Біографія
Народився 20 вересня 1973 р. в м Павлодарі (Казахстан).
Знак зодіаку – Діва.
Народився в рік Чорного Водяного Бика за Східним календарем.
Український політик, бізнесмен, громадський діяч і меценат. Міський голова Мелітополя з листопада 2015 р. по серпень 2019 р., до того, у 2014–2015 рр., секретар Мелітопольської міської ради та в. о. міського голови. З серпня 2019 р. – народний депутат України у Верховній Раді 9-го скликання, член депутатської групи «За майбутнє», секретар комітету ВР з питань правоохоронної діяльності.
Сім'я
Сергій Мінько – з простої родини. І своїм кар’єрним успіхам він має завдячувати більш собі, ніж допомозі батьків. Власне сімейне життя є багате на події. Мінько уклав вже третій шлюб. Розлучення з другою дружиною Вікторією оформив у 2017 р. Навесні 2018 р. обраницею 45-річного на той час Мінька стала 20-річна мелітопольська модель Катерина Левочко, яка на той час, судячи з усього, була вже «при надії». У 2016 р. вона увійшла до рейтингу ТОП-12 українських красунь на щорічному конкурсі «Міс Україна».
Весілля молодих без зайвого розголосу пройшло в Дніпрі на початку травня 2018 р. і продовжилося весільною подорожжю з «медовим місяцем» на Мальдівах і, найімовірніше, в Італії.
У грудні того ж року молода дружина подарувала меру сина Артема, якого народжувала в Києві.
У попередніх шлюбах Сергій Мінько має двох синів і дочку.
З колишніми дружинами зберігає чудові стосунки, на аліменти ніколи не скупився.
Катерина живе на широку ногу. У 2019 р. свято 8 березня зустрічала в Парижі, а своє 20-річчя у вересні 1918 р. відзначила в найкращому готелі Києва – п'ятизірковому Fairmont Grand (двомісний номер «стартує» з 10,5 тис. грн., сніданок в номер – 1050 грн., пляшка кока-коли в міні-барі – 110 грн.).
Освіта
В кінці 1980 – на початку 1990 рр. здобув середню технічну освіту в рідному Мелітополі, отримав диплом токаря. Відслуживши в Збройних Силах СРСР і України (1991–1992) і ставши на ноги як молодий підприємець, у 2004–2010 рр. набув вищу освіту в Таврійському державному агротехнічному університеті ім. Дмитра Моторного (Мелітополь) за фахом «Механізація сільського господарства», отримав диплом інженера-механіка і ступінь магістра.
Кар'єра і бізнес
Виробнича, комерційна діяльність
Близько року (1990–1991) пропрацював токарем мелітопольського заводу «Автогідроагрегат».
Після строкової військової служби п’ять років (1992–1887) працював приватним підприємцем.
Пізніше вже керував бізнесом – в якості директора ТОВ «Альянс-СВ» (1997–98), ПП «Алмін-98» (1998–2001).
Виробничо-комерційній фірмі «Мелітопольська черешня» Мінько віддав, мабуть, 11 кращих років молодого життя. У 2003–2005 рр. працював комерційним директором, а у 2005–2014 рр. – генеральним директором цього ТОВ, який став для Мінька чимось на зразок власного дітища і першого серйозного «годувальника».
Був засновником ТОВ «Сільгоспхімія» (припинило діяльність у 2019 р.).
На цьому у великому бізнесі Мінько поставив крапку, в березні 2014 р. заявивши, що в управлінні своїм бізнесом участі надалі не бере, і цілком зосередився на новому етапі кар’єри – управлінському та політичному.
Громадська і публічна діяльність
Засновник у 2005 р. Запорізької обласної організації роботодавців агропромислового комплексу «Українська аграрна конфедерація». З 2006 р. – голова Запорізького місцевого відділення всеукраїнського благодійного фонду «Міжнародний фонд розвитку українського села».
У 2014 р. був головою Координаційної ради «Громадський актив Мелітополя».
