Зовнішня політика України: що говорить країна й чому їй ніхто не вірить

Зовнішня політика України. Просте речення, але багато смислів. Багато асоціацій. З одного боку, ми часто чуємо слова "партнери", "союзники", "підтримка". Бачимо виступи, читаємо звіти українських чиновників про зустрічі на вищому рівні.

Начебто все красиво, тішить око і слух. Та ось біда: тільки-но починаєш аналізувати реальні дії – враження змінюється. Судіть самі. Після Майдану, на тлі ейфорії в країні й уваги з боку інших держав очікували, що Україна стане мало не хедлайнером світових новин. Багато хто в країні й сьогодні вважає, що регіон привертає до себе величезну увагу. Мовляв, цивілізаційна криза, зіткнення інтересів тощо. Поспішаю розчарувати: Україна перебуває десь у другому десятку тем, які обговорюють лідери розвинених країн.

Не вірите? ОК. Дебати Клінтон і Трампа. Там була навіть тема "Безпека". І навіть порушувалися питання російської загрози. Але слово "Україна" не прозвучало жодного разу. Зате називалися такі країни, як Китай, Іран, Ємен, Афганістан, Ірак, Північна Корея й навіть Лівія. Україна – ні. І розставляючи акценти в цій галузі, і Клінтон, і Трамп говорили про танки, літаки, анексію територій. Основний акцент – безпека інформації та кіберзлочинність. Де, до речі, відзначили російську загрозу.

Навіть сирійський конфлікт розглядається більш широко. ІД у розумінні політиків США – це загроза кільком державам регіону. Загроза тероризму (у тому числі внутрішнього) й загроза в галузі інформації.

У Європі справи краще? У жодному разі. Якщо подивитися французькі, німецькі, австрійські або чеські ЗМІ, маємо розмову про біженців, економіку, Brexit і конкуренцію в галузі хай-тек. Україна перебуває в категорії "інше".

Практичні справи, те, що можна перевірити й помацати, на жаль, не краще. Ось лише кілька прикладів:

• Україна підписала договір про асоціацію з ЄС. Європа відкрила частину ринків (до речі, ще до підписання). Національні ЗМІ, такі як, наприклад, "Європейська правда", полюбляють давати таблички з даними, який регіон з ким торгує. Картинка радісна – Україна нібито переорієнтується на ринки ЄС. А ось якщо порівнювати цифри – волосся дибки стає: обсяги й виторг падають. Причому за 2014 і 2015 рік Україна в режимі "найбільшого сприяння" показала гіршу динаміку, ніж Білорусь. Яка в цей час перебувала під європейськими санкціями. Значно гіршу: Україна обвалила виторг порівняно з 2013 роком приблизно на 27 %. Білорусь – на цілих 12 %. За деяким країнами Мінськ обійшов Київ навіть в абсолютних цифрах. Кому цікаво – ось посилання на текст з розрахунками й таблицями.
• Летальне озброєння. Якщо буде, то в 2017-му – на четвертий рік війни. Навіть така проста річ, як автомобільні двигуни – "союзники" майже рік сперечалися, чи можна давати цю продукцію Україні. Вона, мовляв, на військову техніку її поставить.
• Референдум у Нідерландах, підготовку до якого країна "проспала". А в питанні агітації сподівалася, що "саме вирішиться". Результат цілком логічний і прогнозований.
• Санкції проти РФ. На перший погляд – вони є. В Україні впевнені, що вони будуть. А ось Джо Байден так не вважає. І прямо застерігає Порошенка про можливе скасування обмежень. Можливо, не зовсім: "іміджеві" питання залишаться. Тобто політичні, декларативні. А ось у тому, що в економіці протягом найближчих 12–16 місяців РФ отримає свободу дій, сумніватися не доводиться.
• Безвізовий режим з ЄС. Нібито перемога. Але давайте згадаємо довгу дорогу до неї й багато, дуже багато "дат введення". І це при тому, що причини, з яких країни Європи згодні скасовувати візи, чудово охарактеризував прем'єр-міністр Угорщини в кулуарах економічного форуму в Криниці (Польща): "Ми за безвізовий режим для України, тому що це нам нічого не коштуватиме". Ось так просто, меркантильно і, можливо, неприємно.
• В Україні багато говорять про "союзників". Але на сьогодні таких у країни немає. Союзник – держава, що підписала "угоду про союз". Де прописані зобов'язання. Таких угод країна за останні роки не підписувала. Ні з ким. А згадуваний всує "Будапештський меморандум" – декларація про наміри. Подивіться значення слова в підручниках. Згідно з ним, ніхто нікому нічого не винен. Захід "виступає за територіальну цілісність". Так, меморандум виконується – США, ЄС "виступають". Тобто говорять. Це аналогічно позиції щодо країн Балтії. Де Захід з 1940 року "виступав" за незалежність держав. Просто "виступав". Якщо є сумніви – ось посилання. Розжовував тему докладно.

