Якось прийшов дідусь і приніс дві подушки, сказав, що більше нічого не має - волонтер

На Андріївському узвозі в Києві вже більше року працює волонтерський центр допомоги Преселенці "Фролівська 9/11". Щодня тут отримують допомогу, понад 100 сімей біженців з Донбасу та Криму.

"Знай" відправився в гості до волонтерів, щоб на власні очі переконається - як небайдужі українці допомагають своїм співвітчизникам.

Волонтер Леся Литвинова - одна з організаторів центру допомоги на Фролівській. Тут вона не сама, а з півторарічною донькою - Варею.

"Для мене все почалося з Майдану. У тих, хто там був - звичайні потреби - гаряча їжа, теплі речі. У нас на той час була група в соціальні мережі - називалася вона "Ескадрон добра". Ми почали зв'язувалися з людьми, багато чого передавали через нас ", - розповідає Леся.

Короткий проміжок відпочинку особисто для неї - той момент, коли Янукович втік, а в Криму ще не почалася анексія.

Читайте також: Фото дня: "Лютік" готується повернутися на війну

"Коли почалися кримські події, нам почали телефонувати і писати люди з проханням допомогти. Особливо багато тоді було біженців. Я спочатку відмовлялася і говорила, що ми таким не займаємося, але потім зрозуміла, що не зможу відмовити. Адже люди бігли від російської агресії, вони були ні в чому не винні. Залишали житло і нажите майно ", - каже Леся.

Сама Леся - режисер-документаліст. Її колега Олена - вчитель івриту.

Так потроху зароджувалося в Україні волонтерський рух - хтось збирав допомогу, хтось розвозив, хтось поселяв біженців у себе на дачі. Зі справжніми труднощами волонтери зіткнулися, коли почалося АТО на Донбасі. Людей стало набагато більше - майже всі виривалися на "материкову" Україну і просили допомоги - часто люди виїжджали з-під бомб навіть без елементарних речей - теплої куртки або мила.

Волонтер Олена Лебідь пам'ятає, як вся її квартира знизу і до стелі була забита допомогою для переселенців.

"Все-таки українці - люди добрі й чуйні. Уміють співпереживати ", - каже Олена.

Правда, квартири волонтерів виявилися затісні для допомоги, яку несли люди. Довелося спочатку орендувати склад на Окружній. Рік тому в серпні волонтерам вдалося знайти не велику територію колишньої фабрики "Юність". Під волонтерський центр їм віддали двір та всього одне приміщення, але і це був величезний плюс.

Через час спільними стараннями, на території волонтерського центру з'явився дитячий майданчик. Медпункт, центр реєстрації біженців, купа усіляких вагончиків. Між собою волонтери вирішили - кожен вагончик визначити під певний вид допомоги. Є вагончики з іграшками та одягом, є вагончики з побутовою хімією, є з ліками, взуттям і навіть меблями.

Найбільший попит, звичайно ж, на одяг і продукти харчування. Але найбільше, за визнанням волонтерів, не вистачає постільної білизни та медикаментів.

"З медикаментами дуже складно - їх завжди мало. А бувають дуже важкі випадки. Ось зараз проблема з діабетиками. Людина, яка переїжджає в іншу область, повинна перереєструвати себе в чергу на інсулін. На реєстрацію йде місяць. Іноді й більше. А інсулін потрібен прямо зараз, і запасу часу немає. Людина приходить до нас і каже: "Якщо Ви мені не допоможете, я завтра помру". І допомогти йому, крім нас, більше нікому ", - розповідає волонтерка.

Для повноцінної роботи у волонтерському центрі щодня працюють 20 - 25 волонтерів. Їх тут набагато більше, звичайно, але такий ось мінімум повинен бути щодня. Вся справа в тому, що у кожного тут різні графіки - хтось може прийти у вихідний і запропонувати свої робочі руки, хтось заходить після роботи, хтось тут практично живе.

Один з таких - Віктор з Первомайська, Луганської області.

