Останні комуністи: як живуть соціалістичні країни в наші дні

Разом з розпадом Радянського Союзу Україна почала прощатися з соціалістичним минулим. Зараз повільно, але вірно добігає кінця остання стадія цього процесу. Але на планеті все ще існують соціалістичні держави, хоча їх і можна перерахувати по пальцях. Деякі з них поступово адаптують до своїх реалій ринкову економіку, деякі - поки ні. Портал Знай.ua розповідає про те, як живуть і куди йдуть сучасні "червоні".

Куба

Знаменитий Острів Свободи, що, як ще недавно здавалося, ніколи не зверне зі шляху соціалізму. Проте, разом з тим, як погіршувався стан здоров'я лідера країни Фіделя Кастро, змінювалася і її політика. Новий лідер Комуністичної партії Куби Рауль Кастро досить швидко оцінив перспективи переговорів із США, зняття ембарго та інші економічні вигоди міжнародного співробітництва.

Треба сказати, що результати правління Фіделя для Куби досить неоднозначні. Рівень життя кубинців дуже низький, якщо порівнювати його з країнами навіть Східної Європи. Але, по правді, виглядає досить непогано в порівнянні з іншими країнами регіону.

З огляду на повальну бідність, наприклад, Ямайки та Гаїті, жителі Куби мають деякі соціальні гарантії, робочі місця, медичне обслуговування та освіту. А якщо врахувати, що торгове ембарго з боку США - це серйозна перешкода економічному розвитку, то навіть такий стан речей можна назвати відносним успіхом.

Хоча, звичайно, після розвалу СРСР завдання кубинської влади полягало лише в підтримці економіки більш-менш стабільною. Ні про який розвиток мова йти не могла. Можливо, що при Раулі острів чекають кардинальні зміни.

В'єтнам

В'єтнаму в XX столітті сильно не щастило. Японська окупація, дві Індокитайські війни, громадянська війна, що супроводжувалася відкритою інтервенцією армії США і таємною інтервенцією радянських військ. У якийсь момент В'єтнам мало не став частиною Китаю, але втручання СРСР зупинило захоплення територій.

Розвал СРСР також став для країни сильним ударом. Необхідно було прийняти рішення, рухатися далі до реформ, або законсервуватися і відгородитися від світу (як, наприклад, КНДР). В'єтнам вибрав перше. У 1992 році була прийнята нова конституція, згідно з якою В'єтнам залишався соціалістичною країною. Але конституція, разом з тим, відкривала шляхи і для лібералізації економіки. Спроба скопіювати радянську систему народного господарства провалилася, і нове століття вимагало нових методів.

Ринкові реформи в дев'яності роки привели до досить оптимістичних результатів. Вже до 1997 року ВВП країни виріс, як на дріжджах (приблизний зріст - 9% на рік), іноземні інвестиції хлинули рікою, а сама країна стала відкритою для туристів. Для туристів В'єтнам зараз - це щось на зразок "нового Таїланду". Щороку країну відвідує до 6 млн іноземців, активно розвиваються курорти. При цьому в'єтнамці не забувають про соціалку. Якщо в 1999 році медичне страхування охоплювало лише 9% населення, то тепер - 62%.

Звичайно, великим архаїзмом залишається фактична однопартійна система, але за економічними реформами завжди слідують і політичні. Так що такому стану речей довго не проіснувати.

КНР

Писати про Китай і його реформи на шляху до перетворення на другу економіку світу, можна дуже багато і докладно. Зосередимося на основних моментах.

XX століття видалося досить важким для Піднебесної. В'янення багатовікової монархії, японська окупація, нерозв'язані внутрішні протиріччя і громадянська війна. Перемога в цій війні комуністів на чолі з Мао Цзедуном теж спокою населенню не принесла. Від політичних інтриг і боротьби кланів всередині Комуністичної партії в результаті страждала вся країна. А активна зовнішня політика Мао постійно залучала громадян в збройні конфлікти.

Все змінилося, коли до влади прийшов новий генеральний секретар Ден Сяопін. Він проголосив новий курс на з'єднання планової та ринкової економік, вказав на важливість залучення іноземних інвестицій. При цьому зовнішня політика Китаю на довгий час стала тихою і миролюбною. Вирішувалися внутрішні проблеми, будувалися міста, населення забезпечувалося харчуванням. Зараз КНР має другу економіку світу за номінальним ВВП, виробляє більшість видів промислової продукції і є світовим експортером всього на світі.