Спонсор провідного міського футбольного клубу ФК «Мелітопольська черешня».
Організатор щорічних травневих автопробігів по місцях бойової слави.
Політична кар’єра
Немов готуючись до штурму майбутніх політичних висот, Мінько у 2006–2007 рр. на громадських засадах попрацював помічником депутата Верховної Ради 5-го скликання, соціаліста Сергія Кузьменка.
У 2007 р. балотувався до Верховної Ради 6-го скликання від «Соціалістичної партії України», але програв.
У 2010 р. пройшов до Мелітопольської міськради за списками «Партії регіонів». На протязі 2013 р., за власним зізнанням, був відсутній на шести з одинадцяти сесій міської ради.
Однак вже у 2014 р. Мінько піднявся по кар’єрних сходах до крісла секретаря Мелітопольської міськради. За відповідне рішення проголосували 48 з 50 депутатів. Водночас Мінько автоматично набував статусу в. о. міського голови, оскільки тодішній мер Мелітополя Сергій Вальтер перебував під слідством і був відсторонений від виконання обов’язків. Наступного дня після обрання він взявся за формування нової команди, встановлення дружніх стосунків зі створеними в місті загонами самооборони та залишив Партію регіонів, заявивши, що на своїй посаді він не має права висловлювати симпатії до будь-яких політичних сил і бути причетним до внутрішніх процесів в партії.
Обидві посади Мінько поєднував до 25 жовтня 2015 р.
Вже тоді в міськраді знайшлися депутати, що перетворили свою здатність та бажання достроково «зіштовхнути» тимчасового мера на засіб шантажу. 19 травня 2015 р. одній з кав’ярень Мелітополя співробітники обласного управління протидії злочинам у сфері економіки затримали депутата-комуніста Максима Зубарєва та антикорупціонера Миколу Коржилова. Як повідомив керівник МВС Арсен Аваков, вони вимагали від Сергія Мінька $10 тис., обіцяючи зі свого боку відкликати проект рішення міськради про дострокове припинення його повноважень. Всю цю історію тоді якось «спустили на гальмах».
У жовтні 2014 р. на позачергових виборах до ВР Мінько зробив ще одну спробу «прорватися» до парламенту 8-го скликання на окрузі №80 від «Блоку Петра Порошенка», але, набравши 19,56% голосів, поступився першим місцем своєму одвічному суперникові – «регіоналу» Євгену Балицькому.
У 2015 р. балотувався до Запорізької обласної ради 7-го скликання від «БПП» по округу №75.
Того ж року здобув перемогу у двох турах на виборах міського голови Мелітополя, в яких брав участь від «Блоку Петра Порошенка «Солідарність» як член партії. І 20 листопада став до роботи мером міста. За кандидата свої голоси тоді віддали 23 698 мелітопольців (57,6%).
У березні 2018 р. потрапив до рейтингу мерів міст України за версією журналу «Кореспондент», де посів 31 місце.
Згодом неодноразово ставав об’єктом критики преси й частини городян, фігурантом скандалів, в тому числі й корупційних. І продовжував вирішувати різні комерційні питання.
У 2019 р. Сергій Анатолійович обраний депутатом Верховної Ради 9-го скликання по виборчому округу №80 (Запорізька обл.) як безпартійний самовисуванець. Зібрав 33,1% голосів і незначно випередив тоді ще нардепа, самовисуванця, члена «Опоблоку» Євгена Балицького (29,5%) і Дмитра Гладкого зі «Слуги народу» (16,2%).
І з «мерського крісла» пересів до парламентського. У Верховній Раді увійшов до складу депутатської групи «За майбутнє» і обраний секретарем Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності.
Добробут, статки
Якщо зазирнути в електронну декларацію Сергія Мінька, подану до НАБК перед звільненням з «мерської» посади й таку, що охоплює період з 1 січня по 11 серпня 2019 р., можна здивуватися двом речам: 1) швидкості, з якою при відносно невисоких зарплатах і преміях держслужбовців до 46-ти років збиваються вельми міцні капітальці; 2) неприборканій пристрасті чиновника до таврійського чорнозему.