49-річний чоловік, розповідаючи свою історію, намагається триматися і навіть жартувати. Але стомлені очі видають його горе.

"Ми жили з батьками і дружиною в квартирі у Первомайську до липня минулого року - поки в місті не почали стріляти. Снаряд потрапив в наш будинок, ми переїхали за місто, в приватний будинок. Але й туди долітали снаряди. Спалили майже всю вулицю. Я допоміг сусідам з немовлям вибратися з підвалу, вирішили всі разом бігти. У сусіда був автомобіль "Таврія" - так ми зі страху всемером там помістилися. Плюс грудна дитина ще була з нами. Доїхали до найближчого блок-посту де наші стояли, вийшли з машини, а назад вже я не помістився. Мені довелося своїм ходом добиратися ", - розповів Віктор.

Про те, щоб взяти з собою елементарні речі навіть мови не могло бути. Тому вже в серпні Віктор прийшов до волонтерів на Фролівську. Взяв дещо з одягу і продуктів.

"Побачив, що тут потрібні чоловічі руки - так і залишився", - зітхає чоловік.

Його старенькі батьки поїхали до родичів на Західну Україну. Дружина поїхала на заробітки за кордон. Сам Вітя живе в гуртожитку, де платить на добу 48 грн. за ліжко-місце.

Іван - юнак років 20 на вигляд, зізнається, що він з Лондона. За кордоном не прийнято втрачати час даремно. Тому багато людей там стають волонтерами, це престижно і почесно - допомогти тим, хто опинився в біді.

"Я сам з України. Але вже 6 років живу в Лондоні. Навчаюся в університеті на фінансовому курсі. На літо приїхав в Україну. Прийшов до волонтерів і вирішив, що буду допомагати. Просто тому, що люблю цю країну, це моя країна і якщо я можу хоч щось зробити для людей, котрі в біді - це мій обов'язок ", - каже Іван.

Людей, які приносять допомогу ніхто навіть не намагався порахувати. Кожен волонтер по-своєму.

Читайте також: Всі добровольчі батальйони мають бути у Нацгвардії, ЗСУ або СБУ - волонтер

"Сьогодні приходить дідусь, приносить дві подушки - каже:" Я сам був в евакуації у війну, знаю, що це таке - ворогу не побажаєш "і віддає свої дві подушки, вибачаючись, що більше йому нічого дати. Є кілька дівчаток з Данії, які організувалися і відправили нам чотири фури з продуктами, речами, побутовою хімією. Приходять люди, навіть небагаті, приносять речі, продукти ".

Волонтери згадують, що з найцікавіших речей, які їм приносили - були ... вагінальні кульки. Правда, їх ніхто не забрав - мабуть людям у такій ситуації не до утіх.

"Один чоловік купив для батьків місця на кладовищі. Але його батьки поїхали до США і тепер поховані. А ось місця залишилися. Він прийшов до нас і зізнався, що коштів немає, зате може віддати нам місця на кладовищі ", - посміхається Леся.

Трапляються і курйози - таких хоч трохи, але все ж бувають.

"Одного разу до нас прийшли пара студентів і почали провокувати людей, кричачи щось на зразок" ДНР "і" ЛНР ", якісь образливі слова на адресу переселенців. Леся виставила про це пост на Фейсбуці. Виявилося, що її читає дядько одного зі студентів, який був в АТО. На другий день дядько привів хлопців до нас вибачатися. І влаштував їх на місяць волонтери - сортувати одяг і взуття, щоб знали наступного разу, як важко ми працюємо і як прикро тим людям, які залишилися без нічого. Ви знаєте, урок пішов на користь .... ", - розповіла Олена Лебідь.

До кінця наближається вересень, на носі вже холоди, дощі і перший сніг. А значить тут, на Фролівській, потрібно бути до цього готовим - холод завжди переносяться важче. Але волонтери не падають духом.

"Віримо в Україну, в українців, в те, що війна закінчиться. А ще віримо в себе ", - говорять волонтери.