Україна ще довго чекатиме на розпад Росії

Минулі численні прогнози окремих громадських діячів і цілих інституцій про те, що санкції світової спільноти покладуть російську економіку на лопатки протягом півріччя, а тоді року, як бачимо, Федерацію не вразили. Сьогодні ми чуємо про те, що запасу політичної та економічної міцності цій країні вистачить ще як мінімум на півтора-два роки. Звичайно, того, хто звик чекати, що конфліктна ситуація "розсмокчеться" сама собою, ця новина, мабуть, засмутить. Але чи не доцільніше було б припинити бути стороннім спостерігачем і взяти активну участь у долі власної країни. Так, це складно. Особливо, коли немає розуміння, з чого почати.

Жереб кинуто

А почати, ймовірно, варто з самої Росії і розуміння тієї ситуації, в якій вона опинилася в 2010-2012 роках. За словами експерта Інституту світової політики Олесі Яхно, саме за часів протестів на Болотній площі та проспекті Сахарова, коли перед РФ постав вибір: скористатися "наздоганяючою стратегією", за якої Москві довелося б відмовитися від імперських амбіцій і лінії домінування на пострадянському просторі та сконцентруватися на побудові конкурентоспроможної економіки, або обрати "стратегію перелому", було прийнято рішення, яке і привело нас усіх до реалій сьогодення.

Заперечення, гнів, прийняття

У психологічній практиці існує поняття "стадій прийняття неминучого". Не будемо вдаватися в подробиці, проте скажемо, що однією з них є "прийняття", яке, грубо кажучи, є кордоном між деструктивними емоціями і вчинками та конструктивними діями. Подібну думку висловив і колишній міністр закордонних справ (2007-2009 років) Володимир Огризко. На його думку, Україна повинна нарешті зрозуміти і прийняти той факт, що зараз для неї немає більшої загрози, ніж Російська Федерація. Крім того, колишній головний дипломат переконує, що не варто боятися розриву відносин між двома країнами, оскільки їх і так вже давно не існує, в усякому разі в загальноприйнятому цивілізованому розумінні цього слова. Вихід із ситуації, що склалася, Володимир Огризко бачить у спілкуванні з країною-агресором з позиції сили, з єдиної, з якою звикла рахуватися Федерація. Для цього, щоправда, Україні спершу потрібно посилити свій військово-промисловий потенціал.

Захід не з нами

Протилежну своєму колезі позицію займає інший екс-міністр закордонних справ, який обіймав цю посаду в 2010-2012 роках (при Януковичі), - Костянтин Грищенко. За його словами, розрив дипломатичних відносин із РФ - практично неможливий в силу низки соціокультурних причин, не кажучи вже про економічні зв'язки, які довгий час об'єднували дві країни. Більш того, заявляє Грищенко, на примиренні й відновленні взаємин між двома країнами (зокрема і торговельних) наполягають деякі із західних партнерів України. Рішення проблеми він бачить у формуванні позитивного іміджу нашої країни в першу чергу в очах російської громадської думки.

Знання – сила

Досить цікаву точку зору висловив колишній російський громадський діяч, а нині громадянин України Володимир Федорин. За його словами, нашій країні насамперед варто перестати займати позицію суб'єкта міжнародних відносин і стати проактивним учасником світової політичної арени. Адже Україні насправді є що запропонувати своїм західним партнерам. Ми, як жодна інша країна, маємо можливість стати світовим експертом з питань "спілкування" з Російською Федерацією, розробки принципів формування політичної взаємодії з нею в контексті світової спільноти і вирішення ряду інших стратегічно й економічно важливих питань, однозначної відповіді на які наразі немає в інших країн. А як ми знаємо, інформація нині - один із найцінніших товарів.

Нікуди не подінемося

Як би там не було, експерти, незалежно від своїх особистих уподобань, схиляються до єдиної думки: через більш ніж два роки україно-російського протистояння стає очевидним, що ситуація не вирішиться сама собою або при втручанні третіх сторін. Більшість вважає, що нам є сенс морально й економічно підготуватися до тривалого протистояння і подальшої розбіжності векторів розвитку наших країн. І застерігають, що остаточне вирішення конфлікту може бути засноване виключно на самостійному і незалежному рішенні української держави і за підтримки українського суспільства в цілому.