Невивчені уроки Першої світової

28 липня 1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Це запустило ланцюгову реакцію і в результаті до 1918 року різні держави заявили про оголошення 55 воєн, які злилися в одну Першу світову війну. І закрутилася м'ясорубка, яка забрала життя близько 22 мільйонів людей та змінила обличчя старої доброї Європи до невпізнання. Портал "Знай" згадує ті страшні часи і розмірковує про його схожість із сучасністю.

Забили нашого Фердинанда

Саме цією фразою починає роман чеського письменника Ярослава Гашека "Пригоди бравого солдата Швейка під час світової війни". Цим романом Гашек, фактично, виніс вирок усій війні, наочно показавши, яка це була жорстка й безглузда бійня, що не потрібна нікому, крім парочки європейських монархів.

Рівно за місяць до оголошення війни в ​​Австро-Угорщині з'явився серйозний привід для цього. 28 червня в Сараєво активіст прослов'янської організації "Млада Босна" Гаврило Принцип застрелив ймовірного спадкоємця австрійського престолу, ерцгерцога Франца Фердинанда.

Іронія долі полягає в тому, що Фердинанд був лідером групи австрійських аристократів і політиків, які виступали проти війни та за мирне вирішення всіх територіальних конфліктів. І після його смерті війна стала практично неминуча. Існує версія, що імператор Франц-Йосиф свого племінника просто підставив. Справа в тому, що ерцгерцог приїхав до Боснії спостерігати за військовими навчаннями, які австрійці спеціально приурочили до національного сербського свята Видовдана. Фактично, це було навмисною образою, так що життя Фердинанда було під загрозою з самого початку.

Хоча все могло й обійтися. Активісти "Млади Босни" виявилися на рідкість поганими терористами. За планом член організації Неділько Чабринович повинен був убити принца гранатою, але промахнувся. Аби не потрапляти в руки поліції Чабринович з'їв пігулку з отрутою, яка чомусь відразу не подіяла. Неділько вирішив стрибнути в річку і втопитися, та річка виявилася занадто дрібною, так що терорист-любитель тільки сильно забився і наковтався води. В результаті його почало нудити, і отрута остаточно покинув організм, а натовп встиг на довершення серба побити. Принципу з замахом просто пощастило, він наткнувся на кортеж Фердинанда випадково і вирішив, що це шанс.

Але, як відомо, джентльмени не нападають без попередження, так що автоматично війна після вбивства не почалася. Ще місяць країни-учасники "кидали рукавички": піднімали старі договори про союз і військову підтримку (наприклад Португалія змушена була вступити у війну на боці Англії за договором 1386 року, про який вже сама давним-давно забула), прикидали тактику і стратегію та слали одна одній різноманітні свідомо нездійсненні ультиматуми. А деякі держави спішно визначалися, чию сторону буде вигідніше зайняти. Проте, всім було зрозуміло, що війна неминуча.

Європейська громадянська війна

Однією з відмінних рис Першої світової війни стало те, що безпосереднім учасникам подій, солдатам і офіцерам різних країн, ділити між собою було, фактично, нічого. Це стало зрозуміло ще в перший рік війни на Різдво 1914 року, коли і на Західному, і на Східному фронті були виявлені факти братання солдатів воюючих армій. Німці з французами і англійцями, поляки з австрійцями, і багато інших разом випивали, співали різдвяні пісні (вони у всіх на один мотив), грали в футбол і ділилися шоколадом.

У командування всіх сторін конфлікту заворушилося на головах волосся. Адже так недалеко і до масового дезертирства, а то і до повноцінних революцій, якщо раптом солдати усвідомлять, що воювати їм немає потреби. Так що вище офіцерство намагалося припиняти подібні явища в міру сил і можливостей.

На цьому прикладі цікаво порівняти рівень цензури в пресі різних країн, яка писала про Різдвяне перемир'я. Самою ліберальною країною в цьому відношенні раптово виявилася Британія. Передовиці Daily Mirror і Daily Sketch рясніли спільними фотографіями англійських і німецьких солдатів, що разом святкують Різдво. Газета Mirror з сумом писала про те, що скоро Різдво закінчиться, і "абсурд і трагедія" почнуться знову. Навіть в Times схвалили відсутність ненависті між європейцями.

Німецька преса виявилася більш підконтрольна владі, так що писала про спонтанне перемир'я обережно. Деякі газети прямо звинувачували солдатів і офіцерів в зраді. Але більше всіх здивувала Франція, яка на той момент вже давно була республікою, і з правами та свободами ситуація там повинна була б бути куди краща, ніж в старих монархіях. Проте, про Різдвяне перемир'я французькі газети мовчали. Було заборонено публікувати фотографії, солдатські листи та інші свідоцтва цього явища. Офіційні особи держави виступили із заявою, що будь-які братання з ворогом дорівнює зраді, і питання було закрите. Дива не сталося, і війна продовжила набирати обертів.

Підсумки і висновки

Результати Першої світової війни відомі. Три імперії: Російська, Німецька та Австро-Угорська припинили своє існування. Європу струсонули революції, утворення нових держав, посилилися радикальні настрої навіть у тих країнах, для яких все закінчилося в цілому більш-менш благополучно. Сотні тисяч ветеранів війни бродили по Європі забуті і нікому не потрібні. Стало зрозуміло, що старому світу прийшов кінець і треба починати жити якось по-новому.

Відразу після закінчення війни, європейська преса часто писала про Першу світову, як про війну, яка повинна покласти край усім війнам. Здавалося, що люди повинні були усвідомити, що вони накоїли і скільки крові ввібрала в себе земля. Але цього не сталося.

Колись в 1796 році французький адмірал де Пан написав своєму тезці журналісту Малле дю Пану, що прихильники монархії у Франції піднеслися духом і знову намагатимуться повернути короля. Але їх чекає поразка, адже вони "нічого не зрозуміли і нічому не навчилися".

Цю знамениту фразу адмірала можна повторити і в даному випадку. Неспокійний міжвоєнний період, громадянська війна в Іспанії, неспокій в інших країнах і, нарешті, Друга світова війна, яка стала ще більш кривавої і байдужою до людських життів, показали, що людство й справді не зробило жодних висновків з того, що сталося.

Не зробило воно їх і зараз. Знову виникають територіальні претензії, знову велика політика і жага наживи диктують свою волю і примушують людей вбивати один одного. Тепер і в нашій країні. І якщо багато солдатів Першої світової хоча б замислювалися над тим, наскільки їм особисто потрібна війна, то тепер ні про які різдвяне перемир'я немає й мови.

Чи закінчиться це коли-небудь? Чи навчимося ми чогось? Питання риторичне.