Владислав Лістьєв, без сумніву, був одним з перших радянських журналістів, які відчули, що на хвилі оголошеної Горбачовим Перебудови і гласності, можна починати міняти сам підхід до вітчизняного телебачення. Портал "Знай" згадує, як зароджувалася нова пострадянська тележурналістика.

Першою ластівкою цього нового підходу стала програма "Погляд", одним з ведучих якої і став молодий Лістьєв. Радянське телебачення зазвичай намагалося не хвилювати обивателів тривожними звістками і скандальними сюжетами. Радянська людина повинна була бути впевненою у тому, що все йде за планом, а КПРС "рулить" країною в правильному напрямку. Саме тому сюжети "Погляду" викликали справжній фурор серед населення. Подумати тільки, молоді ведучі без звичних класичних костюмів, прямі ефіри, резонансні і гострі матеріали про життя Країни Рад, а плюс до цього ще й зарубіжні музичні кліпи! У деяких сюжетах "взглядовці" навіть дозволяли собі покритикувати радянську журналістику як таку, засумнівавшись в її щирості.

Після розвалу Радянського Союзу, свобода слова звалилася на журналістів як сніжний ком. Влад Лістьєв був в числі тих, хто не злякався такого повороту подій, а взяв собі на озброєння. На початку 90-х почали з'являтися спеціальні випуски "Погляду" і програми "ТЕМА" в небаченому досі вітчизняним глядачем форматі ток-шоу.

Журналісти тепер не просто доносили інформацію під тим або іншим кутом, а влаштовували разом з гостями студії та глядачами повноцінні обговорення процесів, що відбувалися в країні. А епоха давала приводи для розмов один за іншим: стрімкі ринкові реформи Єльцина - Гайдара, ГКЧП і путч 1993 року, розстріл Білого Дому, війна в Чечні та багато іншого. Виявилося, що і в СРСР, і в його країнах-спадкоємців існують і організована злочинність, і расизм, і корупція. І що найголовніше - люди хочуть про це говорити. При цьому сам Лістьєв, будучи ведучим цих шоу, не грав роль статиста, а активно висловлював свою точку зору про те, що відбувається в країні.

Крім того, свобода слова початку 90-х породила ще один жанр тележурналістики. А саме - питання політикам і публічним людям в прямому ефірі. За радянської влади важно було уявити, щоб журналісти або громадяни в режимі реального часу питали керівництво держави про його діяльность, погляди, плани реформ або відповідальность за те, що відбувається. Але новоявленим демократам, не дивлячись на те, що всі вони були старими партійними і комсомольськими діячами, довелося звикати до того, що грати з народом в мовчанку як раніше вже не вийде. Тому вони самі почали активно шукати контакту з журналістами. Чимало таких ефірів організувала і команда "Погляду". Кілька разів під прицілом телекамер і градом питань опинявся і сам Борис Єльцин.

Популярні новини зараз

Десятки тисяч українців залишилися без "броні" від мобілізації: за які порушення призиватимуть

Дають лише 3 дні: в Україні змінилися правила повісток поштою, що це змінює для чоловіків

Пенсіонери ВПО можуть отримати солідну надбавку: що для цього потрібно

Українців попередили про три місяці без пенсії: у кого будуть проблеми з ПФУ

Показати ще

Ви можете запитати, яке відношення робота Лістьєва і його команди має до України? Адже він жив і працював у Росії, висвітлюючи місцеві події. Справа в тому, що його робота має колосальне значення для журналістики всього пострадянського простору. Саме команда "Погляду" була першопрохідцем більшості телевізійних жанрів у наших краях, і саме на основі їх програм починали створювати аналогічні передачі на національному телебаченні країн СНД. Слідом за російським телебаченням, українські програми теж починали ставати все гостріше і злободенніше.

Сам Влад Лістьєв знав і передчував, що довго такий "розгул" свободи слова не триватиме, а висловлюватися чесно і відкрито вже дуже скоро буде небезпечно. Про що прямо говорив з екранів телевізорів.

1 березня 1995 Владислав Лістьєв, повертаючись зі зйомок програми "Час Пік" був застрелений двома пострілами з пістолета. Ані виконавець, ані замовник цього злочину не названі досі.

В одному Лістьєв помилявся. Після смерті його не просто згадали через півроку, але продовжують пам'ятати і зараз. Як один із символів епохи, коли радянська влада вже втратила важелі управління ЗМІ, а політики і бізнесмени ще до цих важелів не дісталися, епохи зародження і в якомусь сенсі світанку пострадянської тележурналістики.