Ліквідатор: "Після Чорнобилю ми встановили рекорд по опроміненню"

"До Чорнобиля смертельною вважалася доза в 400 рентген. Після вибуху на ЧАЕС виявилося, що люди можуть виживати з дозою і в 700 рентген", - каже Олександр Петровський. 30 років тому він був молодшим сержантом в караулі Володимира Правика, виїхавши разом з 28 пожежними в перші хвилини вибуху.

У ту злощасну ніч, яку запам'ятав весь світ, Олександр разом з іншими пожежниками відпочивали у кімнаті відпочинку. По тривозі на аварію виїхали перших три пожежні автомобілі. Бачачи зарево на ЧАЕС командир Володимир Правик подав сигнал тривоги в Прип'ять в частину і в Чорнобиль - необхідно було підкріплення.

"Я ж раніше працював на ЧАЕС зварювальником - розумів, що там є і чим загрожує радіація. - Згадує Петровський. - Поки під'їжджали до ЧАЕС, побачив, що на 4 блоці даху вже немає. І зрозумів - ми тут застрягли на довго. Щоб ви зрозуміли, 4-ий блок - величезна споруда, там же майже тисяча кімнат. І над усім цим вибух уже зніс дах", - згадує чоловік.

Олександр Петровський розповідає про найяскравіший спогад - над 4-им блоком різнобарвна заграва, а з самого блоку вже щосили б'є вода.

Читайте також: Вдова героя-ліквідатора Правика: "Держава мене викинула з цієї трагедії"

"Якийсь пожежний - з Прип'яті, вистрибнув з машини і став мити руки під цим стоком води з будівлі. Я тоді був молодим хлопцем, до старших зверталися "батя". Кажу до цього пожежного: "Батя, ти що робиш? Це ж не вода - це радіація тече. У тебе ж завтра шкіра з рук злізе разом з м'ясом, добре, якщо кістки залишаться", - згадує Петровський.

Поки Володимир Правик зі своєю групою увійшли всередину, заступник начальника частини, капітан Леоненко, віддав наказ - змінити хлопців на даху. А це понад 70 м. вгору по сходах.

"Десь на висоті 30 м. ми з Іваном Шаврієм зустріли хлопців, які там були до нас - вони вже спускалися вниз, нахапалися дози, їх сильно нудило. З нами на дах пішов ще один молодий хлопець - я його пожалів, сказав, щоб допоміг хлопцям спуститися вниз, а ми з Іваном удвох пішли на дах. На позначці 71 м. ми 40 хв. гасили все, що хлопці не догасили. А потім раптом у мене пропав зір. Я сильно злякався. Секунд на 40 перестав все бачити. Потім зір повернувся. Мені цей час вічністю здався. Після чого я сказав - кидаємо все, спускаємося і ми почали спускатися вниз. Виявилося, що теж нахапалися пристойно радіації - спуститися з рукавом ми вже не могли. Там недалеко була пожежна шахта, вирішили, що рукав залишимо там, а за нами вже іншу групу вислали, щоб нас спустити. Почали спускатися - нас з Ванею скрутило, почали ми рвати. Нас в "швидку" бігом, я ще закурити попросився, але вже не зміг", - каже Петровський.

Постраждалих пожежних екстрено відвезли в лікарню в Прип'яті.

"Там я побачив командира Правика. Він вийшов на зустріч, весь опухлий. Але посміхнувся і сказав: "О, та ти теж тут". Далі нічого не пам'ятаю - запам'ятав тільки, як мені відразу дві крапельниці в обидві руки поставили" - розказує.

Через добу пожежних доставили до Києва, а звідти двома літаками - на Москву.

"Нам потім хлопці військові, які в лікарні чергували біля нас, розповіли, що стюардеси, які нас супроводжували в літаках померли всі, а самі літаки розібрали і закопали" - каже Олександр.

У лікарні на кожного потерпілого припав особистий лікар. З Америки викликали професора по радіології Гейне.

Читайте також: Екс-міліціонер з Чорнобиля: "Держава пропонує ліквідаторам самим купити собі нагороди"

"Цей американець мені порадив відмовитися, коли запропонують операцію по заміні кісткового мозку. Сказав мені: "Саша, не погоджуйся, ти витягнеш". Я тоді мало що в цьому розумів - але відмовився. Бачив Леоніда Телятникова, якому зробили таку операцію - він ходив і тримався за стіни",- розказав чоловік.

Опромінених рятувальників тоді майже всіх записали в смертники - лікарі навіть дозволяли їсти все, що душі буде завгодно - і навіть трохи випивати.

Замовляли кухарям в лікарні все, що душі заманеться. Солдати, які чергували в 6-ій клінічній лікарні, бачачи приречених людей приносили спиртне, доктора закривали на це очі.

"Я тоді ікру чорну замовив. Принесли, спробував, але не сподобалося. Я люблю сільську їжу - тому замовляв смажену картопельку з цибулькою, м'ясо, огірочки мариновані - все на замовлення готували і приносили", - зізнається Петровський.

Найважчий спогад з лікарні - смерть в лікарні хорошого друга Віктора Лопатюка.

"Ми з Вітею давно дружили, з дитинства. Він був моїм сусідом, працював на ЧАЕС інженером. Лежали в одній палаті - потім у Віті з'явилися чорні плями під очима. Великі такі, страшні - його перевели від нас в окрему палату, а через кілька днів він помер. Він мені ще прощального листа передав - для дружини і матері. Потім Вітю довго звинувачували - адже це він перекривав трубу з водою на станції. Потім виправдали і навіть нагородили - орденом Леніна - виявилося, він все правильно зробив, коли трубу перекрив", - каже.

Олександр Петровський зізнається - 30 років тому, 26 квітня страху ніякого не було - напевно через молодість. Боятися почав вже в лікарні - коли випало волосся, по тілу з'являлися синці і щоночі хтось із товаришів померав.

"Страшно було засинати, - зітхає Петровський. - Було відчуття, що я не прокинусь на ранок. Але ще страшніше було, коли серед ночі по коридору котили лікарняну каталку - значить когось із наших вже не стало".

Зараз Олександр втретє одружений. Живе в Ірпені під Києвом - як і багато інших мучиться зі здоров'ям.

"Тоді в лікарні в Москві лікарі записали, що я отримав 210 рентген. Але, думаю, що було набагато більше - не все дозволяли тоді писати", - зітхає ліквідатор.