Мертві душі на фронті: як живих воїнів записують у небіжчики

"Бойові втрати" – саме так звучить офіційне формулювання щодо загиблих в зоні АТО. Втім, трапляється й так, що військові нібито безслідно зникають, а потім знаходяться у місцях, надто далеких від окопів.

Рівно рік тому профільні відомства оприлюднили дані про смерть трьох бійців із 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, позиції якої були розташовані в районі Зайцевого, що на Донеччині. Мова йде про прапорщика Андрія Сипавка та страшого солдата Тимофія Геніша.

Підтвердив це і очільник Закарпатської ОДА Геннадій Москаль: в бліндаж, за його словами, залетіла міна 120 мм калібру, влучила у буржуйку, спровокувавши пожежу. Тоді ж зник і військовий з Чернігівщини, і хоча його прізвище не називалося, але вже тоді записали до "небіжчиків".

Заяви про ворожу міну для декого виглядали так, ніби звичайне прикриття зовсім вже не бойових втрат. Третім у цьому бліндажі був Володимир Портянко, особу якого дуже довго приховували у Чернігівському обласному військкоматі, вперто відмовляючись розпочати власне розслідування інциденту.

Новорічні свята тоді минули у пошуках та численних запитах активістів, преси до Міноборони, Генерального штабу, а також Командування Сухопутних військ.

Останні все ж спромоглися дати відповідь:

"17 грудня 2017 року близько 22:40 під час обстрілу із міномета загинули військовослужбовці військової частини А1556 внаслідок влучання 120-мм міни.

Разом із 41-річним солдатом фігурували Андоій Синявка та Тимофій Геніш, про якого раніше говорив Москаль. Призвався Портянко на службу ще два роки тому, займав посаду командира відділення взводу управління командира артилерійського дивізіону в/ч А1556 (128-ма бригада) у званні сержанта.

Судячи із дописів у соціальних мережах, він завжди був активним користувачем Facebook, навіть на бойових позиціях, але після дня трагедії (принаймні, за офіційною версію) перестав викладати світлини. Останнє, що оприлюднив: "потрібна благодійна допомога дівчинці із Дніпра, у якої рак 4-ї стадії".

Ціла низка фотографій до цього були зроблені просто з бліндажа, всі інші – теж стосувалися мілітарної тематики: приміром, плакат із правилами гірського піхотинця.

Дружина Наталя також почала викликати сумніви – припускали, що вона зовсім не почуває себе вдовою, достатньо було тільки детальніше переглянути її сторінку: жодних слів співчуття від друзів, чи спогадів вбитої горем жінки.

Навпаки, було чимало філософських цитат, фраз про людське покликання. Але на повідомлення вона чомусь нікому не відповідала.

На правах анонімності в одній із місцевих інстанцій пізніше пояснили: ніякої вдови там немає, а сам боєць лікується під охороною у військовому шпиталі. Більш того,на нього завели кримінальну справу:

"Щодо нього триває слідство: він [самовільно] покинув позиції. Коли саме: до обстрілу позицій чи після, достеменно не відомо. Але через два тижні після обстрілу його знайшли у Чернігові – він ходив містом зі зброєю", – кажуть очевидці.

Співробітники медичного закладу спілкуватися не захотіли, але волонтерам вдалося таки дещо дізнатися. Портянко справді лежав на той час в окремій палаті, лікувався від опіків, але 10 січня його виписали і вивезли у невідомому напрямку.

Прокуратура ж підозрює солдата у вбивстві своїх колег по службі, які загинули 17 грудня під Зайцевим – знову ж таки, якщо вірити зведеним даним штабу. Їх обвуглені тіла досі не поховані, залишаються у морзі до закінчення слідчих дій. А це значить, що пожежа у бліндажі таки була.

Тільки от чи ворожа міна стала її причиною, поки невідомо. Фактично живого військового відкрито назвали покійним, хоча той просто знаходився в опіковому відділенні.

Для чого і кому це потрібно було робити, розбиратимуться слідчі. Поки сам Портянко нічого пояснювати не захотів.

Дивіться: Бліндаж по-домашньому, побут на передовій