Біографія
Народний депутат Верховної Ради IX скликання (обраний за партійним списком політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» під №12). Член однойменної фракції. Заступник голови Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Член Політичної ради партії «Опозиційна платформа – За життя».
Найстарший за віком на момент обрання ВР член парламенту (78 років). Народний депутат України у Верховній Раді майже всіх скликань, за винятком п’ятого і шостого (2006–2012). Був віце-прем’єр-міністром з питань паливно-енергетичного комплексу (1992–1993).
У 2000–2007 рр. був заступником голів партії «Трудова Україна» і Республіканської партії України. Є почесним громадянином м. Сєвєродонецька, м. Рубіжного та м. Кремінного Луганської області.
Народився 10 грудня 1940 року у Ворошиловграді (нині Луганськ).
Знак зодіаку – Стрілець.
За Східним календарем народився в рік Золотого (Металевого) Дракона, притаманного людям рішучим, різким і категоричним в судженнях, які відрізняються великою життєвою енергією, не реагують на критику, часом жорстокі і зарозумілі.
Сім'я
Батько Юлія Яковича був гірником. Дружина Любов Іванівна – економіст, працювала у вугільній промисловості. У подружжя Іоффе – двоє синів: Олександр, 1965 р. н. – доцент медінституту, оперуючий хірург; Артур, 1972 р. н. – юрист, керівник власної юридичної фірми. Онуки: Юля – 24 роки, Олександр – 23 роки, Андрій – 10 років і Максим – 7 років.
На дозвіллі Юлій Іоффе любить риболовлю.
Освіта
У 1964 році закінчив Комунарський (Алчевський) гірничо-металургійний інститут (нині Донбаський державний технічний університет, м. Лисичанськ Луганської області) за фахом «гірничий інженер-електромеханік».
Кар'єра і бізнес
Пройшов трудовий шлях від підземного машиніста й електрослюсаря до віце-прем’єра і парламентарія з 25-річним «стажем».
Робота в гірничо-металургійному комплексі
Свою трудову кар’єру Юлій Якович почав в 17 років – з 1957 по 1959 р. працював слюсарем на Комунарському (нині Алчевському) металургійному заводі. Наступні три роки (до 1961-го) трудився мотористом шахти «Україна» (м. Перевальськ).
Після закінчення вишу продовжував працювати на шахтах Ворошиловградської (Луганської) області. З 1965 р. був механіком дільниці, помічником головного механіка на шахті «1-біс» (м. Краснодон). З 1966 р. – головним енергетиком шахти «Суходольська», з 1967 р. – головним механіком шахти «Дуванна-2», з 1976 р. був начальником управління з оснащення шахтних стволів Краснодонського шахтобудмонтажного управління.
З 1979 по 1980 роки очолював Краснодонське шахтопрохідницьке управління, з 1980 р. керував шахтою «Горcкая», в 1989–1992 рр. працював генеральним директором ВО «Стахановвугілля».
Політична кар’єра
Саме остання посада і стала для 49-річного Юлія Іоффе трампліном у велику політику. У 1990 р. під час перших альтернативних парламентських виборів в Українській РСР був висунутий кандидатом в народні депутати трудовими колективами свого об’єднання (восьми шахт), працівниками дошкільних та позашкільних закладів м. Кіровська та виборцями м. Брянка та сел. Ганнівка. У боротьбі з трьома кандидатами набрав 60,04% голосів і став парламентарем.
Юлій Якович –найбільш «прохідний» народний депутат у складі парламенту 9-го скликання. За солідним парламентським стажем він не дотягує лише до «рекорду» Юхима Звягільського, який обирався до Верховної Ради вісім (!) разів.
Юлій Іоффе перемагав на виборах сім разів, причому шість разів – як кандидат-мажоритарник. Крім переможних виборів 2019 р. у нього був ще один досвід обрання за партійними списками, але – невдалий. У 2006 р. він йшов 12-м номером у списках опозиційного блоку «Не так!». Проте рідна для Іоффе і Юрія Бойка Республіканська партія, як і блок в цілому тоді виявилася аутсайдером виборів, не подолавши 3% -го бар’єру: на Правобережжі рейтинг цього «Опоблоку» високим не міг бути апріорі, на Лівобережжі вже набирала силу Партія регіонів (в яку незабаром і влилася у 2007 р. основа блоку – Республіканська партія). І Юлій Іоффе обраним до ВР не був.
