«Коли у бійця відпала примотана скотчем нога, медсестра зомліла» - лікар Риженко

Поруч з бійцями української армії з перших днів АТО знаходяться і медики. Хтось виносить поранених з поля бою, хтось приймає борти з важкопораненими та відразу біжить в операційну. За даними голови комітету ВР з питань охорони здоров'я Ольги Богомолець, за час АТО на сході країни загинуло 16 медиків та ще 60 отримали поранення різного ступеню важкості.

"Знай" поцікавився, як українські медики рятують життя нашим солдатам.

Головний лікар Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечнікова Сергій Риженко за останній рік став справжньою зіркою у соціальних мережах. Кожен його допис лайкають та розповсюджують. А пише Сергій про поранених бійців та їхні неймовірні історії.

"Мама та дружина цілують безмовне тіло, моляться, розказують про дітей. Це вище розуміння. Всупереч теорії та практиці. У лікарні Мечнікова такі важкі виживають, хоча рани несумісні з життям. Важкі операції, декілька діб битви зі смертю…" - так коротко лікар пише про пораненого бійця.

"Руслану 37 років. Поранення грудей та живота, роздушено праву нирку, печінку, розірвана діафрагма, контузія легені. Важкий шок та чотири операції, три літри перелитої крові. Десяток осколкових поранень вже й не рахую. На ранок медсестра Вікторія робить йому перев'язку. Тут, в лікарні, для нього знов почалося життя," - пише Риженко.

Записи Сергія Риженка – це і біль, і страждання, і жахи страшної війни. Але й разом з тим – надія, кохання, віра в добре майбутнє.

"Тест на кохання – позитивний. Сотні діб у полоні, сотні раз прощався з життям, десятки разів втрачав свідомість. Перелом тазових кісток. У пам'яті тільки день народження коханої – 2 липня. Дружина в лікарні Мечнікова. Зустріч з життям та з коханням. Кохана приїхала, поруч нього в реанімації. Все у нас далі буде добре – будемо жити. Тест на кохання пройдено."

Читайте також: Американець показав, чим жертвують бійці заради перемоги в Україні (фото)

"Рани, як зірки горять на тілі. Шість бійців поступило в лікарню за добу. Троє в реанімації, двоє після полону. Роману 35 років, на тіло навіть здалеку страшно дивитися. Багаточисленні поранення грудної клітини, черевної порожнини. Пошкоджений весь кишечник, печінка, діафрагма. Прострелені обидві ноги. Пневмонія, менінгоенцефаліт. Стан критичний, переніс вже вісім операцій. Кращі професори не відходять. У воїна шестеро дітей, наймолодшому сім місяців. Треба вижити.."

Сам Сергій Риженко розповідає, що війна для нього почалася 9 травня 2014 року.

"До нас вперше привезли поранених – усього було 19 чоловік – саме після обстрілу. Ми стикнулися з ситуацією, коли одночасно потрібно було встановити 12 апаратів для вентиляції легень – бійці не могли самостійно дихати. Більшість поранень прийшлася на верхню частину тулуба, грудну клітину, голову. Ноги, чомусь, були поранені найменше. І коли ми вперше зайшли в операційні – остовпіли і зрозуміли: до нас прийшла війна", - каже Риженко.

Раніше медики дивувалися страшним картинам – солдат привозили в багнюці та пилюці з поля бою, часто з відірваними кінцівками, одяг на них доводилося розрізати. Зараз тим, що з одягу у пораненого випадають патрони – вже нікого не здивуєш. Лікарі навіть встановили спеціальний сейф, куди складають такі знахідки та потім віддають військовим.

"Був такий момент – привезли бійця. Поки його несли до операційної – у нього відпала нога. виявляється, його друг на полі бою просто примотав відірвану ногу скотчем і бинтом. Жахлива була картина. Наша медсестра зомліла. Допомогу в операційній надавали обом – і бійцеві і нашій медсестрі", - розповідає головлікар.

