Північне кладовище Маніли площею 133 акра вважається одним з найбільших поховань на Філіппінах, де спочивають представники еліти, місцеві зірки і літературні діячі країни, а ще живуть люди. Живі. Бідняки.
Вперше кладовище відкрили у 1904 році, однак з кінця 1950-х років його почали заселяти представники нижчого класу. Сьогодні тут проживають близько 10 000 осіб: чоловіки, жінки, діти і люди похилого віку, пише The Sun.
Філіппінські бідняки споруджують подобу будинків на вершині могил і трун або обживають порожні склепи. Саме тут вони живляться, дивляться телевізор, сушать одяг, виховують дітей, розважаються і сплять — всього в двох метрах над землею від померлих.
За словами цвинтарних жителів, умови життя тут набагато вище, ніж у сусідніх гетто, незважаючи на те, що вони живуть в оточенні тіл.
Надіються всі, але мало хто відчує: чого чекати від індексації пенсій у 2025 році
Підлітки понівечили жінку і скинули її зі скелі: найстаршого злочинця стратили за допомогою тортур
Дають лише 3 дні: в Україні змінилися правила повісток поштою, що це змінює для чоловіків
Українців попередили про три місяці без пенсії: у кого будуть проблеми з ПФУ
Кладовище не тільки дає їм притулок, але і роботу. Деякі жителі займаються надгробними написами. Інші знаходять більш прибуткову роботу по будівництву склепів і мавзолеїв: вартість робот по догляду за 20 могилами 417 доларів на рік.
Могили здаються родичам померлих в оренду на п'ять років, а 115-літнє кладовищє всіяне мішками з черепами, кістками і кінцівками, заплутаними в одязі, в якому вони були поховані, тих, чиї близькі вже не можуть дозволити собі таку плату.
"У більшості людей тут немає постійного доходу, але ми намагаємося знайти нестандартну роботу, щоб звести кінці з кінцями. Ми продаємо квіти сім'ям загиблих, споруджуємо надгробки або робимо труни", — розповіла 68-річна Ельвіра Міранда, яка прожила на кладовищі 51 рік.
У день проводиться до 80 похорон, тому попит на послуги цвинтарних жителів не відчуває нестачі, але місце закінчується.
Кладовищі настільки заповнений гробницями і мавзолеями, що катафалк часто не може дістатися до місця поховання, а скорботним доводиться нести труну самостійно до місця його призначення.
Крім того, жителі забудували територію кладовища імпровізованими будинками та іншими спорудами, складеними з бетону і рифленого заліза.
Звичайне дозвілля цвинтарних жителів нічим не відрізняється від будь-якого іншого: спілкування, гри, перегляд серіалів і фільмів, інтернет. Правда все це відбувається в мавзолеї або склепі.
Є тут і магазини, де продаються закуски, напої і сигарети, а також мило і інші предмети першої необхідності, є навіть караоке і клуби з відеоіграми, в яких жителі відпочивають.
Вже кілька поколінь виросло на кладовищі, і там виховують власних дітей і онуків, а головне — не збираються їхати.
Проте є проблеми з цим містом в самому густонаселеному місті на землі, наповненому переважно сільськими жителями, мечтавшими колись про процвітання великого міста.
Хоча жителям вдалося незаконно прокласти електрику, проточної води і каналізації тут досі немає.
Доводиться вистоювати в чергах до громадських криниць, щоб заповнювати візки з пляшками з водою.
У цілому, місцеві жителі не соромляться сусідства з небіжчиками і ставляться до подій стоїчно, але не без поваги до тих, хто вже спочив.
"Тут немає привидів. Однак коли я повинна викопати труп, то завжди прошу в нього вибачення, що потривожила їх", — говорить Ельвіра Міранда, дістаючи з землі руку небіжчика, чиї родичі не проплатили оренду на кладовищі.
Ельвіра прожила тут практично все життя. І вона не сумнівається, що залишиться тут і після.
Дивись також: Життя по сусідству з трупами
Нагадаємо, щорічно недалеко від узбережжя Атлантичного океану в африканській селі Виду відбувається магічний ритуал незвичайної краси.
Як повідомляв портал "Знай.uа", незвичайне святкування Нового року або "Свята весни" пройшло на південно-заході Китаю в минулий четвер.
Також "Знай.uа" писав, гірській районі Індонезії живе народність тораджа, яка муміфікує тіла померлих і піклується про них немов вони ще живі.