Не брав участі він і у виборах до Верховної Ради VI скликання.
У віці 71 року Іоффе вирішив спробувати щастя на виборах до парламенту VII скликання. У 2012 р. його реноме політика, підтримка штабу і членство в Партії регіонів робили перемогу формальністю: 47% голосів, що залишили позаду 10 суперників. Але 8 квітня 2014 р., після анексії Криму Росією, втечі Віктора Януковича і початку війни на Сході України, Іоффе далекоглядно виходить з лав «біло-блакитних» і з фракції ПР, залишаючись до кінця каденції позафракційним.
«Відчувши смак» парламентського життя, Іоффе вирішує поборотися за мандат і на дострокових парламентських виборах у 2014 р. І не схибив! Гучне ім’я «парламентського бійця» штаб і покровителі Іоффе підкріпили відвертим тиском на окружкоми (див. розділ «Компромат і чутки») – і Юлій Якович «хвацько» обійшов 41 суперника на виборчому окрузі №112 в Луганській області, отримавши 48,62% голосів. Тоді депутат увійшов до складу фракції «Опозиційного блоку».
Але в листопаді 2018 р. нардепи Юлій Іоффе, Євген Бакулін та Сергій Дунаєв покинули цю фракцію.
Найімовірніше, такою була їх реакція на розкол в рядах «опозіцінеров» на два табори і скандальне виключення Юрія Бойка і Сергія Льовочкіна з фракції «Опозиційного блоку» за, як заявив депутат фракції Вадим Новинський, «зраду інтересів і співпрацю з владою». А також за угоду про створення так званої платформи «Опозиційна платформа – За життя» разом з Вадимом Рабиновичем, на що Бойко нібито «не мав повноважень політради і з’їзду партії».
Нещасливе для Іоффе число «12» в партійних списках «Не так!» у 2006 р. стало щасливим через 13 років – на виборах до ВР IX скликання. Юлій Якович увійшов до складу однойменної фракції, отримав посаду заступника голови Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг (21 депутат, голова – Андрій Герус, з відомих діячів до складу комітету увійшли експерт з ЖКГ Олексій Кучеренко та екс-глава Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець).
Юлій Іоффе відкривав перше засідання новообраної Верховної Ради IX скликання і зачитував клятву народного депутата як найстарший за віком нардеп (78 років). Ця процедура передбачена ст. 82 Конституції України. І пройшла без ексцесів – на відміну від відкриття роботи парламенту VIIІ каденції, коли така ж місія випала парламентському довгожителеві, одному з творців «Партії регіонів» Юхиму Звягільському, проте коаліція виступила тоді різко проти, і клятву зачитали всі хором.
Протягом своєї насиченої законотворчої кар’єри Юлій Іоффе встигав займатися і партійною роботою. Так, в партії «Трудова Україна» в 1999–2004 рр. Іоффе відводилися ключові пости члена політвиконкому, голови Політради і заступника голови партії. З березня 2005 р. він був першим заступником голови Республіканської партії України, яку очолював Юрій Бойко.
Робота в уряді та державних структурах
Двічі Юлія Іоффе запрошували в уряд. З жовтня 1992. до червня 1993 р. він працював віце-прем’єр-міністром України з питань паливно-енергетичного комплексу. А в Кабміні 2006–2007 рр. Іоффе був заступником міністра паливно-енергетичного комплексу Юрія Бойка.
Обіймав Юлій Якович і ряд інших посад. В різний час він був керівником торговельно-економічної місії у складі Посольства України в США (з 1993 р.); позаштатним радником Президента України з питань паливно-енергетичного комплексу (1994–2000); головою Комісії з питань структурних та організаційних перетворень у вугільній промисловості (з 1995 р.); членом Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з 2000 р.); членом Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (з 2001 р.); членом наглядової ради НАК «Нафтогаз України» (з 2003 р.).
Приватний бізнес
У «приватному сегменті» бізнесу Юлій Іоффе з 2012 р. значиться серед співзасновників ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія» – поряд з британською компанією «DV Сorporation Limited».
Добробут, доходи
У декларації народного депутата за 2018 р. зазначено, що за роботу у Верховній Раді він отримав 412,3 тис. грн. зарплатні. Пенсія його становила 192,5 тис. грн. Ще 113,5 тис. грн. він отримав як відсотки від банківських вкладів. Дружина отримала за рік 100,6 тис. грн. пенсії і 62,7 тис. грн. – як банківські відсотки.