На передову на звичайній щвидкій

Раніше до війни медики лікарні Мечнікова вважали, що заклад забезпечений усім необхідним. 12 вентиляційних апаратів достатньо для будь-якої лікарні у мирний час, але не тоді, коли масово поступають важкі поранені. Тому обладнання в Дніпропетровськ довелося з доставляти з сусідніх міст.

"До нас везуть найважчих поранених. Зазвичай, на день маємо таких 10 – 20 осіб. Найбільше було після Іловайського котла. Тоді за одну добу нам привезли 150 поранених бійців ", - каже Сергій Риженко.

За час війни лікарі зрозуміли – цивільна та військова медицина кардинально відрізняються. Довелося звикати. Більшість поранень – вогнепальні, проникаючі, чимало доводиться мати справ з осколками у тілі. В повсякденній роботі лікарі з таким стикалися не часто.

"Коли приносять пораненого, а у нього з-під одягу випадає граната – навіть не знаєш, як на це реагувати – чи то на землю падати, чи ловити її. Такі випадки – чисто військові. Ми до такого були не готові. Але потроху справляємося", - стверджує лікар.

На допомогу українським лікарям уже приїздили ізраїльські хірурги, які ділилися досвідом.

Дуже часто дніпропетровським медикам на "швидких" доводиться їздити на передову. Сам Сергій Риженко, не дивлячись на високу посаду, їздив забирати поранених з-під Краматорська.

"Інколи, буває, телефонують лікарі з передової. Просять забрати – бо їх поранили. Мчимо. Тільки нещодавно двох своїх медиків забрали звідти", - каже лікар.

Найбільша мрія Сергія Риженка – аби закінчилася війна. Медик стверджує, що тоді піде у довгу відпустку, поїде до моря та нарешті переключиться з війни на мирне життя.

Фронт замість інституту

Про це мріє і Яна Зікевич, керівник медичного проекту "Госпітальєри" при ДУК "Правий сектор". Їй всього 19 років. За рік дівчина встигла врятувати на полі бою життя декількох сотень бійців.

"До Майдану я готувалася до вступу в університет. Потім був Майдан, війна. У лавах "Правого сектору" пройшла внутрішня мобілізація і я зрозуміла – вступ до університету поки що доведеться відкласти", - коротко розповідає про себе дівчина.

Читайте також: У кожного десятого бійця, що повертається з АТО, розлад в сім'ї

Яна пройшла вишкіл у тренувальному таборі. Рівно рік тому назад було створено медичний підрозділ "Госпітальєри" Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". Зараз Яна – керівник та розробник проекту, начальник медичного управління, має відзнаку "За військову доблесть" та орден "Народний Герой України". Але перед усим вона – парамедик.

"Війна для мене почалася минулого року у липні – біля Червоноармійська. Довелося виносити бійців з поля бою. Теоретично, я готувалася, що буде важко – і фізично і морально. Але до війни і до всіх її жахіть не можна заздалегідь підготуватися", - розказує дівчина.

У її підпорядкуванні більш, як 100 чоловік. На передовій території розділені між парамедиками – кожна група моніторить свою територію, виносить з-під обстрілів поранених, забирає, надає першу медичну допомогу просто на полі бою.

Найважче у роботі, за словами Яни Зінкевич,той факт, що на передовій найчастіше не вистачає елементарних медикаментів – вся надія парамедиків на небайдужих людей та волонтерів.

"Повернулися з проведення ротації на секторі М. Налагодили роботу зі штабом сектору, замінили групу на Широкіно, ротували автомобіль, який потребує екстренного ремонту.Об'їхали з начмедом сектору М передові позиції, на цей раз в районі Гранітного. Налагодили взаємодію з медиками, обговорили взаємодію у випадку збільшення активності бойових дій та великої кількості поранених. Поспілкувались з військовими та місцевими жителями у районі Сартани. За декілька днів виїзжаємо знову - ставити групу у районі Волновахи" - такий звіт для Яни Зінкевич став майже щоденним.