Полковник Юлій Мамчур: «Ті, хто зрадив Україну, зараз бояться власної тіні»

Полковник української армії Юлій Мамчур став відомий рік тому, під час анексії Криму. Командир Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряного командування "Південь" і його бригада до останнього давали відсіч російській армії. Юлій Мамчур беззбройний, взявши в руки прапор частини, пішов проти озброєних загарбників. Сили виявилися не рівними Світова преса назвала його героєм з Бельбека. Зараз Юлій змінив форму на цивільну одяг - нині він депутат Верховної ради.

Напередодні річниці анексії Криму, "Знай" зустрілися з Юлієм Мачуром і поговорили про про депутатство, українську армію і події минулого року.

Як Вам, колишньому військовому льотчику, працюється в якості депутата?

- Важко. Робота у Верховні раді специфічна. Я знаходжуся в процесі входження в посаду. У військових все регламентовано статутом. Я був виконавцем, а тут доводиться самому створювати закони, подавати ініціативи. Я увійшов в комітет національної безпеки та оборони. Окрім мене туди входять всі комбати, це все-таки ближче до військової справи. Минулі скликання ВР – це була якась каста. Туди потрапляли люди, які бажали підтримати свій бізнес. Зараз рада оновилася на 50 % чи й більше. Туди увійшли патріоти України, котрі думають вже не за себе і свій бізнес, а й за країну. Не все так просто й гладко проходить, як хотілось би. Але зміни є.

Чому вирішили стати депутатом?

- У серпні в Миколаїв приїжджав Петро Порошенко. Я доповідав Президенту про ситуацію в частинах, які передислокувалися із Криму. Він запропонував мені стати депутатом від його блоку і вирішувати проблеми таких частин. Ми довго думали і на сімейній раді вирішили, що це необхідно.

Що вдалося зробити на посаді депутата?

- Коли отримав посвідчення депутата, одразу написав звернення прем'єр-міністру про отримання житла тим людям, котрі опинилися у складі передислокованих бригад та частин. Вимагав закласти в бюджет кошти на будівництво житла для цих людей. Прем'єр-міністр особисто мені відповів, що в бюджет на цей рік закладено більше мільярда гривень на такі цілі. Бюджет прийнятий, помісячний розпис є, ми незабаром будемо затверджувати зміни. Гадаю, що з березня процес піде. Я більше, ніж будь-хто інший розумію цих людей, бо сам 30 років служу в армії і більше 15 років стою в чергу на житло. Досі не маю власного. Живемо в орендованій. Доросла дочка з сім'єю живе окремо. Ця проблема актуальна для військовослужбовців, особливо переселених з Криму. Та й зараз хлопці воюють в АТО, гинуть. У них лишаються родини і далеко не кожна забезпечена житлом.

Які подальші плани у Вас, як у депутата?

- Замість прес-секретаря у мене дружина, бо найняти людину не можу. Але я не втрачаю зв'язків із знайомими військовими юристами. Вони працюють в генеральному штабі, в Міністерстві оборони, у них є деякі напрацювання стосовно зміни країни. Я їм у цьому допомагаю, як депутат. Часто до мене звертаються військовослужбовці, кримчани, які переїхали, просять вирішити якісь проблемні питання. Формую депутатські звернення. Проблеми ніби й мізерні – як от перевести дитину з школи в школи, чи з одного ВУЗу до іншого. Але вони є.

Спілкуєтеся з кримчанами?

- Більшість моїх товаришів з Криму – військові, які залишилися там. Не спілкуюся з ними принципово. Та й вони не йдуть на контакт. Вважаю їх зрадниками. Не скажу, що їм платять обіцяну учетверо вищу зарплатню, але точно знаю – між тим, що обіцяли і те, що вони мають – велика різниця. Тих військових, котрі залишися в Криму потихеньку переводять в інші місця – Росія ж здорова. Зараз за ними слідкують, прослуховують, вони бояться комусь, щось казати, бояться спілкуватися з українцями, зі мною. Їх залякали.

Скільки людей з Вашої бригади виїхало з Вами на "материкову"?

- Моя бригада зараз у Миколаєві. У них новий керівник. Але спілкуємося, підтримуємо теплі стосунки. Разом зі мною переїхало 38% особового складу. Чимало журналістів писали про те. що 22 березня, коли штурмували нашу військову частину, у нас в частині було весілля. Одружилися два наших офіцери Баннера Іван і Галина Волосячік. Зараз згадувати це весілля важко, 2 грудня 2014 року Ваня загинув в зоні АТО. Для всього полку це непоправна втрата. Шок від його загибелі пройшов, але усвідомлення, що його більше немає, так і не настало, він назавжди залишиться для нас живим. 22 березня о 12.30 ми привітали молодят, а о 16.30 нас почав штурмувати спецназ РФ. Росіяни були шоковані – як це вони гуляють весілля в оточенні. А ізраїльські журналісти фільм зняли про цей випадок.

Яка ситуація зараз у вашій колишній військовій частині?

- Льотчиків з Криму перевели в інші міста. На аеродромі Бельбек залишили кілька чоловік з старого складу, аби забезпечували функціонування. З тими, хто перейшов на сторону РФ заключили трудові договори. Що таке трудові договори для військового – незрозуміло. Гадаю, що незабаром цих людей повиганяють без пенсії. Бо чимало з них не служили ні в радянській, ні в російській армії – як наслідок, не було відрахувань до пенсійного фонду. Ті, хто зрадив Україну, зараз бояться власної тіні.

Вважаєте, Україна має шанс повернути Крим?

- Зараз Україна, як ніколи, має всі шанси на це. І час грає на нашу користь. У кримчан спали рожеві окуляри, вони не отримали обіцяного і зрозуміли, що їх обдурили. Надалі ситуація тільки погіршуватися. В якийсь час зміняться настрої і кримчани знову проведуть референдум – про повернення до України.

Україна їх прийме?

- Це наша територія. Вона тимчасово окупована. Є закон "Про окуповані території". Тому питання – прийме чи не прийме не стоїть.

Як на вашу думку, змінилися ми усі за цей рік?

- Україна за останній рік змінилася докорінно. З народонаселення ми стали нацією, з матеріальних речей ми переходимо до духовних, ми почали цінувати себе і свою державу, бо побачили, що ми можемо її втратити. В Росії у цей час назріває соціальний вибух. Радянський Союз показав, що коли довго терпиш, а полиці порожні, вибух неминучий. В Росії не все так добре, як вони про заявляють. Тому Україна – це спроба відволікти увагу росіян. Економіка Росії в поганому стані – вона трималася на доларах, які Росія отримувала за свою нафту і газ. Їздять вони на іноземних машинах, користуються іноземною побутовою технікою. Ті ж збройні сили Росії закуповують машини в Німеччині. Тому вибух у Росії неминучий. Спалахне якийсь сірник і буде велике згарище.

Як оцінюєте роботу Міністерства оборони?

Важко ламати систему, котра працювала 23 роки. Всі хочуть миттєвих перетворень, але так не буває.

Чи бачите якийсь вихід, аби припинити війну?

Рік тому світове суспільство не вірило, що на нас напала Росія. Нині всі бачать ешелони зброї у бойовиків. Щоб припинити війну нам потрібно перекрити кордон, тоді не буде таких поставок зброї. Тому я - за миротворців. Ми не можемо своїми силами перекрити кордон, а ось миротворча місія могла б здорово допомогти.