Так, у фіскальному звіті у власності Мінька налічується аж п’ять ділянок в селах Нове під Мелітополем і Біленькому під Запоріжжям. І це – не дачні «шість соток», а, судячи з усього, непогані «внески на перспективу»! Розмах – інший: загальна площа ділянок – 11,7 га при ціні від 10 до 30 тис. грн. за гектар, яка неухильно зростає (приміром, одна з ділянок за 10 років «подорожчала» в декларації в 2,5 рази). А з огляду на перспективу впровадження ринку землі вартість може просто підстрибнути. Ще у двох ділянках (6,6 і 3,7 га) питома доля власності Мінька – по 16% у кожній.
Екс-мер задекларував дуже простору (298,6 м2) квартиру, власником якої він є з 2016 р. і яка оцінена всього-то в неймовірні для таких хором 150 тис. грн. (близько $6 тис.).
Вказані й три автомобілі: «Mercedes-Benz» GLE400 4matic (2016 р. випуску, коштує понад 2,2 млн. грн.), «Lexus» LX 570 (2013 р., 1,9 млн.) та «Mercedes- Benz» G400 CDI (2002 р., 775 тис.). Але всі автівки – «чужі». Перший узятий в оренду у ТОВ «Урожайний», два інших – у гр. Ірини Гришиної (найімовірніше, рідної сестри мера, власниці фірми «Урожайний» та засновника і кінцевого бенефіціара ВКФ «Мелітопольська черешня» –обидві ці компанії розташовані за однією адресою. Схожі схеми оренди дорогих автівок у створених власноруч компаній і у керуючих ними твої х же родичів вважаються «надійним засобом» приховування реальних доходів і дорогих придбань).
Полюбляє мер і гарні годинники. Він носить Breguet Marine (ціна - 144,7 тис. грн.) і особливо водонепроникний Ulysse Nardin за 55,9 тис. грн. Але, за його словами, придбав він їх ще до приходу на держслужбу. А ось у його третьої, 21-річної дружини годинник Rolex Datejust за запаморочливі 348 тис. грн. з'явилися вже у 2019-му!
Сергію Анатолійовичу належать також всі права на знак для товарів і послуг «Мелітопольська черешня» - річ у декларації «безцінна».
Про гроші. Сергій Мінько за роботу градоначальником отримав 344, 4 тис. грн. На п'яти банківських рахунках тримає 69,3 тис. грн., 366 євро. Готівкою зберігає суттєвіші «кубушки»: 478 тис. грн., $149 тис., 14 тис. євро. Щедро позичає іншим чималі суми: $275 тис. та 265 тис. євро (до речі, ці гроші йому не повертають досить довго). Дружина за той же час отримала 30 170 грн. соціальних виплат, 6 тис. грн. відсотків в Альфа-банку, 816 грн. – в ПриватБанку. Але турбуватися ні про завтрашній, ні про післязавтрешній дні їй не варто: готівкою вона тримає $58 тис., в банку зберігає $42 тис. та 3,1 тис. грн., а в борг дала 113 тис. євро.
А ось за даними податкової декларації за 2018 р., як повідомлять ЗМІ, Сергій Мінько отримав після операції з відчуження майна дохід, що перевищує 16 млн. грн.
Компромат і чутки
Лише в рідкісні відрізки свого «життя у владі» Сергій Мінько виходив з-під прицілу критики та із зони конфліктів і скандалів, до яких він так чи інакше був причетний. Звинувачень і підозр на його адресу – серйозних і сумнівних – більш ніж достатньо.
Перші скандали, як писали ЗМІ, для Мінько почалися на зорі політичної кар’єри – він звинувачувався в корупції, а також у допомозі тодішньому керівництву «Партії Регіонів» в організації «Антимайдану» і банд «тітушек».
