Український письменник, дисидент і колишній народний депутат України Левко Лук'яненко потрапив до реанімації, повідомив екс-народний депутат, письменник Володимир Яворівський.

"Українці! Помоліться і поставте свічку за здоров'я Левко Лук'яненка! Він у реанімації", - написав він на своїй сторінці у Facebook.

Левко Лук'яненко народився 24 серпня 1928 року в с.Хрипівка на Чернігівщині.

За часів СРСР був дисидентом, є співзасновником Української гельсінської групи. Автор "Акту проголошення незалежності України". Народний депутат чотирьох скликань Верховної Ради.

Популярні новини зараз

Плюс 2361 грн на картку щомісяця: хтось із пенсіонерів у 2025 році отримає солідний бонус

Долари з "заначки" можуть розчарувати: почали діяти нові правила обміну валюти

Пропрацював 40 років, а пенсія мізерна: у ПФУ звернулися до українців, сподобається не всім

В Україні 60-річні більше не зможуть вийти на пенсію: коли та як зміняться вимоги до стажу
Показати ще

У 2005 році Л.Лук'яненко отримав звання Героя України. Також є лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Раніше "Знай.ua" писав про те, що у столичній лікарні 19 червня після тривалої хвороби помер великий український поет Іван Драч. Відомо, що перша збірка віршів поета "Соняшник" вийшла у 1962 році.

Визначним явищем національної літератури стали поеми "Ніж у сонці" (1961), "Смерть Шевченка" (1962), "Чорнобильська мадонна" (1988). Про це повідомляють українські ЗМІ.

Відомі вірші знаменитого поета:

"Етюд кохання"

Кохати — нові землі відкривати,

Нюанси свіжі і відтінки нові.

Кохати — це щомиті дивуватись,

Це — задихатись з подиву — любові.

Це — припадати до джерел незнаних

І дикої жаги не втамувати.

Порушувати дивовижні плани,

А потім дивовижніші сплітати.

Кипіти і згоряти од розпуки

І все спізнати, все знайті у любові —

Шалене щастя і пекельні муки...

Коли не маєш риб'ячої крові.

"Балада про соняшник..."

В соняшника були руки й ноги,

Було тіло шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки вітром,

Він вилазив на грушу і рвучи у пазуху гнилиці.

І купався коло млина і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вухан воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі...

І застиг він на роки і на століття

В золотому німому захопленні:

-Дайте покататись, дядьку!

А ні, то візміть хоч на раму.

Дядьку, хіба Вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.