Українські військові самі можуть навчати інструкторів НАТО

"В українській армії з'явилися інструктори, які можуть самі навчати натівських спеціалістів. Я пройшов підготовку в бойових умовах. Наші офіцери розробляли бойові операції і відчули на власній шкурі, що працює, а що ні. Вони вже добре здатні за звуком відрізняти гранатомети, "Утьоси", міномети, "Гради". Можуть визначити відстань і напрямок обстрілу – цього всього не можуть знати інструктори, які не були в справжніх бойових діях", - розказує екс-комбат Василь Медведюк.

Він має 25 років вислуги, як кадровий військовий. У 2003-2004 був у місії ООН у С'єрра Леоне, брав участь у миротворчій операції. Під його командуванням 2-а батальйонно-тактична група 93-ї бригади звільнили населенні пункти Красноармійськ, Селідове, Українськ, Піски, Авдіївку. Нині колишній комбат у складі волонтерської групи Єдиного союзу патріотів возить гуманітарну допомогу на передову.

- Що можуть запропонувати НАТОвські інструктори нашим військовим?

- За місяць на полігоні всьому навчити не можливо. Розповідали, як у "Десні" іноземні інструктори навчають снайперів – ходять, пісні співають і перевіряють мішені. А коли ти знаєш, що перед тобою ворог – то швидко навчишся натискати на курок, влучно стріляти. Потрапляєш у критичну ситуацію, в саме пекло війни, тоді й досвіду набираєшся.

- Ми воюємо вже два роки. Багато хто каже, що армія зараз готова, як ніколи. Чи могли б наші силовики зробити рішучий ривок, звільнити території та взяти під контроль кордон?

Читайте також: Тепер бійці зможуть читати улюблені книги

- Гадаю, що так, якщо буде такий наказ. Забезпечення армії зараз на рівні, вистачає нашим хлопцям і навчань, і справжніх боїв.Техніка, яка простоювала, тепер на ходу.Всі підрозділи тепер бойові, нижчі ланки заповнені людьми. Любити Україну ми теж навчилися, бо коли жінки-волонтерки привозять допомогу, то чоловікам-воїнам вже соромно відступати.

- Але проросійські бойовики повідомляють про те, що їх позиції значно краще укріплені...

- Не думаю, що там добрі укріплення. Вони такі самі слов'яни, як і ми, так само лінуються. Але також навчилися воювати за цей час. Вважаю їх достойними суперниками, адже ми не змогли їх одразу взяти. Проте на мир з ними не пішов би – як можна миритися з тими, хто вбивав твоїх друзів?

- Ви щойно повернулися з передової. Розкажіть, що кажуть наші хлопці?

- Ми недавно були в районі Костянтинівки – їх постійно накривають з мінометів. Противник підтягує резерви, підводить техніку. Бійці зараз в обороні й добре розуміють, звідки йде обстріл. На початку війни, мабуть, було морально легше: ми втягувалися поступово. А зараз, коли чоловіка забирають, то він точно знає, куди потрапить. Але і знає, навіщо: щоб утримувати оборону, щоб ворог не пройшов.

- Чи скаржаться бійці, як раніше, на нестачу одягу, їжі?

- Їжі на фронті вистачає. Коли ж частину відводять у місця постійної дислокації – скільки має бути приписів бійцю, стільки і дадуть. На фронті він мав смажену картоплю, яку сам собі приготував, а тут в їдальні - кашу з порцією тушонки, бо така кількість визначена. Що стосується форми – вона теж є в достатніх кількостях. Берців на початку війни нормальних не було, зараз – є. Вистачає паливно-мастильних матеріалів, вся техніка на ходу.

Читайте також: Переселенці із Донбасу виступили проти дискримінації (відео)

- Чи є необхідність у волонтерській допомозі?

- Так. Ми привозимо генератори. Вони необхідні щоб провести світло на позиції, зарядити мобільні телефони і рації. Держава забезпечує застарілими, вони величезні й коли працюють – страшно гуркотять. Ми ж веземо сучасні. Бензопили також возимо, бо неможливо пиляти величезні колоди ручною пилкою. А там потрібно і дрова заготувати, і укріпити бліндажі, окопи. Привозимо рації, щоб бійці могли спілкуватися між собою. Ще потужна оптика у полях необхідна. Командири частин, з якими ми особисто знайомі, повідомляють про нагальні потреби, ми й те веземо.