"Україна не переможе, доки не почне впливати на політику всередині Росії"

Російська опозиціонерка Ольга Курносова переїхала до Києва в жовтні 2014 року. На батьківщині вона очолювала Комітет солідарності з Майданом і Антивоєнний рух. Через стеження та обшуки в квартирі втекла з Москви. У Києві створила організацію "Європейський вибір Росії".

Політичну кар'єру Курносова почала депутатом Петербурзького міської ради в 90-93 роках. Була одним із засновників Громадянського фронту Гаррі Каспарова і членом правління руху "Солідарність" Бориса Нємцова.

Мій послужний список достатній, щоб не залишати мене на волі в Росії. Я була організатором всіх великих опозиційних акцій в Петербурзі останні 10 років. Разом з однодумцями ми створили Комітет солідарності з Майданом, який переріс у Антивоєнний рух.

Ми вийшли з транспарантом "Не буде свободи - буде Майдан" 2 лютого минулого року на акції на підтримку "в'язнів Болотної". Це була найгучніша кричалка того мітингу, на яку звернули увагу всі ЗМІ.

У Росії за вихід на мітинги можна отримати більше, ніж за вбивство, - 5 років в'язниці. Три порушення законодавства про мітинги за півроку, і проти тебе заведуть кримінальну справу.

Я не хотіла на собі перевіряти каральність путінської системи, тому виїхала з країни. Мою квартиру в Москві зламували, перед мітингами за організаторами стежили, навіть не ховаючись. У 2008 році щодо мене порушували кримінальну справу за покупку банки ікри в Астрахані. Шили "скупку краденого", бо в мене не було чека на цю ікру. Однак тоді у судді не вистачило духу засудити мене до чогось серйозного. Мені виписали штраф у п'ять тисяч рублів. У 2014 році, через сім років після інциденту, проти мене порушили кримінальну справу за несплату цього штрафу. Довелося пікетувати будівлю ФСБ на Луб'янці, щоб отримати право на виїзд. За півгодини мені подзвонив слідчий і сказав, що проблем з виїздом у мене немає.

В останні три дні, які я була в Росії, поліцейські знаходили місця мого мешкання протягом доби. Якщо є команда - придумають що хочеш, щоб посадити неугодного. Затримують, наприклад, за участь у мітингу на 10-15 діб, а за цей час знаходять нову справу.

Російські опозиціонери давно звикли до тотального стеження. Телефони прослуховують постійно. Перед великими акціями за нами ходили не ховаючись. Я вже знала в обличчя своїх переслідувачів. Мій бойфренд навіть якось запропонував їм коньяку морозної ночі. Вони погодилися, але попросили його надпити спочатку самому, щоб перевірити, чи не отруєний цей коньяк. Правда, це не завадило їм проколоти шини нашої машини.

Двоє моїх друзів вийшли на одиночні пікети на підтримку Надії Савченко в Москві. Одного з них пов'язали прямо у метро, ​​він навіть не встиг розгорнути плакат. За це він отримав 35 діб арешту і кримінальну справу "за неодноразове порушення законодавства про мітинги".

Антивоєнні протести - це найважливіше, чим необхідно займатися російській опозиції. Немає нічого актуальнішого з антивоєнні протести, коли йде війна! Особливо, коли твоя країна напала на іншу.

Коли в країні є революційна ситуація - досить сірника, щоб все загорілося. Коли її немає - ситуація принципово не зміниться навіть при найстрашніших злочинах влади. Саме тому в Кремлі знали абсолютно точно, що вбивство Нємцова до революції не призведе.

Вбивство Нємцова засвідчило, що російська влада не баздумно закручує гайки, а привчає суспільство до все нових меж дозволного. Ось убили, зараз затихли і спостерігають.

Не буває успішною революція без участі націоналістів. Подивіться на ту ж Грузію та Україну. Замість залучення широких кіл до зміни влади в російської опозиції із завидною постійністю будують вузьку ліберальну конструкцію. Кремль чудово розуміє небезпеку організованого ідейного націоналізму. Саме тому вони розкололи правий фланг. Той же Саша Бєлов (голова організації "Русские" - "Знай") сидить саме за позицію на підтримку цілісності України. Після приходу до влади цим силам потрібно знайти застосування. Це як серфінг: або хвиля тебе розплющить, або ти її осідлати. Ті, хто зможуть цю силу впорядкувати та реалізувати в революцію - і очолять країну.