Продовжилися звинувачення на адресу Мінька навесні 2014 р. під час окупації Криму та ескалації конфлікту на Сході України. Тоді в. о. мера довелося стримувати надмірно збуджених подіями городян, які зібралися в місцевій мерії під приводом її захисту від можливого штурму проросійскіми силами. Все обійшлося без ексцесів, але бурхливо і з критикою влади. У цей складний кризовий час Мінько нібито крітикували за обережно-вичікувальну позицію, відмову і надалі очолювати створену з його ж ініціативи Координаційну раду, недостатню рішучість в відстоюванні патріотичної позиції й бажанні догодити всім фігурантам політичної боротьби.
З наближенням виборів до ВР секретар міської ради та в. о. мера Сергій Мінько всіляко забезпечував собі інформаційну підтримку, що не залишилося непоміченим для його критиків. Так, він затіяв кадрову ротацію в керівництві муніципального ТБ, усунувши на певний час від роботи «непередбачуваного» Михайла Кумка, який володів ще й іншими ЗМІ, і передавши кермо влади студією (до вирішення питання про директора міського ТБ з депутатами) в руки лояльного до нього «в. о.». Крім того, як повідомляли місцеві ЗМІ, наближені до Мінька люди купили напередодні виборів «Головну газету Мелітополя» – до того часу вона була незалежною та мала набільшу кількість читачів. І вирішили поселити редакцію на 9-му поверсі готелю «Мелітополь» – поруч з комунальним телебаченням. Лояльніше до Мінька раптом почала ставитися й збиткова газета «Наше місто плюс». Її, як повідомлялося, врятували від банкрутства, дали вигідне передвиборне замовлення – листок про підсумки 100 днів правління Мелітополем Міньком. Обласкані були й журналісти «Медіа Групи», туди стали переманювати «зубастих» працівників пера з інших ЗМІ, в тому числі газет місцевого медіа-магната Кумка…
Притчею во язицех у частини мелітопольців стало «флюгерство» Мінько, метання і крайня мінливість у політичних поглядах і симпатіях. Він дивно умів лавірувати між різними політичними силами, прибиваючись до найсильніших «гравців».
Так, міські ЗМІ звертали увагу, як взимку 2018–19 рр. Мінько, який вже побував соціалістом і регіоналом (і навіть висловлювався за вступ України до Митного союзу з Росією), на одному зі своїх «прихованих від загалу» зборів з бюджетниками й прихильниками агітував за Петра Порошенка і невтішно відгукувався про Зеленського.
Але вже навесні 2019-го, коли дедалі очевиднішим було, що Порошенко не виграє вибори, Мінько заговорив уже про необхідність підтримки нової команди, яка приходить в Україну на зміну старій. Перед позачерговими виборами до ВР, знаючи про низький рейтинг «Європейської солідарності» та її лідера Порошенка (партія набрала у 80-му окрузі лише 4,44% і була 4-ю в перегонах), Митько покинув посаду керівника міської організації «порошенківців» і вийшов з «Солідарності».
Під час своєї передвиборної кампанії Мінько заявляв виборцям, що в парламенті буде триматися позиції правлячої партії, Кабміну і президента Зеленського. І обіцяв місту і городянам інвестиції з держбюджету. Однак в серпні знову поміняв рішення, заявивши, що до більшості – фракції «Слуга народу» – приєднуватися... безглуздо. Мовляв, «ваги одного депутата буде недостатньо», «мені не судилося», «бажання такого не відчуваю»...
У Мелітополі це спричинило реакцію, що Мінько таким чином обдурив в очікуваннях багатьох своїх виборців. І ризикує повторити долю свого попередника Євгена Балицького, також не добився в парламенті фінансування для регіону. А посилило загальне розчарування недавню заяву Володимира Зеленського про припинення фінансування інфраструктурних проектів на місцях.
Саме «загравання і з нашими, і з вашими», «перевзування на льоту», зіпсували, як вважає ряд ЗМІ, репутацію Мінька-політика, якого насторожено сприймають в серйозних «стайнях» ВР і прирікають на роль «самітника», члена невеликої депутатської «групи політичних ізгоїв».