Є непоганий запас міцності і про «чорний день»: сам Юлій Іоффе зберігає в банках $105 тис., 7,2 тис. євро і 16,5 тис. грн. А готівкою тримає $146 тис. і 98 тис. грн. «Готівка» дружини становить $253 тис. і 70 тис. грн., а в банку вона воліє тримати 108 тис. євро, $8,2 тис. і 28,7 тис. грн. А, крім того, подружжя щедро позичає кошти іншим: Любов Іванівна Іоффе позичила третій стороні $315 тис., Юлій Якович - $98 тис.
У сім’ї задекларована одна квартира в 205 м2, місце в підземному паркінгу (16 м2, коштує 90 тис. грн.) і громадська приймальня (17,5 кв. м).
Автопарк становлять дві машини: «Mercedes-Benz GL350» 2013 року випуску (вартість 669 тис. грн.) і «Hyundai XG" 2004 р. випуску.
Компромат і чутки
Сайт ГО «Чесно» так характеризує Юлія Іоффе: «кнопкодав, фігурант антикорупційних розслідувань за фактом податкових і владних зловживань і тендерних махінацій».
Не забули Юлію Іоффе і те, що голосував за диктаторські закони 16 січня 2014 року.
У 2012 р. програма «Наші гроші» оприлюднила розслідування під назвою «Заступник Юрія Бойко заробив ще чверть мільярда на підконтрольному Бойко держпідприємстві». Суть сюжету така.
У 2011 р. тендери на поставку вугілля для державної ТЕЦ №2 «Есхар» (Харків) з дивовижною постійністю вигравала фірма «ДВ нафтогазовидобувна компанія», яка за рік заробила на постачанні ТЕЦ вугілля 414 млн грн. Останній тендер на 237 млн. грн. відбувся 31 грудня. Ще один вигідний підряд цей постачальник вугілля мав у 2010 році – на 176 млн. грн.
Все було б добре, та тільки державна ТЕЦ була підконтрольна тодішньому «паливно-енергетичному» міністру Юрію Бойку, а до складу співзасновників підприємства з британським капіталом «ДВ нафтогазовидобувна компанія» входив Юлій Іоффе – давній партнер і товариш Бойка, його перший зам. в керівництві Республіканською партією і його заступника на посаді міністра.
На позачергових парламентських виборах восени 2014 р. спалахнув скандал навколо мажоритарних округів Луганщини. На одному з них балотувався Юлій Іоффе. Співробітники окружних комісій тоді звернулися до ЦВК, СБУ, Генпрокуратури, МВС, міжнародних і українських спостерігачів. Заклик один: визнати вибори такими, що не відбулися, і провести їх повторно. В окружкомах скаржилися на постійний тиск з боку «окремих учасників виборів», неможливість працювати «чесно, прозоро й у визначені законом терміни» і навіть відверті спроби не допускати членів комісій до роботи.
Їх обурювало перебування під постійним «прицілом» окремих кандидатів, які вважають одномандатні округи «своїми», «підгодованими» і намагалися впливати на голосування і підрахунок голосів. До цього слід додати постійні заяви від самопроголошеної «ЛНР», загрози від бойовиків про переслідування працівників окружкомів, ризик можливого викрадення та загрозу їх життю.
22 вересня 2016 г. «Чесно» з посиланням на «Схеми» оприлюднило розслідування про перельоти ряду народних депутатів (в тому числі і Юрія Бойка з Юлієм Іоффе 22 серпня того ж року) дорогими чартерними рейсами. Приміром, переліт «чартером» з Харкова до Києва коштує 8500 євро. Відомості про польоти не були зазначені в деклараціях. На питання журналіста про польоти приватним літаком депутат Юрій Бойко відповів подивом: «Серйозно? Ви, напевно, з кимось сплутали. Покажете, тоді й поговоримо». У Бойка уточнили: чи дійсно він не літає чартерами? Той відповів: «Я такого не сказав». Юлій Іоффе взагалі удав амнезію: мовляв, не пам’ятає, ані хто оплачував цей чартер, ані взагалі факту перельоту ним.
Юлій Іоффе хвалився журналістам, що він багата людина, і «може дозволити собі віддавати пенсію на благодійність, повідомивши, що веде вугільний проект з англійськими інвестиціями».
