Українські ЗМІ передають монолог екс-бійця 95-ї бригади Івана Трембовецького з позивний "Юнга", в якому він розповідає, як українські бійці боролися за Дебальцеве, намагалися утримати підходи до нього, про те, як він зустрічав свій День Народження під свист куль і під страхом смерті.
Про це повідомляє Politeka.
Варто відзначити, що повідомлення про захоплення бойовиками Дебальцевого з’явилися 20 лютого 2015.
Уже в наші дні бійці згадують ті запеклі та жорстокі бої за місто з тремтінням у голосі.
"Ті три ночі "боги війни" влаштовували пекло! Часткова евакуація тих, хто опинився в оточенні, почалася 12 лютого. До 15 числа ворожа артилерія крила, як божевільна, особливо по ночах. Група, в якій я був, повинна була 13 числа зайти в оточене місто, і щоб вивідати польову дорогу, по якій буде відбуватися завезення продовольства і вихід військ. По дорозі фіксувати координати техніки супротивника – її вистачало!", - зазначив військовий.
"Тисячу Зеленського" дозволили отримати ще одним способом: як скористатися можливістю
Важливі зміни у субсидіях на 2025 рік
Подорожчання буде нестерпним: українцям радять робити запаси – по 10 кіло не менше
Кредитки стають непотрібним пластиком: ПриватБанк позбавляє клієнтів важливої послуги
Крім того Трембовецький відзначив, що ситуація була настільки напружена та невідома, що військові могли обстрілювати позицій своїх же військ.
"Ніч на 14 лютого була безсонною! Ледь не "вальнув" розвідників 25-го бата – по рації встигли повідомити, що це свої. До речі, в підвалах жили місцеві, кілька десятків. Ми їх трохи годували – напередодні нам, як "смертників", дісталося чимало "смакоти", - додав військовий.
Разом з тим він підкреслив, що були дні коли російська артилерія могла не стріляти відразу кілька годин, що дозволяло українським військовим перегрупуватись та евакуювати поранених.
"На наступний ранок займалися евакуацією поранених. Арта вщухла, почалося перемир’я. Тиша – страшно було! Каталися, як лижники, бо від нерозірваних приколів від мін до "Градів", "Ураганів" і іншої маячні дорога скидалася на ялинку, реально, було стрьомно!", - підкреслив Трембовецький.
Більше того боєць ЗСУ розповів, що жодного "закритого" зв'язку між військовими підрозділами не було. Російські військові робили все можливе щоб заглушити рації.
Він також додав, що офіційного та твердого наказу на вихід з міста не було дуже тривалий час. Спочатку командування повідомило про вихід, проте вже невдовзі цей же наказ було скасовано.
"Зв’язку не було ніякого, рації глушили. Місто нагадувало сцену постапокаліпсису – розбиті дороги, будинки, дитячі табори … Надійшов наказ виходити. Сказали, що ми повинні вийти так само тихо, як і зайшли, і знову-таки, перевірити дороги! В ніч з 15 на 16 лютого вийшли в Миронівське. По дорозі зустріли кілька кинутих танків і ЗІЛ. День відпочинку – ввечері наказ повертатися. Потім його скасували. А потім знову відновили. Правда, тим, хто не готовий, запропонували залишитися на базі. О 23:00 вирушила наша перша група, в 00:00 мене все дружно і тихо привітали з днем народження (32 роки виповнилося, блін!), і група пішла займати позиції і висоти", - зазначив військовий.
Трембовецький відразу ж додав, що вихід з міста був неймовірно тяжким та небезпечним. Адже необхідно було позначити свою присутність не тільки для російських військ, адже напередодні було домовлено про мирний вихід без зброї та обстрілі, а й для української артилерії, адже жодного зв'язку між підрозділами не було.
"Наші входили красиво – по 20 осіб в броні. І починають "фігачіти" по нам! Що ми тільки не робили – пускали "сигналки", піднімали прапори! Пофіг! Один легкий "трьохсотий"… Втім, перша колона заспокоїлася, зрозуміла, що ми свої … Це був треш – ти з прапорами і сигналка бігаєш, себе визначаєш … Зв’язку немає … Прапори на дерева розвісили, щоб їх орієнтувати, противник це просік і нефігово працював по нам артою і танчиками. Одного разу щось касетне прилетіло зовсім поруч – красиво виглядало, і моторошно.
Цілий день евакуювали поранених, зустрічали і направляли колони наших бійців, коректували арту по терористах. Потім надійшла команда обкопуватися і триматися до останнього: "Є підстави очікувати, що противник буде прориватися!".
Наказ командування змусив нас переміститися на 4-5 км вглиб, а потім нам наказали повертатися в штаб. Всі живі, але контужені. У мене рука в плечі тріснула – не міг підняти. Вирвалися, але викликають по рації терміново в штаб. Іду і злюся, що після бою ще смикають. Заходжу, а всі сидять за столом і … вітають мене з Днюхою! Подарували чотири сепарських магазину для АКМС 7.62, три апельсина і пакет цукерок", - додав Трембовецький.
"Звиняй, братан, більше нічого немає". "Та без питань, мужики! Дякую! Добре, що ми живі! Це найсмачніші у моєму житті апельсини і 30 грамів віскаря", – відповів я".
Дебальцеве – фільм про війну на Донбасі.