Чималого розголосу отримала свого часу інформація з «Вісника державних закупівель» про те, як 23 березня 2016 р. при протекціонізмі мера Мелітополя фірма його кума Віктора Проскурні – ТОВ «Комбінат шкільного харчування» – отримала на тендері близько 70% всіх підрядів на харчування молодших школярів і пільговиків у 22 школах міста. З 4,2 млн. бюджетних гривень Проскурні відвели на харчування учнів 2,94 млн. Ще чотири «шматки пирога» дісталися на тендері близьким до Проскурні підприємницям. Це розцінили як корупційне діяння. Втім – недоведене. Проскурню з Міньком скріплювала і партійна дружба – «годувальник школярів» був у 2014 р. керівником штабу Блоку Петра Порошенка на позачергових виборах президента й уповноваженою особою БПП на позачергових парламентських виборах. Аналогічна схема в Мелітополі не раз «обкатувалася» і раніше. А Віктор Проскурня як приватний підприємець навіть примудрявся конкурувати зі своєю ж фірмою!
У 2017 р. Мінько ускочив у халепу через свою пристрасть до екстремальних і не зовсім легальних розваг.
Градоначальник зі своїм заступником і заступником голови Херсонської ОДА Євгеном Ріщуном влаштував перегони на позашляховиках на Тендрівській косі – в зоні Чорноморського біосферного заповідника. Від високих чинів нерідко притупляються почуття міри й обережності, але загострюються відчуття вседозволеності і непогрішності. Так сталося і з Міньком, який сміливо виклав своє, проведене в зоні абсолютної заповідності, «активне дозвілля» на своїй сторінці в Фейсбуці. Отримав у відповідь в соцмережах невтішні епітети на кшталт «хама, якому плювати на закони». І загрозу адміністративної відповідальності...
Резонанс у Мелітополі отримала історія з «акціями залякування» депутата міської ради від «Опозиційного блоку» Олени Трошиної. У погрозах на свою адресу вона з однопартійцями звинуватила мера і його заступника Івана Федорова. Саме вони, на переконання Трошина, були причетні до підпалу трьох аптек, що належать її родині, і спробі 17 березня 2019 р. спалити її житловий будинок пляшками із запальною сумішшю. Як, до речі, і до побиття у 2015 р. Настільки жорсткий пресинг і вимоги «не брати слово на сесіях» вона пов’язувала зі своїми виступами на підтримку російської мови, яка має явну перевагу серед мелітопольців. Винних у підпалах і побитті не знайшли. Місцевий «Опоблок» у своїй заяві не приховував: «... міському голові Сергію Мінько дається карт-бланш на використання будь-яких методів і засобів в боротьбі з опозицією.»
Ярлика українофоба і пропагандиста російської ідеології ім’я Мінька «удостоїлося» після того, як у 2018 р. він привітав городян з «Днем Перемоги» більш ніж дивними білбордами – з профілем Сталіна, символами тоталітаризму і навіть... образом засновника Москви Юрія Долгорукого. Це не могло не спантеличити, адже Сергій Мінько начебто не сприймав ідеології «Опоблоку», що раз у раз мусував тему захисту російської мови. А на сумнозвісній і такій, що викликала схвальні оцінки в російських ЗМІ, сесії Мелітопольської міськради 17 лютого 2017 р. яка 22 голосами з 40 підтримала законопроект «опоблоківця» Євгена Балицького про підтримку російської мови і мов нацменшин, Мінько виступив проти цієї ініціативи. У сесійній залі він казав: «Згадайте весну 2014 м, коли під виглядом протестів проти утисків російської мови почалася анексія Криму та війна. Ініціатива деяких депутатів покликана лише дестабілізувати ситуацію. Всі сесії міськради ведуться російською мовою. Утиску її немає...». Додамо, що те рішення сесії передбачало виділення бюджетних грошей на друк книг і проведення культурно-мистецьких заходів російською мовою. Але попри все мера тоді багато хто не відокремлював від депутатів...
