Потрапив на фронт – вийшов людиною: військовий капелан перевернув поняття про Бога та армію

Андрій Зелінський – напевно, найбільш незвичайний військовий капелан, якого ви коли-небудь бачили. Харизматична усмішка, численні селфі з бійцями на фронті і неймовірний спокій – таким його знають на передовій. Нещодавно він погодився відкрито розповісти про свій нелегкий шлях.

Капелан Зелінський: що стоїть за радісними селфі в Instagram?

Отця Андрія одразу і не впізнати без традиційного вбрання, яке він носить з 2014 року. Він був практично у всіх гарячих точках пліч-о-пліч із нашими хлопцями, але особливо рідними стали морські піхотинці з 36-ї окремої бригади.

Зелінський справді нетиповий і сучасний священик, разом із бійцями подолав смугу перешкод і відтоді має право носити берет морського піхотинця.

В отця Андрія три освіти - філософську здобув в американському Стенфорді, богословську в Римі і політологічну в Києво-Могилянці, знає 10 мов.

Але найбільша пристрасть: фотографії, так він зберігає кожну емоцію, кожен прожитий з військовими день.

"Я починав діяльність капелана в центральному військовому шпиталі в Києві, відвідуючи перших поранених, організовував матеріальну допомогу для хлопців на фронті. Але було певне відчуття, що цього замало. Військовий капелан має бути поруч також і фізично. У мене було дві вимоги – бути зі Збройними силами України, адже це моя родина, я їх дуже добре знав до війни. І хотілося перебувати саме на передовій, щоб бути максимально корисним. У червні 2014-го мене відправили під Слов'янськ у штаб АТО", - згадує він.

У переліку повноважень капелана входить не тільки підтримка військових, а й їх родин. Найбільше непокоїло насилля на жорстокість, до яких ніхто не був готовий, а ще гірше – так звані "небойові втрати", простіше – самогубства:

"Люди приходили до сповіді, шукали якогось контакту з Богом. Але вирішальним у діяльності військового капелана на початку бойових дій було забезпечити сенс їхнього перебування на війні та підтримку. Пригадую, 19 січня, на свято Хрещення Господнього, якраз був у штабі сектору, і прилетів перший залп "Градів". Потім це вже стала буденна процедура, тільки підсилювалися артобстріли. Згодом лінія зіткнення в Донецькій області стала рідною".

Зелінський бачив і жахіття Авдіївки, коли "промка" палала, а вся країна намагалася зібрати достатню кількість гуманітарної допомоги, був у Водяному, на Азовському напрямку.

"Я завжди буду пам'ятати: болото, глина, кілометри безкрайнього поля. А поруч завжди він – український воїн. Був момент, коли я раптом опинився на такій смузі, де кулі з боку противника падали прямо в землю, завершуючи траєкторію польоту. Не пролітали повз чи наді мною – це вже зовсім звично – а лягали саме там, де стояв я. Пригадую, коли встав після обстрілу, і – вау! Це ніби знову народитися, з’являється ще одна можливість, новий шанс", - додав капелан.

На думку Зелінського, перебування у ЗСУ багато чому вчить, але в першу чергу – бути людиною. Це величезна відповідальність: не схибити, коли довкола війна, адже ніхто з наших просто не допускає права на помилку.

"Душа армії – це лідерство. Вміння виконувати визначені завдання в непростих умовах, бути орієнтованим на результат і цілеспрямовано діяти в безладі, долаючи стрес. Важливо, щоб кожен, хто потрапляє в Збройні сили, виходив звідти кращою людиною, щоб краще розумів масштаб відповідальності за своє життя і за життя своєї країни. Взагалі в житті людини завжди є два базових сценарії – ми можемо прожити його як заручники власного життя або ж як його командири", - підсумував Зелінський.

Дивіться: "Снарядів було стільки, ніби їх ліпили з глини" - капелан Андрій Зелінський

Нагадаємо, мати героя "Залізної Сотні" роками шукає вбивць сина. Як повідомляв "Знай.ua", російська армія влаштувала масштабну провокацію на військових навчаннях НАТО. Також "Знай.ua" писав, зниклий без вісти екіпаж чотири роки шукають в Азовському морі.