Складнощі приватизації: чому віз і нині там

В квітні Володимир Гройсман після призначення на посаду прем'єра гаряче заявив, що він покаже "як слід керувати країною", але чомусь практика попередників у певних галузях продовжує домінувати у стінах Кабміну.

У розробленому плані дій уряду на 2016 рік є розділ про важливі заходи з пожвавлення української економіки. Цей уряд вважає для себе пріоритетним напрямком "створення сприятливих умов для розвитку бізнесу", де серед податкової, земельної та реформи енергетики окреме місце займає приватизація держпідприємств.

Чому важлива приватизація?

Країни колишнього соцтабору, такі як Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина й інші, аби швидко перейти до ринку вирішили негайно відмовитись від державних підприємств, передавши їх у приватні руки. Таким чином, почали формувати з нуля ринкові відносини та й сам ринок.

Аби уявити наскільки Україна відстала від західних сусідів, варто пригадати такі цифри. Сьогодні держава володіє близько 3 500 підприємств, де 1 700 визначені самою державою, як такі, що не підлягають приватизації бо є стратегічними. Натомість, країни ЄС мають лише 300 підприємств, які належать державі.

Ось як в уряді визначають важливість проведення приватизації:

"Сектор державних підприємств в Україні є аномально великим за розміром. Управління українськими державними підприємствами часто здійснюється неефективно. Такі підприємства стають джерелом збагачення для корупціонерів, а також страждають від нестачі коштів для капіталовкладень".

Себто, у самому уряді вже поставили діагноз стану справ, навіть більше додати нічого.

Реальний стан справ

Масштаби приватизації, на які замахнувся уряд Гройсмана, дійсно вражають. За словами заступниці Мінекономрозвитку Юлії Ковалів, Кабмін планує продати 330 державних підприємств, серед яких потужні підприємства – "Турбоатом", "Електроважмаш", "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" та "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та інші, достатньо прибуткові підприємства. Продати цих гігантів, уряд планує протягом року.

Втім, чомусь, далі паперових стратегій та "переможних" постів у Facebook, амбітні плани поки що нікуди не дійшли.

Експерт Центру Разумкова Василь Юрчишин вважає, що теперішній уряд продовжує кволу політику приватизації попередників, і жодного істотного поступу, за понад 100 днів роботи, новий Кабмін не показав.

Більше того, в активі нинішніх урядовців є ефектний провал зі спробою продажу Одеського ПЗ.

За словами Юрчишина, простим прикладом неефективності попереднього уряду у питанні приватизації, є те, що протягом трьох років уряд намагався залучити близько 17 мільярдів гривень від продажу держпідприємств, бюджет отримував всього кільканадцять мільйонів.

"Судячи з усього, уряду Гройсмана цього року вже не вдасться показати істотні результати у приватизації. За плечима 8 місяців року, а жодне підприємство продати не спромоглися. Якщо і був план з активізації приватизації, на жаль, він не спрацював. Це показує, що приватизація та тези уряду про ринковість і прозорість не співвідносяться з його діями", – заявив експерт.

Рецидив з Одеським припортовим заводом

Продаж Одеського ПЗ, по суті, був єдиною спробою продати велике підприємство. Представники Фонду Держмайна та урядовці продемонстрували повну безпорадність та відсутність передовсім політичної волі для попереднього вивчення попиту на ОПЗ. А організація та проведення відкритого конкурсу на продаж була відверто затягнутою.

Його оголошенню тривала палка дискусія щодо ціни та доцільності продажу заводу у самому Кабміні, а гроші, як відомо, люблять тишу.

Незрозумілим для потенційних покупців також залишається структура власності та боргових зобов'язань заводу. Потенційний інвестор не міг отримати повну картину того, що йому пропонували купити.

Ці проблеми стосуються багатьох інших об'єктів в Україні. Крім вище перерахованих чинників, у продажі держоб'єктів, важлива також забезпечення та гарантування
майнових прав новим власникам після приватизації.

Адже рейдерські конфлікти в Україні перетворились на щось буденне. Тому реформування інших галузей має відбуватися синхронно з приватизацією. Держава має мінімізувати ризики такого характеру для потенційного власника.

Стратегія продажу

Наш уряд наразі не може відповісти чітко на питання, яку мету переслідують урядовці, коли оголошують приватизацію. Кожного року Кабмін пише кілька програм по приватизації і жодну не виконує.

Для початку, Кабміну слід розробити зрозумілу стратегію приватизації і визначитись: що саме має переважати в приватизації "передача в хороші руки" чи "отримання найбільшого матеріального зиску", бо наразі виглядає так, що в уряду немає повного розуміння кінцевої мети.

З точки зору здорового глузду, головною метою приватизації має стати – приведення на українські підприємства ефективного власника.

Якщо в уряді не визначаться зі стратегією приватизації, то шанси на масштабну приватизацію дорівнюватимуть нулю.

Крім відвертого саботажу зі сторони корумпованих чиновників в усьому ланцюгу підготовки та продажу об'єктів, слід враховувати, що збиткові держпідприємства без державних грошей є малоцікавими і можуть піти з молотка, лише у разі істотного зменшення ціни.

Позитивний ефект

Зменшення державної частки в економіці є важливим фактором реформування усієї економіки. Продаж держпідприємств є важливим продовженням структурних перебудов в українській економіці, які почались після втрати традиційних ринків збуту та знищення частини інфраструктури на Донеччині та анексії Криму.

Приватизація дозволить залучити іноземні кошти для розвитку та переоснащення приватизованих підприємств, а також потенційно створюватимуться нові робочі місця.

До того ж, приватизація держпідприємств сприятиме зменшенню ареалу діяльності корупціонерів, які звикли наживатись на бюджетних коштах.