часом з’явилися нові ринки збуту наркотиків в Російській Федерації, Східній Європі та країнах СНД.
На виборах Верховної Ради 9-го скликання Анатолій Бурміч був включений до партійних списків «Опозиційної платформи – За життя» під високим 20-м номером, який став для кандидата «прохідним».
У Верховній Раді став членом комітету з питань антикорупційної політики та членом групи з міжпарламентських зв’язків з Естонською Республікою.
Офіційний помічник народного депутата Анатолія Бурміча на платній основі – Анна Булавінцева (раніше була помічником у п’яти народних депутатів у ВР 6–8-го скликань, в тому числі «НУНСівця» Володимира Стретовича; вже покійного кримського бізнесмена, голови партії «Союз» Льва Миримського; мультимільйонера, власника холдингу «Київ-Донбас», мережі ресторанів «Пузата хата» і «Carte Blanche» В’ячеслава Костянтиновського тощо).
Серед помічників Бурміча на громадських засадах значиться Андрій Пшеничний – свого часу перший заступник глави Служби зовнішньої розвідки України.
Бізнес
За інформацією із різних джерел, подружжя Бурмічів має декілька бізнесів. Так, Анатолій Бурміч, згідно з даними Мін’юсту, був (принаймні, до складання присяги народного депутата України) співзасновником кількох фірм. Наприклад, будівельної фірми «Перстіж-кепітал» і девелоперської компанії «Нью Кепітал», яка торгує продуктами харчування, зокрема – молюсками та ракоподібними. Крім того, Анатолій Петрович Бурміч значиться як керівник ТОВ «Гостинний берег» (Київ), яке пропонує досить широкий спектр послуг: від посередництва в торгівлі товарами широкого вжитку і гуртової торгівлі до готельного і ресторанного бізнесу, організації будівництва та оренди приміщень.
У 2019 р. громадянин на ім’я Анатолій Петрович Бурміч фігурував як кінцевий бенефіціар (власник) ТОВ «Агнета», яке існує з 2006 р. і зареєстроване у райцентрі Великий Березний (Закарпатська обл.). Профіль діяльності – вже традиційний: торгівля товарами широкого асортименту, інші види допоміжного обслуговування господарської діяльності, неспецiалiзована гуртова торгівля, ресторани і послуги з доставляння продуктів харчування. Розмір внеску до статутного фонду – 120,5 тис. грн. Втім, повної впевненості в тому, що це – той самий Анатолій Петрович Бурміч, не було: в документах ТОВ «Агнета» він зареєстрований в Дарницькому районі Києва (Харківське шосе), а ось за інформацією ресурсу «Вся Україна – жителі» народний депутат Анатолій Бурміч з дружиною проживає в Солом’янському районі столиці. Але ймовірність «збігу персон» зросла 28 серпня 2019 р., напередодні отримання переможцями парламентських перегонів статусу народного депутата України. В той день повноваження бенефіціара від Бурміча перейшли уповноваженій особі Геннадію Круцю.
Дружина Світлана – співвласник пекарні «Добриня хліб», розташованої під Києвом. Її партнером по бізнесу вважається житель окупованій Макіївки Донецької області Валерій Ріцнер.
Компромат і чутки
Уже як член Антикорупційного комітету Верховної Ради Анатолій Бурміч зробив гучну заяву для телеканалу «112 Україна» та інших ЗМІ. З неї випливало, що на прийняття рішень комітету, по суті, впливають телефонні дзвінки «згори». І це, на думку нардепа, – «підтвердження зовнішнього управління» і «приниження депутатів і всієї ВР».
Суть ситуації, що отримала настільки невтішну оцінку Бурміча, в тому, що Антикорупційний комітет ВРУ в порушення регламенту змушений був переглянути раніше ухвалене ним рішення щодо однієї з поправок до законопроекту № 1031 – про поріг настання кримінальної відповідальності при незаконному збагаченні. Голова профільного комітету, нардеп від «Слуги народу» Анастасія Красносільська повернула колег до вже розглянутого питання після того, як їй зателефонували нібито від Генпрокурора, якого, у свою чергу, начебто попросили змінити «поріг покарання» МВФ і Всесвітній банк. У підсумку Комітет з питань боротьби з корупцією майже вдвічі знизив «планку» незаконного збагачення, після якої настає кримінальне переслідування – до 6 млн 243 тис. 250 грн. (6,5 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). У той час як спочатку комітет пропонував 12 тис. мінімумів.