Проте, фраза "нічого не варто", на мій погляд, ключова у міркуваннях на тему української політики.

Чому так, або що продаємо

Як відомо, діалог ведуть на мові, доступній обом співрозмовникам. Оперуючи термінами, близькими й зрозумілими. Європа (та й інші країни) меркантильна. Людей цікавить відповідь на просте запитання: "Що я з цього буду мати". Політиків будь-якої країни так само хвилює ця тема – вони підзвітні своїм виборцям. І якщо ви хочете, щоб вас почули, ви маєте говорити щодо двох речей: або щодо вигоди, або щодо погрози.

Замість цього Україна говорить про "європейський вибір, цінності українців, російську агресію й бажання змінитися". Ах, так – ще просить грошей. Не вірите? Ось виступ прем'єр-міністра на згаданому вище економічному форумі.

Економічний форум – це місце, де люди чекають на конкретику. Пан Гройсман відчув настрій. Просив грошей зі словами "Сьогодні допомога Україні потрібна настільки, наскільки Україна потрібна Європейському Союзу". Та ось біда: він не відповів на запитання "Навіщо Україна потрібна ЄС?". Красиві слова про вибір, цінності були цікаві в 2014. Вирішили допомагати. Але якщо ти починаєш щось робити – ти уявляєш, що саме отримаєш у результаті. Реформи – процес. Допомога? Заради чого і що буде в результаті?

Економічний форум проводиться для людей, які приймають рішення й заробляють гроші. Для європейців ключовими питаннями є трансформація економіки, наука, криза біженців, Brexit, тероризм, ініціативи Саудівської Аравії й Катару з побудови регіональних економічних наддержав. Китай і його експансія, нарешті. Якщо ж говорити про РФ, то для багатьох країн Європи це гроші. А російська армія як загроза була на території, наприклад, Франції, Італії, Нідерландів, якщо не помиляюся, після наполеонівських воєн. Тобто Україні вкрай необхідно сказати, чим вона цікава. Щоб з цим увійти до списку пріоритетів європейських країн.

А тепер спробуйте сформулювати основні посили України за останні десять років. Чорнобиль-Голодомор-Криза-Бажання в Європу- агресія РФ-дайте грошей. Якось так.

Європейці ж бажають почути, чим ти будеш корисний на континенті. Який твій функціонал. Зрештою, на чому можна заробити. Не обов'язково зараз – в майбутньому – "довгі гроші" припускають великий термін реалізації проектів. Відповіді немає. Треба віддати належне частині європейських політиків. Не маючи сигналу з Києва, вони не посилають Україну куди подалі. Намагаються самі придумати й запропонувати хоча б функціонал. Так народжуються концепції "Фронтіра", "Моста між цивілізаціями". На берегах Дніпра це читають і ображаються. Мізерно мало для великої України. Але не пропонують свого. Європейці дивуються. Вони звикли до діалогу – чути у відповідь конкретику.