У Росії безглуздо сподіватися на вибори, владу змінить тільки революція.

Я не можу говорити про якихось лідерів опозиції, оскільки вважаю, що вбивство Нємцова закриває ліберальний етап зміни влади. Ліберали не можуть 15 років об'єднатися проти Путіна, саме вони боялися створювати коаліції то з лівими, то з правими. Тільки широка ідеологічна коаліція дозволяє змінити політичний режим. Саме це показав Майдан. Нове об'єднання партії Навального, "Солідарності" Нємцова і Михайла Ходорковського з еміграції - абсолютно ліберальний проект.

Я вважаю, що пасіонарний заряд є тільки у правих. Політики путінського покоління не мають ідей. Вони звикли вимірювати політику піаром і грошима.

Одна політична сила ніколи не може зробити революцію. У будь-якій коаліції буде центр і будуть "крила". Якщо картинку нової Росії зробити привабливою, включити туди адекватні гасла націоналістів, прийнятні вимоги "лівих" - це дозволить створити серйозну силу.

Нинішні російські опозиціонери - не революціонери. Почитайте останнє інтерв'ю Іллі Яшина (соратника Бориса Нємцова з руху "Солідарність" - "Знай"), в якому він прямо говорить: "Я не збираюся робити в Росії революцію". Я розумію, що подібні заяви - квиток в один кінець. І зрозуміло, куди саме. Тому я приїхала в Україну. Тут я можу говорити те, чого ніколи не змогла б сказати в Росії.

Усередині сьогоднішньої Росії неможливо виростити революцію. Я вважаю, що це потрібно робити з Києва. Тут йдуть дуже активні політичні процеси. Київ - батьківщина нашої цивілізації, подобається це комусь чи ні. Я знаю багатьох росіян, які переїхали до Латвії, Німеччини чи ще там кудись. Замість активності вони грузнуть у побутовій рутині. Спочатку чекають статусу, потім довго вирішують побутові питання. А тут ми відчуваємо свою відповідальність за російську агресію, змушені діяти, бути активними.

Ми проходимо реєстрацію організації "Європейський вибір Росії". В Україні багато хто думає, що європейські цінності - не альтернатива для Росії. Я вважаю, що саме європейські коріння - єдиний правильний вибір.

Моє завдання - лякати вас приходом до влади свого Путіна. Не можна допустити, щоб українське суспільство розчарувалося в будівництві європейської системи влади і захотіло "жорсткого лідера". Це буде повторення новітній російській історії.

Російські ліберали мріяли і марили про свого Піночета. Саме вони хотіли лідера, який прийде і жорсткими методами реалізує ліберальні реформи. Ось вам, будь ласка, і Путін! Так, ось такий кривий-косий Піночет. Той хоча б пішов у підсумку з влади сам, з Путіним так не вийде.

Російській еліті 90-х не потрібна була ані конкуренція, ані демократія. Їм був потрібен гарант їхнього добробуту при владі. І вони це отримали. Вибачте, де зараз той же Чубайс? Досі пиляє бабло. А потім приходить на місце вбивства Нємцова і каже: "Нам всім потрібно зупиниться". У чому зупинитися? У тому, щоб пиляти бабло? Так хто ж тобі заважає?

В Україні досі не готові впливати на політику всередині Росії. Тут бояться навіть думати про це. Хоч сама Росія давно і дуже нахабно грає в свої ігри тут. Нікуди не поділася агентура, яку насаджували багато років, нікуди не подівся Медведчук і мільйонери, яких підгодовували з Росії в ролі агентів впливу. А ви продовжуєте боротися з наслідками замість того, щоб почати власну гру.

Або ви почнете діяти всередині Росії, або на зміну Путіну прийде ще страшніший для вас лідер. Геополітичні конфлікти неможливо вирішити всередині країни або на території дружніх тобі держав. А українська влада зосереджує зусилля на Європі та США, де їх і так зустрічають "на ура". Поки ви не навчитеся так само сильно грати всередині Росії - ви не переможете на Сході.