У лютому 2018 р. у Мінька з’явився особистий штатний радник – 4-й за рахунком! На цю посаду несподівано для багатьох мер переводить з департаменту документально-організаційного забезпечення (по суті, секретарсьої роботи) 27-річну Катерину Моїсеєнко. Лихі язики перешіптувалися: мовляв, плодити чиновників – хобі мера. Більш «тверезі» версії пов’язували впровадження нової штатної одиниці не з «любовним» підгрунтям, а з тим, що Моїсеєнко – філолог і вчитель української мови – ймовірно, буде «підтягувати» Мінька у володінні «солов’їною».
Сергія Мінька підозрюють також у приховуванні доходів, переоформленні майна на членів сім’ї та відмиванні грошей через дві підставні фірми. Телепрограма «Павутина» розповіла про рух мільйонних активів ще у другій родині мера. І показала на прикладі схем: дані мером в березні 2014 р. запевнення про те, що він складає з себе управління своїм бізнесом, були поспішними – зв’язків зі своїми структурами він не втрачав і на держслужбі. У 2015 р. Мінько задекларував 30 транспортних засобів (включаючи вантажівки, сільгосптехніку, причепи), які перебувають у спільному користуванні з директором своєї нібито «колишньої» компанії «Мелітопольська черешня» Юрієм Мамонтовим, про якого чомусь нічого не відомо в базі даних Мін’юсту. Рухоме майно Мінько здавав в оренду «Черешні». Засновником і бенефіціаром цієї та ще однієї компанії ТОВ «Урожайний» (зареєстровані за однією адресою в смт. Садовому) він зробив Ірину Гришину – швидше за все, свою сестру. У неї особисто і ТОВ «Урожайний» Мінько орендував три недешевих легкових авто (див. розділ «Добробут і доходи») – не виключено, що для приховування реальних доходів і коштовних придбань.
Нарешті, дуже серйозні звинувачення міському голові Мелітополя (що не завадило, втім, Міньку перемогти на парламентських виборах) висунули в травні–липні 2019 р. журналісти видання «Обозреватель», громадськість і депутати Мелітопольської міськради.
«П'ятирічка» Мінька завдала колосальної шкоди бюджету та інтересам міста, вважають місцеві жителі. А депутати міськради звернулися до поліції, прокуратури, Державного бюро розслідувань і Національного антикорупційного бюро.
Так, мелітопольці засипали журналістів зверненнями «про безмежний тиск на бізнес, вимагання та загрози здоров’ю людей», придушення найменших спроб до опору. Ті обіцяли розібратися і передати матеріали до ДБР.
А депутати підписалися під заявою про кримінальне діяння Сергія Мінька та його оточення. Йшлося про передачу депутатською комісією без будь-якого конкурсу об’єктів теплозабезпечення «бюджетних» споживачів приватним фірмам заступника мера Івана Федорова. Після чого на догоду останнім виконком міськради підвищив тариф на тепло вдвічі. ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» зазнавало збитків через втрату навантаження і поволі підводилося до банкрутства. Замість нього керівництво міста ухвалило рішення створити нове підприємство ТОВ «Тепло-Мелітополь».
У заяві групи депутатів йдеться про неправомірні й злочинні дії Мінька, який прикривається «дахом у ГПУ», заради заволодіння бюджетними коштами в період 2015–2019 рр. До документа додано численні судові рішення, більшість з яких міський голова не виконує. У тексті – безліч фактів: незаконні звільнення й призначення; невиконання судових ухвал; дерибан комунальної власності; винесення антиконституційніх рішень...
Так, в 2017 р. якимсь комерсантам за ціною в 32 (!) рази нижче ринкової продані 25 комунальних будиночків в курортній зоні Кирилівки на березі Азовського моря. Місто могло виручити за них 1,3 млн грн., а «задовільнилося» лише 40 тисячами грн.
Як стверджують депутати, ще у квітні й травні того ж року Мінько незаконно підписав бюджетні програми вартістю в майже 14 млн. грн. і незаконно перерозподілив бюджет на 22 млн. Суд вже скасував десятки протиправних рішень міськради.
Фотографії
Відео