Ручне регулювання і його ціна: хто заплатить за січневі рішення на ринку електроенергії

Про це йдеться у матеріалі порталу Інформатор.

Йдеться не лише про цінові коливання чи репутаційні втрати окремих гравців. Схоже, держава ризикує перекласти фінансові наслідки власних рішень на найбільшу енергогенеруючу компанію країни - Енергоатом. І це питання вже виходить за межі корпоративного балансу – воно стосується стійкості всієї енергосистеми.

Ручне регулювання як антикризовий інструмент

У січні регулятор підвищив граничні ціни (прайс-кепи) на ринку електроенергії. Формально - з благородною метою: стимулювати імпорт у період дефіциту потужностей, спричиненого обстрілами та руйнуванням енергетичної інфраструктури.

Логіка була простою: вищі цінові обмеження - більша економічна привабливість імпорту - швидше покриття дефіциту.

Однак ринок відреагував значно жорсткіше, ніж очікували автори рішення.

З середини січня ціни на РДН різко зросли на 45%, до більш як 10 000 за МВт. Баланс попиту і пропозиції порушився, а з ним і фінансова стабільність частини учасників.

Це класичний приклад ситуації, коли адміністративний інструмент, застосований в умовах війни, дає побічні ефекти, які не були належно прораховані.

Касові розриви: проблема, яку не закладали в модель

Найвразливішою ланкою виявилися постачальники універсальних послуг (ПУПи), які забезпечують електроенергією населення.

Механіка їхньої роботи передбачає, що вони купують електроенергію за ринковими цінами, а компенсацію за виконання спеціальних обов’язків (ПСО) отримують із затримкою приблизно в місяць. У стабільній ціновій ситуації це керована модель. Але за умов різкого стрибка цін касові розриви почали обчислюватися мільярдами гривень. Загальний дефіцит обігових коштів ПУПів вже співставний з 20-25% відсотків вартості загальної послуги ПСО. Така ситуація не дозволяє ПУПам розраховуватись у повному обсязі за купування електроенергії, адже поточні платежі перевищують наявну ліквідність. І логічно, що вони почали шукати тимчасові фінансові «подушки» - у вигляді авансування або відтермінування платежів.

Питання в іншому: за чий рахунок?

Чому саме Енергоатом

Обговорювані рішення фактично зводяться до того, щоб перекрити дефіцит ліквідності ПУПів за рахунок Енергоатома.

Логіка зрозуміла: компанія є найбільшим виробником електроенергії та ключовим донором механізму ПСО. Вона акумулює значні обсяги коштів. Отже, може «підставити плече».

Але ці кошти не є вільним ресурсом. Це фінансування ремонтних кампаній, програм безпеки, інвестицій у розвиток атомної генерації та зарплат понад 30-тисячного колективу. Атомна енергетика - капіталомістка галузь із довгим інвестиційним циклом, де будь-яке вимивання оборотних коштів створює відкладені ризики.

Крім того, саме Енергоатом протягом останніх років фактично тримає на собі стабільність енергосистеми. В умовах війни атомна генерація, забезпечує понад 60% виробництва електроенергії в умовах безпрецедентних викликів енергобезпеці.

І тут виникає ключове питання: чи коректно перекладати фінансові наслідки регуляторного рішення, що сягають від 10-и до 15-и мільярдів гривень, на компанію, яка тримає всю енергосистему?

Системний ризик

Проблема не лише в конкретному кейсі. Ручне регулювання ринку створює небезпечний прецедент: держава ухвалює рішення в кризовому режимі, а фінансові наслідки компенсує за рахунок окремих гравців, передусім Енергоатома.

Підвищення цін на електроенергію в умовах дефіциту ліквідності може запустити ланцюгову реакцію неплатежів. Зростання ціни навіть на 1 грн за кВт·год при місячному споживанні ринку на рівні понад 10 млрд кВт·год означає додаткове фінансове навантаження у понад 10 млрд грн обігових коштів. Якщо ці кошти не підкріплені швидкими розрахунками, виникають касові розриви, відтермінування платежів і накопичення взаємної заборгованості.

Схожа ситуація вже була під час запуску нового ринку електроенергії у 2019–2020 роках. Тоді сукупні борги між учасниками сягнули понад 30–40 млрд грн. Значну частину дисбалансів держава вирішувала через механізми компенсацій і перерозподіл фінансового ресурсу державної генерації, насамперед Енергоатома.

У мирний час це було складно, але керовано. В умовах війни повторення боргової спіралі може мати значно серйозніші наслідки - від заморожування інвестицій у безпеку та ремонти енергоблоків до ризику дестабілізації розрахунків у всій енергосистемі. І це вже питання не ринкової кон’юнктури, а енергетичної безпеки держави.

Висновки

Січневе підвищення прайскепів було антикризовим рішенням із зрозумілою логікою, однак його побічні ефекти виявилися недооціненими. Касові розриви постачальників універсальних послуг стали наслідком структурної вразливості моделі ПСО в умовах різкої цінової турбулентності. Проте перекладання фінансового навантаження на Енергоатом не усуває джерела проблеми - воно лише перерозподіляє ризики всередині системи.

Атомна генерація впродовж війни продемонструвал стійкість, забезпечуючи базову стабільність енергосистеми. Саме цей сегмент сьогодні є фундаментом енергетичної безпеки країни. Тому будь-які рішення, що послаблюють його фінансову стійкість, мають оцінюватися не лише з точки зору поточної ліквідності ринку, а й у стратегічній перспективі.

Енергетична політика в кризових умовах потребує швидких рішень, але не менш важливою є їхня системність. Якщо держава використовує системоутворюючі компанії як інструмент компенсації регуляторних прорахунків, це підриває довіру до правил гри. Стійкість енергосистеми тримається не лише на технічних показниках, а й на передбачуваності політики та відповідальності за прийняті рішення.