Жахіття кримського СІЗО: російський політв’язень розповів про мерців в тюрмах

Терорист та екстреміст, насправді просто блогер та вчитель Юрій Ільченко втік з кримської тюрми й дістався материкової України. Насправді, втеча сталася два місяці тому. Севастополець у Львові чекав, коли з анексованого півострова в Україну переїдуть його батьки, та тільки сьогодні, 17 серпня в Києві, зміг розповісти подробиці ув'язнення і пережиті жахіття російського СІЗО.

Окупанти звинуватили його в публічних закликах до екстремізму, розпалювання міжнаціональної ненависті. Ільченко публічно засуджував анексію Криму, його родина першою в Севастополі відмовилася від отримання російський паспортів. Кримінальну справу проти Ільченка порушили на підставі статей 280 та 282 КК РФ. Приводом для цього стали дві публікації, розміщених у мережі Фейсбук на сторінці Юрія. Наступного дня за ним прийшли.

"Російська влада перш за все почала будувати на півострові тюрми. Не школи, не лікарні, а камери. Бо ті, що є – переповнені. Камери, наче маршрутка в годину пік, - розповідає Ільченко, - на метрі квадратному тісниться 9-10 ув'язнених. Не вистачає лежачих місць, спали по черзі. Помитися дозволяли раз на три місяці. Люди виснажені, антисанітарія повна. Я здивований, що Росія кидає за грати інвалідів: без рук, без ніг, з пляшечкою для збору сечі. Звикли до щоденних самогубств. Їх ніхто не поспішав забирати. За півметра від мене майже день висів співкамерник. Розповідав, що мав такий же бізнес, як мер Судака. Доставка питної води. Міський голова наказав йому згорнути справу, інакше – посадить. Бізнес відібрали, суд позбавив бідолаху волі на 18 років. А йому вже 48-м і двійко дочок. І зашморг на шиї".

Інтелігент в третьому поколінні, Юрій провів за гратами 11 місяців, згодом утримання під вартою змінили "домашнім арештом". Звідти "політв'язень" наважився втікати. Нині посміхається: виснажливий рік дав свій "плюс" - він схуд більше, ніж тридцять кілограмів.

"Мусульманам значно гірше. Їх силою змушували ковтати їжу зготовану на свинячому жирі. А ми відмовлялися від вечері та сніданку. Брали першу страву в обід. В порожню баланду вкидали свої продукти й так їли. Раз на місяць нам дозволяли маленькі передачки з дому. "Політичні" підтримували один одного. Але більше нам "щастило" сидіти з "кримінальними". Вони били. Багато й боляче. Умисно дошкуляючи ударами, які не залишали слідів. Якось один "по-п'яні" зізнався мені, якщо змусять мене прийняти російське громадянство їм зменшать строки. Тортури продовжувалися в кабінетах правоохоронців. Ці вибивали зізнання, що я хочу підрвати усі пам'ятники Леніну, я – координатор "Правого сектора" в Криму, обіцяли навіть свободу, якщо дам згоду на отримання російського паспорта".

Юрко не погодився, вперто відмовлявся і наполегливо говорив з ув'язненими про окупаційну владу Росії, за що чотири рази побував у карцері. Хоч в камерах категорично заборонялося розмовляти українською та кримсько-татарською мовами. 9 травня відмовився причепити георгіївську стрічку, цим на чотири доби позбувся сну. Буквально.

"Мені не дозволяли спати чотири доби поспіль, заборонили навіть перебувати у лежачому положенні. Тільки сидіти, тільки стояти. Якщо два перших дня ще тримаєшся, то далі: спиш автоматично стоячи. Але: закрив очі – отримав удар".

Звісно, про жодну реабілітацію потім мова не йшла. Ув'язненим відмовляли в елементарному медичному обслуговуванні:

"Спроба покликати медика завершувалася завжди однаково: "Коли здохне – тоді покличете". Померлих родичам віддавали навіть не в домовинах, а в простих чорних пакетах".

З-під домашнього арешту Юрко втікав у татовій куртці й з маминою паличкою, щоб не одразу впізнали на записах. Напередодні Дня Росії, в арештант рушив у Львів. Вирішив: політичного рятунку проситиме саме там. Зрізав електронний браслет і пішки рушив на материк.

"Долав перепони з колючого дроту, ледве не провалився в яму, йшов через замінований ліс. Навмання. Хай, думаю, станеться Божа воля. Умисно плутав сліди, їхав автостопом, знову йшов пішки, знав, що мене шукатимуть".

Як ступив на українську землю, - зізнається Ільченко, - на колінах припав до грунту, - хоч визнає, то виглядало трохи театрально.Тим більше, що сам момент повернення виглядав доволі прозаїчно: утікач переліз через паркан в Армянську.

Виснаженим, з обдертими в кров руками та обтріпаному одязі його зустріли у Львівському офісі громадської організації "Крим SOS". Активісти допомогли залишити півострів батькам Юрія. До підтримки біженця долучилася греко-католицька громада Львова. Наразі Юрко планує активно нагадувати Європі та Україні про те, що проблема Криму існує й залишається досить болючою для населення півострова. Про більш конкретні дії блогер обіцяє інформувати на власній сторінці у Фейсбук. Також поскаржився, власного житла в Україні не має, а кримську нерухомість продати не можливо.

Присутній під час зустрічі народний депутат Верховної Ради Рефат Чубаров сказав, що українська влада не в змозі забезпечити житлом всіх жертв російської агресії: "Держава навіть немає можливості напрацювати потрібну програму. І це правильно. Бо, роздаючи житло, схоже, наче ми погодилися з втратою українських земель. А треба навпаки, робити все для їх повернення", - прокоментував "житлове питання" біженців депутат, та додав: якби був книжковим видавцем, то обов'язково сприяв би Ільченку у виданні книги.