У 2005 р. ім’я Анатолія Бурміча фігурувало в обговоренні кадрових призначень у вищому керівництві Служби національної безпеки України. Зокрема, призначення 39-річного «спадкового чекіста» Андрія Кожем'якіна начальником підрозділу «К» – Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, а одночасно – заступником голови СБУ (обіймав цю посаду з квітня по вересень 2005 р.). У ЗМІ висувалися припущення, що на тлі активної боротьби за важелі впливу в «силових структурах» і взагалі у вищому керівництві країни ініціатором цього «просування» був тодішній очільник СБУ Олександр Турчинов, якому потрібна була «своя людина» в управлінні «К» СБУ як противага елітному слідчому органу – Національному бюро розслідувань, яке створював в той час тодішній секретар РНБО Петро Порошенко.
ЗМІ тоді писали, що Кожем’якін, який ледь отримав звання полковника, в управлінні «К» (яке начебто створював ще його батько Анатолій Кожем’якін) становив конкуренцію як раз генерал-майору Анатолію Бурмічеві – ще одному «спадковому чекісту», племіннику колишнього заступника голови СБУ Анатолія Бєляєва, начальника Главку «К» СБУ в листопаді 1994 – лютому 1998 рр. До речі, Бєляєва в пресі називали людиною, яка «запустила «нацбанківську справу» Ющенка в 1999 році». Прямих посилань на справу немає – ймовірно, йдеться про справу щодо нецільового використання коштів МВФ, що надходили в країну з 1998 року, та звинувачень глави Нацбанку в неправильному використанні Україною у 1997–1998 рр. золотих запасів та іноземної валюти.
Тоді перший заступник керівника НБУ Володимир Бондар нібито вивів через Кіпр $700 млн з коштів Міжнародного Валютного Фонду на рахунки швейцарсько-американського банку Credit Suisse First Boston. Невідомо було, куди саме пішла велика частина коштів з кредиту МВФ. Бондар і його адвокати назвали його арешт у 2001 р. «чисто політичним» і спрямованим на дискредитацію успішного екс-очільника НБУ (1993–1999) і перспективного і популярного прем’єра Віктора Ющенка.
В українських ЗМІ (зокрема, газеті «Персонал Плюс») з 2007 р. раз у раз з’являлися публікації про так званий «наркобізнес секти Хабад і непривабливу ролі в ньому окремих представників Служби безпеки України (СБУ)». При цьому «Персонал Плюс» спирався на матеріали, надані редакції якимось офіцером агентурної розвідки А. Ларіним, який за сфабрикованою кримінальною справою знаходився у виправній колонії. За твердженням видання, «очолював виконавчу ланку генерал Андрій Кожем’якін, начальник головного управління «К» СБУ» (згодом він очолив службу охорони БЮТ).
І прізвище якогось Бурміча вказується серед п’яти «офіцерів апарату голови СБУ», які «здійснювали контрабанду наркотиків в Україну». Йшлося, зокрема, про постачання 6 т кокаїну панамським судном «Пророга» в Іллічівськ в січні–лютому 2002 р., про організацію під прикриттям СБУ у вересні 2004 р. прибуття судна «Кастор» під прапором РФ на рейд Херсонського порту і вивантаження з нього 6 т кокаїну. Кошти, отримані від реалізації наркотиків, як повідомляло джерело, планувалися для організації виборів «потрібних людей» в депутати різних рівнів і мери міст України.
Останнім часом в Інтернеті видання і автори різного штибу в Україні, Росії та ін. країнах намагалися і намагаються пов’язати іудейський хасидський релігійний рух Хабад із сектантством, таким собі «фінансовим кланом Баруха» і з міжнародною корупцією і наркобізнесом. Нагадаємо, що Хабад (або Любавицький хасидизм) – це одночасно філософське вчення (ультраортодоксальна гілка іудаїзму) і найвідоміший хасидський громадський рух, в рядах якого – не менше 200 тис. прибічників. Центром Хабаду в Україні є м. Дніпро. А членами опікунської ради єврейської хабадської громади міста є найбільші українські бізнесмени: І. Коломойський, Г. Боголюбов, В. Пінчук та інші.
Зрозуміло, що «Живі журнали», блоги та форуми не можуть служити джерелом абсолютно достовірної та об’єктивної інформації, адже тут за правду і сенсації нерідко видаються оціночні судження окремих авторів, гіпотези, припущення, чутки, відверті інсинуації та підтасовки фактів. Тому твердження про зв’язок СБУ з наркотрафіком, зрозуміло, залишаються «в зоні відповідальності» авторів і видань, які їх розповсюдили.
Ім’я Анатолія Бурміча потрапило до публікації «Сергій Нечипоренко як Особа українських спецслужб часів Смешка і Дріжчаного» на сайті «Громадянська прокуратура України» в грудні 2006 р. При цьому йшлося ні більше, ні менше – про скоєння ним злочину. Як говориться в статті, Бурміч (цитуємо), «злякавшись можливого гучної кримінальної справи відносно співробітників СБУ, наказав не реєструвати заяву громадянки Передерій про зникнення її сина, Олександра з Луганська. Як виявилося пізніше, сина вбили. І Нечипоренко (начальник управління внутрішньої безпеки СБУ у 2004 р. – Прим. ред.) З чистою совістю, за вказівкою Сацюка (Володимира Сацюка – першого заступника голови СБУ у 2004 р. – Прим. ред.) та на прохання Бурміча, почав підлі дії проти співробітника СБУ, який знав про всі ці злочини...».