Про політика в ЗМІ заговорили в жовтні 2012 р., напередодні виборів. Жваво обговорювався фейк зі «смертю» депутата-мажоритарника Юлія Іоффе. У «день тиші», в ніч на неділю, ціле місто Кіровськ було поспіль обклеєне листівками з некрологом Юлія Іоффе і фальшивим «повідомленням» ЦВК про те, що «всі бюлетені з відміткою Ю. Я. Іоффе будуть визнані недійсними».
Луганська прокуратура порушила кримінальну справу за фактом розповсюдження неправдивої інформації. Партія регіонів тут же офіційно заявила: Юлій Якович живий і здоровий, а некролог – це мерзенна фальшивка.
Ще одна історія, що має присмак протекціонізма і корупції, мала місце у 2013 р. Тоді, провівши тендер, Мінсоцполітики уклало з ПрАТ «Трускавецькурорт» угоду про санаторно-курортне лікування постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС. Вартість контракту – 32,2 млн. грн. Цікаво, що ця організація почала напрочуд легко вигравати державні тендери з 2010 р., після призначення Юрія Бойка міністром паливно-енергетичного комплексу: з того часу «Трускавецькурорт» продав державі путівок на 200 млн. грн.
Така «любов» міністерства і держави саме до цієї компанії цілком могла бути викликана тим, що серед трьох співвласників єдиного акціонера курортної фірми (а це – ТОВ «Поліінвестгруп») значиться кіпрський офшор «Максімалема Лтд.». А ось вже йому належить британська компанія «DV Сorporation Limited» – та сама, засновником якої є Юлій Іоффе, соратник і колишній заступник Юрія Бойка в міністерстві з питань паливно-енергетичного комплексу та в очолюваній Бойком Республіканської партії.
12 травня 2015 р. Юлій Іоффе під час голосування за законопроект про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків проголосував за себе і за лідера фракції «Опозиційний блок» Юрія Бойка. Даний факт не вислизнув від уваги журналіста Всеволода Філімоненка, який і вирішив поцікавитися в «опозиціонера» з Луганщини, навіщо той займається кнопкодавством і взяв картку Бойка.
У відповідь старійшина Ради, з’ясовуючи причину підвищеного до нього інтересу, вдався до ненормативної лексики і до погроз: «Слышь, ты… вот я тебя сейчас буду бить и, может, ногами. Тебя никогда не били? Мне 75 лет, но удар у меня не уменьшился. Что ты при#&ался ко мне, что ты хочешь?». Після накинувся на журналіста і, погрожуючи розправою, намагався його наздогнати.
18 січня 2018 р. Іоффе опинився серед 36 депутатів, які голосували проти закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.
У Верховній Раді IV скликання Іоффе встановив своєрідний «рекорд перебіжчика»: під час каденції він вісім (!) разів міняв «місце сидіння», яке, якщо вірити чи то Леонідові Кучмі, який сказав це у 2005 р., чи то філософу Баруху Спінозі, «визначає точку зору». У 2002 р. протягом місяця Іоффе пробув у фракції «Єдиної України». Потім майже два роки – у спільній фракції партій промисловців і підприємців України і «Трудової України». Ще 9 місяців – в рядах однієї лише «Трудової України». Наступні два місяці його «табір» – об’єднана фракція Народно-демократичної партії (НДП) і все тієї ж «Трудової України». Три дні (1–3 лютого 2005 р.) Іоффе – член фракції НДП і групи «Республіка». Ще 9 місяців депутат поділяє погляди Партії промисловців і підприємців України. Потім місяць проводить серед позафракційних колег, і, нарешті, ще сім місяців (грудень 2005 – червень 2006) – під «крилом» Соціально-демократичної партії України (об’єднаної).
Взагалі за чверть століття, проведених в парламенті, Іоффе встиг побувати членом принаймні чотирьох партій: КПРС, «Трудової України» (Сергія Тігіпка), Республіканської партії України (Юрія Бойка) і Партії регіонів (Віктора Януковича – Миколи Азарова). І прибічником принаймні ще дев’яти партій, блоків та депутатських груп.
Фотографії
Відео
Посилання
Сторінка на порталі Верховної Ради
https://itd.rada.gov.ua/mps/info/page/793
Контактні дані:
тел: (044) 255-20-13
ел. пошта: ioffe@rada.gov.ua