Ті ж зерна пропозицій, які висловлюються, без сліз читати неможливо. Ну, наприклад, Україна як житниця Європи. Тобто пропонують завалити дешевими продуктами країни, де страйки фермерів (криза надвиробництва – ціна на продукцію мала) так само звичні, як зміни пори року. Але ж можна було говорити про потенціал, нові ринки збуту, ринки землі в країні, продуктову вісь Європа–Близький Схід або Європа–Азія. Тобто ми ростимо, транспортуємо, там купують. "Ми з вами" – ключовий підхід. Сукупний дохід. А не "ми самі за ваші гроші". Такого не розуміють. Це як під час кризи позичити у київського таксиста пару тисяч на покупку машини. Щоб таксувати в "його районі".

Аналогічна проблема і з внутрішніми питаннями. Реформами. Почитайте пресу. Закони в Україні приймаються "для МВФ", "у безвізовому пакеті", "для Нормандської четвірки". Тобто для когось, але не України й українців. А тому домогтися виконання власного законодавства – ще одна проблема в розмовах з Києвом. Іноді кажуть м'яко, натяками. А буває, ріжуть правду-матку. Українські ЗМІ про це не люблять писати. А ось, наприклад, як описував діалог з Порошенком згаданий Байден. Йшлося "про проблему Шокіна". "The Atlantic" нещодавно дав інтерв'ю з американським політиком. Де той зізнається, що ставив українського президента перед вибором: хочеш мільярд доларів – виріши проблему прокурора. Насолоджуємося цитатою: "It's OK, you can keep the [prosecutor] general. Just understand – we're not paying if you do".

Хто пропонує

А тепер підходимо до ще одного аспекту проблеми. Припустимо, перші особи держави говорять загальні фрази. У цьому, може бути, немає нічого страшного. Для конкретики існують інші особи. І цілі структури – інститут посольств. Посли кажуть, пропонують, сприяють. Це люди, з якими можна обговорювати серйозні питання.

А тепер зітхнемо глибше. Україна йде в Європу? Хоче, щоб її почули на континенті? Хоче підтримки й інвестицій? Можливо. Але чому тоді Україна в найважливіший момент залишає без послів представництва в Бельгії, Великобританії, Угорщині, Данії, Ірландії, Латвії, Норвегії, Португалії, Чорногорії, Швеції, Швейцарії? Це я перерахував країни, де керівник відомства не призначався вісім місяців і більше. Є посольства, де посла не було два, три роки. Є ті, де його немає з 2013-го.

Навіть у представництві України при ЄС з 15.07.2015 по 4.02.2016 не було посла-представника! Був "тимчасовий виконувач обов'язків". А тепер подумаємо разом: хто буде обговорювати з ТВО серйозні питання? До речі, кінець 2015 – це час, коли обговорювали "продовження дії Мінська-2". Продовження санкцій і чи звинувачувати РФ офіційно в зриванні домовленостей. Україна вирішила, що саме в цей період немає потреби в послі-представникові при ЄС.

Знову дам посилання на великий текст з табличками. Де просто зведені країни "без послів". І результати у вигляді політичних ініціатив або обсягів товарообігу. Досить наочно й зрозуміло

Висновок

Текст неприємний. Дуже. Ми звикли вважати, що Україна в центрі уваги всього світу. І українська криза ключова. На жаль. Далі є два шляхи.

Перший – образитися на автора тексту, підлих європейців або весь світ. Мовляв, не оцінили, не розуміють. При цьому продовжувати гнути свою лінію. Не знаю, чи поведеться. Адже приказка "вода камінь точить" не на порожньому місці виникла. Одна біда – вода працює повільно.

Другий – подумати, що можна змінити. Усвідомити (тверезо), де ти є і що ти є. Подумати, що можеш запропонувати сьогодні, завтра, післязавтра. І саме це пропонувати, просувати. Жорстко, цинічно, практично. Розмови про цінності нічого не варті, якщо вони не доповнені конкретними справами й проектами. Будь-який сформований функціонал країни краще, ніж відсутність відповіді на запитання "навіщо Україна ЄС". Ось над цим і варто подумати.