Щоравда, у відкритому листі батьків убитого Олександра Передерія – жителів м. Луганська Світлани та Олександра Передерій – прізвище Бурміча згадується побіжно. Останній фігурує в тексті листа як «колишній начальник» співробітника управління «К», помічника начальника управління, полковника СБУ Валентина К., якого батьки вбитого небезпідставно підозрювали в організації вбивства свого сина і в привласненні його автомобіля в травні 2004 р. І Бурміч – як свідок у справі – нібито повідомив, що полковник К. «працює на спеціально створеній для нього посаді, не маючи навіть функціональних обов’язків».
Крім того, з листа випливає, що Бурміч разом із начальником управління внутрішньої безпеки СБУ Сергієм Нечипоренком заявляв суду про некомпетентність полковника К. і про «порушення, які допускав у своїй роботі останній, ігноруючи всі нормативно-правові документи та відомчі накази, які регламентують діяльність СБ України».
11 вересня 2019 р. Анатолія Бурміча вже як народного депутата України на пленарному засіданні парламенту «засікли» за листуванням в телефоні. Відповідне фото було оприлюднене фотографом Яном Доброносовим на його сторінці у Facebook. На дисплеї телефону зафіксований такий діалог. Бурміч: «Ты меня в четверг, пятницу и понедельник отпустишь? Планирую к Тоне в Одессу». («Ти мене в четвер, п’ятницю і понеділок відпустиш? Планую до Тоні в Одесу»). Відповідь: «Привет! По Веселому надо Петровича сориентировать». («Привіт! По Веселому треба Петровича зорієнтувати»).
Через надмірну обмеженість у відкритому доступі даних про Анатолія Бурміча не є можливим висвітлити його роботу в асоціації ветеранів «Альфа» СБУ «Слов’яни», де він був (або залишається) начальником відділу. Зокрема, неясно, чи служив Бурміч в самому Центрі спеціальних операцій «А» Служби безпеки України (яке для стислості називають спецпідрозділом «Альфа»).
Для довідки: «Альфа» в Україні була створена в 1990 р. за наказом Голови Комітету держбезпеки СРСР В. Крючкова в якості одного з регіональних відділень Групи «А» 7-го управління КДБ. Її першим командиром був Петро Закревський. Після розвалу СРСР київська група була «націоналізована» і змінила назву на Службу «С». Колишнє ім’я їй повернули в 1994 р., і вона стала Управлінням «А». Головні завдання: боротьба з тероризмом і його проявами, захист учасників кримінального судочинства. В Іраку «альфівці» забезпечували захист українських дипломатичних працівників.
У березні 2009 р. чималого розголосу набула участь української «Альфи» в «жорсткому» захопленні головного офісу компанії «Нафтогаз України». Але найбільший резонанс навколо ЦСО «А» викликали дискусії в суспільстві про участь або неучасть «Альфи» в розстрілі учасників акцій громадянської непокори 18–20 лютого 2014 р.
У квітні 2014 р. про ведення вогню снайперами «Альфи» заявляв тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко. За його словами, 108 співробітників «Альфи» перебували на даху Будинку профспілок України і ще двох будівель з бойовою зброєю. І тепер спецпризначенці «Альфи» і «Беркута» (МВС), що розстрілювали учасників Євромайдану, нібито переховуються в Криму. При цьому СБУ припускала участь в придушенні виступів з боку 26-ти співробітників ФСБ Росії.
А в. о. генпрокурора України Олег Махніцький заявив, що підпал Будинку профспілок в Києві – теж справа рук «Альфи». Більш того, голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування протиправних дій правоохоронців у подіях в Україні з 21 листопада 2013 р. Геннадій Москаль повідомив, що «альфівці» підпалили ще й... офіс провладної Партії регіонів (!). У той же час співробітник кримського «Беркута» Всеволод Орлов підтвердив оглядачеві «Московського Комсомольця» участь в антитерористичній операції спецпризначенців внутрішніх військ «Омега» і Центру спеціальних операцій «А» СБУ. Але впевнений: «снайпери, які працювали на Майдані, до силовиків відношення не мають. У світі багато професійних стрільців, які будуть працювати за хороші гроші».
Фотографії
У відкритому доступі відсутні
Відео
У відкритому доступі відсутнє
Посилання
Контактні дані:
Тел: (044) 255-38-17
Ел. пошта: burmich@rada.gov.ua