Рівно три роки тому 18 лютого 2015 року, терористи з самопроголошеної «Донецької народної республіки» зайняли місто Дебальцеве і околиці. Українська армія відступила. Деталі цієї історії не цілком ясні досі. Прорахунки командування, мета бойовиків ДНР, важливість цього питання на Мінських переговорах, які йшли паралельно - на ці питання немає відповіді.
Але навіть і без цих відповідей, Дебальцевський котел навчив нас тому, що відступ - це не завжди поразка. Згадаймо, як це було.
Стан справ
Майже все літо 2014 року наша армія активно наступала. В тому числі, звільнивши Дебальцеве і околиці. Бойовики виявилися не готові до удару. Та й, якщо говорити відверто, навіть багато українців не чекали від власної армії такого рішучого наступу.
Українці ломляться у ТЦК перед ухваленням нового закону про мобілізацію: але добровольцями "майже не пахне"
Субсидії вам не бачити: що не враховують українці, звертаючись по допомогу
Чергуватимуть представники ТЦК: де українцям тепер можуть вручити повістку
Стосується всіх пенсіонерів: ПФУ поділився важливою інструкцією
Але після втручання регулярної російської армії під Іловайськом, наступ припинився, а частини, які встигли прорватися до Дебальцевського плацдарму, виявилися в оточенні. Межі цього плацдарму доходили аж до Макіївки, фронт розтягнувся.
Почалися поразки. Наші війська втратили спочатку Вуглегірськ, потім - Нікішин та Рідкодуб. Ключовим моментом стала втрата Логвинова, тому що стала недоступна траса Артемівськ-Дебальцеве.
У нашому Генштабі і зараз вважають, що наступ бойовиків на Донецький аеропорт було обманним маневром, справжньою метою сепаратистів було Дебальцеве. Більш того, теоретично вони могли розвинути контрнаступ і зайти глибоко на нашу територію. Цей момент міг стати переломним. Ситуація висіла на волосині.
Подвійна гра
У будь-якій війні є два фронти - військовий і дипломатичний. У випадку з війною на Донбасі бої на цихфронтах найчастіше ведуться одночасно. Так було і цього разу.
Поки українські солдати стримували натиск бойовиків під Дебальцеве, в Мінську тривали переговори. Путін використав Дебальцевську ситуацію, як розмінну монету. В той момент бойовики запропонували українським військовим здаватися і, судячи з усього, повідомили в Москву, що це питання кількох днів, а то й годин.
Тому переговори в Мінську Путін почав з промови про оточених українських військових, які ось-ось піднімуть білий прапор. Для Росії це б стало серйозним козирем на переговорах, а бойовий дух бойовиків б злетів до небес. У Кремлі сподівалися, що поразка українців під Дебальцеве стане переломним моментом у війні, після якої можна буде диктувати свої умови і укладати вигідні угоди.
Але час минав, а наша армія не збиралася так просто здаватися. Та й наші дипломати не повелися на провокації Путіна і зайняли вичікувальну позицію. План блискавичної перемоги Кремля, як на фронті, так і на переговорах, провалився.
Виведення військ
Бої тривали до самого кінця. 26 січня бойовики почали активний танковий наступ, але швидко загрузли і змушені були відступити. До 28 числа з 40 російських танків було підбито 30. 7 лютого наша армія відбила ще одну танкову атаку.
Є версія, що у терористів була задача взяти Дебальцеве до 11 лютого, тобто до початку Мінських переговорів. Але активний опір української армії зруйнував цей план. Тому 18 лютого ДНР при підтримці російської армії перейшла в повномасштабний наступ. Проти останніх двох з половиною тисяч наших солдат було кинуто до 17000 солдатів противника.
Але українська армія на той час вже відступала з Дебальцевого. З важкими втратами, нашим військам все-таки вдалося покинути котел.
Уроки війни
На початку червня 1940 року британське командування успішно провело одну з найвідоміших евакуацій в історії - операцію «Динамо» у міста Дюнкерк. Німці тоді притиснули залишки британських, французьких і бельгійських військ до моря. Ще трохи, і британська армія була б знищена практично повністю. Але завдяки злагодженій роботі та допомоги місцевих жителів, вдалося врятувати 338 226 військовослужбовців. Хоча згідно самому прагматичному плану, могло врятуватися тільки близько 45 тисяч.
Кажуть, що в Росії недавню екранізацію цих подій, фільм «Дюнкрек», в основному висміюють. Мовляв, що це за героїзм такий, відступати. Проте, операція «Динамо» дала британської армії друге дихання. Особовий склад був врятований, армія перегрупувалася і успішно воювала з німцями всю війну. План Гітлера по підриву бойового духу Британії провалився. Загартовані Дюнкерком солдати і офіцери ще дали бій нацистам в Північній Африці, Франції та Норвегії. І вже через 5 років святкували перемогу.
Історичні аналогії - це, звичайно, справа невдячна. Та й порівнювати Дюнкерк і Дебальцеве безпосередньо було б дивно. І все-таки, обидві ці історії вчать нас, що війни не виграються виключно нахрапом і натиском. З-під Дебальцеве вийшло набагато більше українських солдатів, ніж розраховували в Кремлі. Розгрому не сталося.
А історія вчить нас, що після кожного Дюнкерка буває і свій Ель-Аламейн. Саме там у 1942 році британці розбили війська німецького генерала Роммеля. Були серед них і ті, хто двома роками раніше евакуювався з Дюнкерка.