У Росії потрібно міняти не лідера, а систему. Якщо завтра просто поміняти Путіна на Навального, нічого по суті не зміниться. І це навіть не гарантує зупинки війни на Сході України.

Не можна говорити, що росіяни - раби. Радянський Союз абсолютно цілеспрямовано знищував національну ідентичність у всіх республіках. Найсильніший удар отримали Росія і Україна. Наші країни вийшли з "совка" найбільш знекровленими. Але якщо в Україні, завдяки двом революціям, сформувалася політична нація - росіяни так і не стали нацією. Чи зможуть взагалі найближчим часом росіяни стати народом - питання, від якого залежить цілісність країни.

Я знала Нємцова не один рік. Він не вірив, що його можуть вбити. А от його мама вірила і час від часу про це говорила.

Кремлю частково вигідна історія "мостом Нємцова". Для них не страшна боротьба за народний меморіал, їм небезпечна боротьба проти системи. Саме тому вони весь час вкидають в опозиційний простір якісь фейки, на які відволікають увагу суспільства.

Основна відмінність між українською та російською опозицією - це готовність до самопожертви. Якщо б в Україні не було такої готовності - Майдану не було б. У Росії ж ми бачимо абсолютну неготовність лідерів до жертв.

Російські опозиційні ЗМІ грають з Кремлем в "договорняки". "Ехо Москви" може скільки завгодно критикувати владу, але коли потрібно - вони скажуть, що "українські карателі обстрілюють Донецьк". Саме таке формулювання я чула на "Ехе" в червні минулого року.

Якщо у тебе немає ідеалів в політиці - ти програєш. Звичайно, можна програти і коли ідеали є. Але без них - ти точно не виграєш.

Навіть в епоху "пізнього совка" було зрозуміло, хто приймає рішення в Кремлі, хто відповідальний за ключові рішення. Навіть рішення про введення військ в Афганістан формально голосувалися. Сьогодні ж ми поняття не маємо, хто приймає рішення в Кремлі. У цьому і є жах.

Путін - зовсім не Сталін, і навіть не "Сталін-лайт". У того, крім кітеля, нехай двох-трьох кітелів і одного ліжка, нічого й не було. У Путіна вся сім'я живе за кордоном, а країна покрита його розкішними резиденціями.

Путін не є жорстким лідером. Його жорсткість - це продукт для зовнішнього вжитку. При ньому навіть єльцинська навколовладня еліта не змінилася. Піарівська оболонка - це погрожувати кулаком НАТО, Європі, США. Справжній зміст - це боязнь відключення СВІФТу, заборони на продаж нафти та інше. Він не готовий і не буде відновлювати "залізну завісу". Він просто користується безсиллям європейських лідерів, бо знає: кожен його "наїзд" зустріне боягузтво і бездіяльність.

Його брутальність - наслідок впевненості, що йому ніхто не буде протистояти. Це все одно, що бій дворового забіяки з Кличком. Він же просто втече з місця бою! Ось Путін цим і користується. Він не політик, а розвідник. Професіоналізм розвідника в майстерності розводок: десь не договорити, десь збрехати в очі, десь зімітувати. Чому політики на заході не брешуть так нахабно? У них є незалежні ЗМІ, політична опозиція, які знищать брехуна за лічені дні!

Відразу ж після вбивства Бузини я сказала, що це зробили ФСБшники. Їм важливо нав'язати нам думку, що політичні вбивства - це норма політичного життя.

Я виїхала з Росії з двома поліетиленовими пакетами. У Києві першим ділом довелося купувати шкарпетки та засоби гігієни. Бігла з Москви за всіма правилами конспірації. Купила нову сім-карту на паспорт подруги і поїхала маршруткою до Білорусі. Квиток на літак взяла в Мінському аеропорту за 40 хвилин до вильоту.

Коли заїхала в квартиру в Києві, там не виявилося ні виделок, ні ложок. Ось посуд був, а ложок - жодних. Я тиждень розмішувала цукор ножем, а потім написала у Фейсбуку прохання про допомогу. Буквально на наступний день, крім ложок і виделок, мені принесли банку горошку, варення і щось там ще.

На короткій дистанції політики-брехуни завжди перемагають, але на довгій - програють. Саме тому політична поразка Путіна - неминуча.