Родичі зниклих безвісти: нам залишилося тільки молитися

Привернути увагу суспільства до безвісти зниклих фотовиставкою "Невідомість" в центрі Києва вирішив Міжнародний комітет Червоного Хреста. Виставка робіт відомого фотохудожика Брендана Хофмана діятиме на Театральній площі до 12 вересня та присвячена Міжнародному дню зниклих безвісти.

Крістін Беерлі, віце-президент МКЧХ, повідомила, що у списках безвісти пропавших на Донбасі сьогодні налічується близько тисячі осіб, більше трьох сотень – цивільне населення, решта – українські бійці, волонтери та медики.

Читайте також: 6 столичних виставок, на які варто потрапити

Юнка з двома дітками, зодягнена у вишиване вбрання, в руках тримає великий портрет брата. Вона привернула увагу всіх медійників. Історію про зникнення бійця "Азову" розповіла заледве кожному оператору. Два роки тому він виконував бойове завдання, побратим загинув одразу, про брата досі нема жодної звістки.

Поруч мовчки спостерігала скромно одягнена жінка. Галина вчителька, приїхала з крихітного карпатського села Білоберізка, у столицю доправила на лікування важкохворого батька. Кілька років тому мала схожу історію, що завдяки тільки її зусиллям завершилася щасливо.

Хвилюючись та ковтаючи слова, вона знову мусить повертатися у пережитий нею кошмар. Тоді відправила чоловіка на заробітки в Москву. А той через три місяці зник. Телефон попервах відповідав металевим голосом оператора, відтак замовк взагалі. Жінка втратила сон та апетит. Колеги, з якими рушав в дорогу, нічого про нього не знали. Безмір пролитих сліз і Галина вирішила їхати на пошуки сама. Де і як – не уявляла, адже не мала жодної зачіпки про його останнє місцезнаходження. Продала корову, зібрала сякі такі пакунки й поїхала. Пригадує, як вперше ступила на перон, паралізована страхом, здавалося, втратила лік часу: яке ж велике місто, людей, як мурах, де ж вона шукатиме свого Василя?

Знайшла притулок у знайомих. Кожного ранку поспішала на вокзали, розпитувала міліціонерів, тамтешніх працівників і брудних безхатченків. Мала невелике фото, на нього покладала всі сподівання. І диво, за довгий час очікувано безнадійних пошуків, котрийсь з жебраків невпевнено промимрив: наче бачив кілька днів тому. На Курський вокзал не бігла, летіла. …У виснаженому, бородатому й брудному бродязі під купою смердючого дрантя заледве впізнала благовірного. Коли врешті зупинилися сльози, Василь розповів традиційну для нелегкого гастарбайтерського життя, історію: присіли з товаришами під вечір випити. На будівництві раптом з'явилися кремезні молодики. Били довго й жорстоко. До тями прийшов над ранок серед лісу. Без паспорта, грошей і мобільного телефону.

Читайте також: За останні два роки на Донбасі зникло 2000 осіб

Галина не впевнена, чи зарадили б тоді у її горі "червонохрестівці". Затрималася біля виставки, бо почула, що говорять про безвісти зниклих.

"Мені досі боляче згадувати про пережите. Я кожного вечора молюся за цих людей. Адже не з розповідей знаю, яке це горе для родини". А з нею понад тисячу українців просить Бога повернути до їх нього дому радість зустрічі з рідними. Більшість зниклих, чоловіки у віці до сорока років, які жодного стосунку не мають до військової служби. Просто їм не пощастило залишитися на Донбасі на момент бойових дій.

"Найбільші страждання рідним спричиняє невизначеність: живі їх родичі чи погинули в безвісти. Саме оце і є найстрашнішим", - говорить пані Галина.

Читайте також: Під Києвом зникла 15-річна дівчинка

Сподіватися на оперативну підтримку правоохоронних органів даремно. У розпачі сім'ї звертаються до ясновидиць. Тоді, як товариство "Червоного Хреста" надає безплатні послуги населенню:

"Допомагаємо всім, хто шукає звістки від зниклого родича чи сім'ї. Як нейтральна громадська організація, товариство відвідує місця утримання під вартою на контрольованих територіях та поза межею зіткнення. Бере участь в операціях звільнення. Тобто там, де офіційні органи влади переважно безсилі, ми володіємо більшими можливостями", - сказав Алан Ешліманн, голова делегації МКЧХ в Україні.