Життя без червоної кнопки: що було б, якби Україна не відмовилася від ядерної зброї

Рівно 23 роки тому, 5 грудня 1994 року, в Будапешті було підписано Меморандум, згідно з яким Україна відмовлялася від свого запасу ядерної зброї. А США, Росія та Великобританія натомість обіцяли всіляко поважати суверенітет нашої країни і захищати її від агресії.

Через два десятиліття одна з країн, які підписали Будапештський меморандум, як усім відомо, не просто порушила його положення, а досить цинічно на них наплювала. Пішла б історія інакше, якби Україна не віддала свій «ядерний чемоданчик»? Давайте пофантазуємо.

Легка ностальгія

Говорити про часи підписання Меморандуму без певної ностальгії просто неможливо. Сивочолі Білл Клінтон і Борис Єльцин, нещодавно обраний президентом Леонід Кучма, призабутий нині британський прем'єр Джон Мейнард. Всі посміхаються, а курс на ядерне роззброєння і загальний мир у всьому світі здається непорушним.

Навряд чи хтось із них міг припустити, що через два десятка років ситуація так сильно зміниться. Тоді, в 1994 році, тільки-тільки закінчилася Холодна війна, і надії людей на майбутнє були дуже райдужними. Але виявилося, що тепліше в світі не стало.

Проект Чиказького університету - умовний годинник Судного дня - зараз навіть ближче до півночі, ніж за часів Карибської кризи. Якщо в 1994 році він був в 17 хвилинах від півночі, тобто від ймовірного ядерного катаклізму, то тепер - всього в 2,5 хвилинах. Безрадісна перспектива. І ядерне роззброєння України, яке тоді здавалося логічним кроком на благо всього світу, ніяк цю ситуацію не виправило.

Ядерний клуб

На даний момент офіційно в списку ядерних держав все ті ж, що і 20 років тому: США, Росія, КНР, Великобританія і Франція. До речі, китайці і французи тоді Меморандум не підписували, але приєдналися до нього окремими заявами. Та й на Україну вони не нападали.

Також, прямо визнають наявність у себе бомб і ракет Індія і Пакистан, залякуючи цим, в першу чергу, один одного. Абсолютно точно розробили свою ядерну зброю в КНДР, але вона поки вкрай малопотужна і всесвітній апокаліпсис не викличе. Хоча в Південній Кореї та Японії вже хвилюються. Окрема тема - Ізраїль, який люто заперечує, що володіє ядерною бомбою. Але чутки ходять, що все ж таки, так.

Ще цікавіше список держав, які, як і Україна, від не надто мирного атома відмовилися. Серед них, наприклад, є Казахстан, який зробив це за договором між Клінтоном і Нурсултаном Назарбаєвим. У тому ж положенні, що і Україна, була Білорусь, яка передала свої ракети Росії. І ПАР, яка знищила всі шість своїх ядерних зарядів після падіння режиму апартеїду на початку 90-х.

Віддати не можна залишити

На момент підписання Будапештського меморандуму, Україна мала не просто запас ядерної зброї, а третій за потужністю запас у світі, після США і Росії. Що було б, якби не стали його віддавати? Альтернативна історія - це, звичайно, складний жанр, але ми спробуємо.

Для початку варто сказати, що «старі» члени ядерного клубу у будь-якому випадку звертали б куди більше уваги на те, що відбувається в країні, у якій є чим пальнути ядерним. Україна і без ядерних бомб - об'єкт пильної уваги всіх великих світових гравців, особливо, звичайно, Росії, від якої ми ніяк не можемо відв'язатися.

Тому можна припустити, що спроби безпосередньо впливати на, наприклад, вибори президента і політичну обстановку в Україні взагалі, були б куди більш нахабні та жорсткі. Росія і так не хоче відпускати нас зі сфери свого впливу, постійно намагається нав'язати своїх кишенькових президентів, на кшталт Януковича, і підконтрольних олігархів. А якби ми були ядерними, агентом ФСБ тут був би кожен другий силовик.

З іншого боку, відкрита агресія проти України була б далеко не такою простою і безкарним справою. Звичайно, наживати на червону кнопку навряд чи хтось буде. Хрущов та Кеннеді не стали в свій час, а сучасні політики і поготів. Але ядерна зброя є потужним стримуючим фактором.

Саме наявність у ключових держав світу такої зброї стало причиною популярності так званої «гібридної війни». СРСР і США завжди вважали за краще з'ясовувати стосунки чужими руками, хоч в Кореї, хоч у В'єтнамі, хоч в Афганістані. Тому що відкритий конфлікт занадто дорого міг коштувати всім.

Погані передчуття

Віддавши ядерну зброю, Україна добровільно відмовилася від статусу гравця, який міг чимось підкріплювати свою думку на міжнародній арені. Якби після Холодної війни дійсно почалося б рух до миру по всьому світі, то це не мало б великого значення. Але миром тут і не пахне, так що цілком можливо, це рішення було дуже передчасним.

Є і зворотна сторона медалі. Наявність ядерної зброї передбачає високий рівень відповідальності, як у державного апарату, так і в цілому у суспільства. До чого вже призвела відсутність розуміння цієї відповідальності в Росії, ми бачимо. До агресії, брехні і залякування оточуючих. До обіцянок «ядерного попелу».

Чи була готова Україна до такої відповідальності? Складно сказати. Не виключені найрізноманітніші варіанти. Але з ядерною бомбою під боком жити в сучасному світі було б точно комфортніше.