Про кохання і не тільки: 5 листів Тургенєва до Віардо

195 років тому народилася знаменита французька співачка і композитор Поліна Віардо. У наших краях вона відома не тільки як співачка, але і як любов усього життя письменника Івана Сергійовича Тургенєва, який закохався в неї у 1843 році і, підкорений її голосом, подорожував за нею по всій Європі. Літературознавці досі сперечаються про те, яким був справжній характер взаємин заміжньої співачки і письменника. Хтось вважає, що вони були просто близькими друзями, а хтось вважає, що один із синів Віардо також і син Тургенєва. Портал "Знай" публікує витяги з листів Тургенєва, адресованих Поліні, аби читачі самі могли дати оцінку відносинам цих двох талановитих людей.

1. Перебуваючи в Європі Тургенєв часто нудьгував за рідними краями. Але повертаючись до Росії, починав ще більше сумувати за Віардо. Він намагався бути якомога ближче до неї і її сім'ї, навіть здружився з її чоловіком Луї, який ставився до почуттів письменника з розумінням. Про те, як він сумує, Тургенєв писав Поліні неодноразово.

"Дорога моя, хороша m-me Віардо, theuerste, lieb-ste, beste Frau, як ваше здоров'я? Дебютували ви вже? Чи часто думаєте про мене? Немає дня, коли дорогий мені спогад про вас не приходив б на розум сотні разів; немає ночі, коли б я не бачив вас уві сні. Тепер, в розлуці, я відчуваю більше, ніж будь-коли, силу уз, що скріплюють мене з вами і з вашою родиною; я щасливий тим, що користуюся вашої симпатією, і сумний тому, що так далекий від вас! Прошу небо послати мені терпіння і не дуже віддаляти того, тисячу разів благословенного заздалегідь моменту, коли я вас знову побачу!"

2. Іван Сергійович турбувався про здоров'я співачки, так як дуже любив її голос. До речі, Віардо голос все-таки втратила в 1863 році і в подальшому тільки викладала вокал.

"Отже, ви рішуче співаєте Пророка, і все це робите ви, всім керуєте ... Не стомлюйтеся надмірно. Заклинаю вас небом, щоб я знав наперед день першого подання ... У цей вечір в Куртавенеле ляжуть спати не раніше опівночі. Зізнаюся вам, я очікую дуже, дуже великого успіху. Так зберігай вас Бог, нехай благословить Він вас і збереже вам прекрасне здоров'я. Ось все, що я у Нього прошу; інше - залежить від вас".

3. Тургенєв не тільки цікавився життям Віардо, а й багато писав і розповідав їй про себе. Адже для нього вона була ще й найближчим другом, з яким можна було поділитися тугою, ностальгією і спогадами. Іван Сергійович, будучи людиною до крайності сентиментальною, часто в цьому мав потребу.

"Я ходив сьогодні поглянути на будинок, де мені вперше сім років тому пощастило спілкуватися з Вами. Будинок цей знаходиться на Невському, напроти Александрінського театру; ваша квартира була у самому кутку, - чи пам'ятаєте Ви? У всьому моєму житті немає спогадів більш дорогих, ніж ті, які відносяться до Вас ... Мені приємно відчувати в собі після семи років те саме глибоке, справжнє, постійне відчуття, присвячене Вам; усвыдомлення це діє на мене благодійно і проникливо, як яскравий промінь сонця; видно, мені судилося щастя, якщо я заслужив, щоб відблиск Вашого життя змішувався з моїм! Поки живу, буду намагатися бути гідним такого щастя; я став поважати себе з тих пір, як ношу в собі цей скарб. Ви знаєте, - те, що я вам кажу, правда, наскільки може бути правдиво людське слово ... Сподіваюся, що вам доставить деяке задоволення читання цих рядків ... а тепер дозвольте мені впасти до Ваших ніг."

4. Крім цього Віардо стежила за роботою Тургенєва. Він часто описував їй чим зайнятий, висилав чернетки своєї прози на схвалення. Поліна з інтересом читала їх, перекладала на французьку та постійно мотивувала Івана Сергійовича багато працювати, а не заривати свій талант у землю. Як талановитого письменника, вона його дуже поважала.

"Немає більш очерету! Ваші канави вичищені, і людство вільно зітхнуло. Але це не обійшлося без праці. Ми працювали, як негри, в продовження двох днів, і я маю право сказати ми, так як і я брав деяку участь. Якби Ви мене бачили, особливо вчора, вимазаного, мокрого, але сяючого! Очерет був дуже довгий, і його дуже важко було виривати, тим важче, чим він був тендітніші. В кінці-кінців, справа зроблена!

Уже три дні, що я один в Куртавенеле; і що ж! Клянуся вам, що я не сумую. Вранці я багато працюю, прошу Вас вірити цьому, і я вам надам доказ".

5. Ну і, нарешті, немає жодного листа, де Тургенєв не розсипався б в компліментах. І навіть якщо вони і залишилися тільки близькими друзями, то можна з упевненістю сказати, що письменник любив Віардо і любив дуже сильно.

"Це не заважає вам бути чимось надзвичайно прекрасним ... Річ у тім, якби там і сям на землі не було б таких створінь, як ви, то на самого себе було б нудно дивитися ... До завтра".

ВОЛОДИМИР НАБОКОВ: "НЕЗВАЖАЮЧИ НА ВІДДАНІСТЬ ВІАРДО, ВІН ВІДЧУВАВ СЕБЕ САМОТНІМ"

Особисте життя Тургенєва склалося не дуже щасливо. Єдина справжня велика любов його життя - відома співачка Поліна Віардо-Гарсіа. Її щасливе заміжжя не залишало йому ніякої надії на власне особисте щастя, але тим не менш Тургенєв був в прекрасних стосунках з усією її родиною і присвятив їй все життя. Де б вони не жили, він прагнув оселитися поруч, а коли її дочки виходили заміж, дав їм придане.

Йому взагалі жилося набагато краще за кордоном, ніж в Росії. Західні критики не виводили його з себе своїми нищівними атаками. Він дружив з Меріме і Флобером. Книги його переводилися на французьку та німецьку мови. Єдиний гідний російський прозаїк, відомий в літературних колах Заходу, Тургенєв неминуче вважався не тільки найбільшим, але по суті єдиним Російським Письменником, так що він купався в променях слави і був сповнений безхмарного щастя. Він вражав іноземців чарівністю і прекрасними манерами, але стикаючись з російськими письменниками і критиками, негайно ж ставав самовдоволеним і пихатим. Він пересварився з усіма: з Толстим, Достоєвським і Некрасовим. До Толстого він відчував ревнощі, одночасно захоплюючись його генієм. У 1871 р Віардо оселилися в Парижі і поруч з ними - Тургенєв. Незважаючи на пристрасну відданість мадам Віардо, він відчував себе самотнім, йому гостро не вистачало власної сім'ї та турботи. У листах до друзів він скаржився на самотність, на "холод старості" і душевну втому.