Фальшивомонетник №1: історія Віктора Баранова

Слово "фальшивомонетник" найчастіше викличе асоціацію з мафією, строгими людьми в масках, які таємно виготовляють купюри для потреб своєї банди. Звичайно, бувають і такі. Але справжні генії зовсім інші. Портал "Знай.ua" розповідає історію одного з найбільш незвичайних і самобутніх фальшивомонетників - Віктора Баранова.

Ентузіаст-самоучка

Грошима Віктор цікавився з дитинства. Але от тільки не так, як це роблять зазвичай, а саме грошима, як об'єктом. Він колекціонував різні купюри, подовгу їх розглядав, дивувався красі ліній та ілюстрацій. За власним визнанням, він багато чув про те, що хтось десь іноді і робить купюри самостійно, але сам на таке зважитися не міг. Та й не знав як.

Все змінилося після Ростовського будівельного училища. Віктор Іванович мав славу винахідника та раціоналізатора, але підприємствам його винаходи виявилися не потрібні. І ось тоді він і зрозумів, що може друкувати радянські рублі, щоб фінансувати свої наукові розробки. Ну і, трохи, для самоствердження.

"Коли я починав робити гроші, був на сто відсотків упевнений, що нічого не вийде. Але було цікаво перевірити свої можливості", - розповідав Баранов згодом.

Необхідні для вивчення питання книги винахідник знайшов в Державній бібліотеці ім. Леніна. Пару штук довелося навіть вкрасти, про що Баранов згадував неохоче і говорив, що "до людей шахраюватих не відноситься".

В цілому, прибуток для Баранова ніколи не стояв на першому місці. Замість того, щоб починати друкувати купюри відразу ж, він відточував свою майстерність цілих 12 років. Йому потрібен був результат не гірше, ніж у Держзнаку. У цей час він працював журналістом, а потім шофером. Возив самого Михайла Горбачова, коли той ще був першим секретарем Ставропольського крайкому КПРС. І весь цей час опановував нові знаннями з хімії, поліграфії, гравіювання і фотографії.

У 1974 році Баранов вирішив, що пора, і надрукував першу партію 50-рублевих купюр. Виявилося, що вони не просто не гірше, ніж держзнаківсьскі, а навіть краще, так що Віктору довелося їх штучно зістарити.

Фальшивомонетник мимоволі

Надруковані купюри Баранов розмінював на ринках і при покупці речей користувався тільки справжніми грошима. Звичайно, довго так тривати не могло, адже його купюри все ж були підробленими і в якийсь момент це спливло.

У 1977 році було відкрито кримінальну справу на особливому контролі у Кремля, так як по всій країні знайшлося вже кілька сотень "барановських" купюр. При цьому слідчі довго не могли зловити фальшивомонетника. Вони шукали цілу банду. І не могли припустити, що це справа рук одного-єдиного самородка. Але поступово слідство підбиралось до Баранова все ближче, повільно, але вірно.

І сам Баранов про це знав, адже як водій возив оперативників на виїзди. Але, при цьому, випадком не користувався і про справу у них нічого не питав. Соромився, так як був переконаний, що користуватися дружніми взаєминами в особистих цілях - недобре.

Коли стало зрозуміло, що скоро за ним прийдуть, Баранов розібрав всю техніку, яку тримав у сараї, і поступово позбувався всіх надрукованих купюр. І ось при збуті останніх з них його і затримали на ринку в місті Черкеськ.

На слідстві Баранов нічого не заперечував і просив про єдине - зрозуміти, що йому важливий сам процес виробництва, а не самі гроші, які Віктор високо ніколи не цінував. У Держзнаку ця справа викликала справжню паніку.

"Виготовлені Барановим В. І. підроблені грошові білети вартістю 25 і 50 рублів зовні близькі до справжніх купюр та їх важко ідентифікувати. Саме тому дана підробка була дуже небезпечною і могла викликати недовіру населення до справжніх грошових знаків", - повідомляли тоді експерти.

Суд врахував і те, що Баранов співпрацював зі наслідок, і те, що діяв сам, і навіть те, що його мотиви були не цілком корисливими. Так що фальшивомонетник-самоучка отримав всього 12 років колонії, а не розстріл, як багато інших радянських шахраїв.

Кінець кар'єри

Більше Віктор Баранов до виробництва фальшивих купюр не повертався. У в'язниці керував місцевою самодіяльністю, а після звільнення зайнявся виробництвом парфумів. До цього у нього теж виявився талант.

У свій час до нього часто приїжджали журналісти, які випитували винахідника, чому він не знайшов собі нормальну роботу, не влаштувався на той же Держзнак або не виїхав за кордон. На це Віктор Іванович відповідав тільки те, що він ніколи не хотів би багатою людиною і матеріальні блага його хвилюють не так вже сильно. Його завжди цікавив сам процес, він став перед собою цілі і йшов до них, інше його не цікавило.