При цьому для громадян економіка залишається суто плановою, а економічним курсом на 100% "рулить" держава. Нікуди не поділися і цензура з періодичними репресіями. На даний момент Китай представляє з себе дивний гібрид розвиненої економіки та зовнішньої торгівлі, з досить відсталим суспільством, побудованим на примусі та ієрархії. Втім, самих китайців це навряд чи турбує. Їх країні вже багато тисяч років, і будь-який політичний режим - не більше ніж мить, яка пройде і зникне без сліду.

КНДР

Найдивніша і загадкова держава, з усіх соціалістичних "колег". Хтось намагався копіювати СРСР у всьому, від економіки до гасел. Хтось вчасно усвідомив, що планова економіка в чистому вигляді не сприяє розвитку. А ось Північна Корея пішла своїм унікальним шляхом. Ідеї ​​Чучхе - це специфічна ідеологія, створена "першим вождем" Кім Ір Сеном, яка об'єднує в собі перебільшений радянський підхід в економіці і дуже дивний для нас корейський націоналізм.

Що відбувається в КНДР, достовірно не знає ніхто. Втікачі з країни розповідають різноманітні жахи про мізерні харчові пайки, концентраційні табори для незгодних, репресії і повне беззаконня, які творить правляча верхівка з клану Кімів. Наприклад, біженці з КНДР виявляються навіть нижчими на зріст і куди слабкішими фізично, ніж жителі Південної Кореї. А все через виснажуючу фізичну працю і погане харчування.

У зовнішній політиці Північна Корея займається виключно тим, що загрожує всьому світу ядерною зброєю і потихеньку приймає допомогу від Китаю, без якого навряд чи змогла б так довго протягнути. Це дуже дивний експеримент, який рано чи пізно, безумовно, завершиться.

Непал

Протягом усієї своєї історії ця маленька мальовнича держава в Тибеті була монархією. Природно, населення займалося переважно сільським господарством і свій спосіб життя змінило б не скоро, якби в 60-х Непал не потрапив під вплив Китаю. Маоїстська Комуністична партія Непалу довго боролася з монархією. Цілих 40 років зі змінним успіхом йшла боротьба, поки в 2005-му король Г'янендра не вирішив її припинити, заборонивши всі політичні партії і будь-яку громадську діяльність.

Це і стало його помилкою, адже тепер з ним почали боротися не тільки комуністи, але й інші сили. У 2006-му країну охопив загальний страйк, який зупинив потік туристів - головне джерело прибутку Непалу. В результаті парламент відібрав у короля майже всі привілеї, домовився з комуністами, а разом усі політичні сили країни почали рятувати становище.

Зараз в Непалі ведуться дискусії щодо нової конституції, яка повинна остаточно закріпити статус республіки. Причому республіка ця, судячи з усього, буде соціалістична, адже комуністи вже мають більшість в парламенті, пости президента і прем'єр-міністра.

Венесуела

Якщо для Непалу соціалізм тільки починається, то для Венесуели він, скоріш за все, добігає кінця. Після того як в 1958 році в країні була ліквідована диктатура полковника Хіменеса, почалася дуже жорстка боротьба за владу, яка тривала довгих 40 років. Президенти змінювалися кожні п'ять років, а ситуація до болю нагадувала історію незалежної України, коли різні політики і діячі боролися за місце у "корита", мало звертаючи увагу на народ. Але в 1998 році на виборах сенсаційно переміг полковник Уго Чавес. І Венесуела впевнено пішла шляхом соціалізму.

Соціалізм Чавеса, на жаль, виявився здебільшого популізмом, згубним для країни. Вже через кілька років його правління почався дефіцит товарів, масштаби якого тільки росли. Економічне становище залишало бажати кращого.

Після смерті Чавеса в 2013 році до влади прийшов його наступник Ніколас Мадуро, і з тих пір вся країна охоплена безперервними акціями протесту. Якщо проти Чавеса протестував в основному середній клас, то проти Мадуро на вулиці почали виходити і бідняки. Що буде далі у Венесуелі і куди заведе її Мадуро, який продовжує політику "чавізма", передбачити дуже складно.