Поділ майна чи поділ відповідальності: Верховний Суд розглядає справу, яка може вплинути на права кредиторів та ФОПів

На перший погляд, мова йде про типовий спір щодо поділу майна після розірвання шлюбу. Проте обставини справи порушують значно ширші питання, що стосуються відповідальності за борговими зобов’язаннями, прав кредиторів та особливостей діяльності фізичних осіб-підприємців.

Суть спору полягає у вимозі позивача поділити між колишнім подружжям усе майно у рівних частках. Водночас відповідачка наполягає, що значна частина активів була сформована в межах її багаторічної підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, яку вона веде понад двадцять років.

За її словами, окремі об’єкти нерухомості були придбані за рахунок цільових позикових коштів, залучених саме для придбання цього майна. Таким чином, у справі йдеться не лише про активи, а й про фінансові зобов’язання, безпосередньо пов’язані з їх виникненням.

Саме навколо цього питання і виникла головна правова колізія.

Як випливає з матеріалів справи, суд першої інстанції ухвалив рішення про поділ активів між сторонами, водночас залишивши боргові зобов’язання за відповідачкою. На думку сторони захисту, такий підхід створює ситуацію, коли одна зі сторін отримує право на частину майна без відповідного розподілу фінансового навантаження, яке супроводжувало його придбання.

Окрему увагу викликають і процесуальні аспекти справи. За інформацією, озвученою стороною відповідачки, позивач не брав участі у судових засіданнях та не надав доказів свого фінансового внеску у придбання спірних активів. Водночас він наполягає на їх поділі та заперечує свою причетність до позикових зобов’язань.

Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що, на його думку, відповідачка як фізична особа-підприємець повинна була отримати його згоду на укладення договорів позики. Разом із тим представники відповідачки наголошують, що чинна практика здійснення підприємницької діяльності ФОПами не передбачає обов’язкового погодження господарських або кредитних договорів із другим із подружжя.

Додаткові питання виникли і щодо формування самої справи. Зокрема, сторона відповідачки стверджує, що в первісному позові були зазначені об’єкти нерухомості, існування яких викликає сумніви. На її думку, це могло вплинути на визначення підсудності спору та створити підстави для розгляду справи у конкретному суді.

Також повідомляється, що суд першої інстанції не врахував висновки судово-економічної та технічної експертиз, які були долучені до матеріалів справи. Крім того, без належної оцінки залишився факт того, що договори позики, на які посилається відповідачка, не були визнані недійсними у встановленому законом порядку.

Ще однією обставиною, яка викликає дискусії, є ситуація з частиною спірного майна. За даними сторони відповідачки, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції частина активів уже була стягнута кредитором — фінансовою компанією — на підставі ухвали Господарського суду міста Києва у справі №910/3425/24. Відтак, на думку захисту, рішення про поділ майна ухвалювалося щодо активів, які на той момент уже не належали сторонам спору.

На цьому тлі справа виходить за межі звичайного сімейного конфлікту. Фактично йдеться про питання балансу між правом на поділ майна та необхідністю виконання фінансових зобов’язань перед кредиторами.

Експерти звертають увагу, що подальша судова практика у подібних спорах може мати суттєвий вплив на механізми захисту прав кредиторів. Адже у разі, якщо активи можуть бути виведені з-під претензій кредиторів шляхом сімейних спорів, це створює додаткові ризики як для фінансового сектору, так і для бізнес-середовища загалом.

Саме тому ключове питання, на яке має відповісти Верховний Суд, полягає у тому, чи можливий поділ майна без пропорційного розподілу пов’язаних із ним боргових зобов’язань.

Від рішення найвищої судової інстанції залежатиме не лише результат конкретного спору між колишнім подружжям. Воно може стати важливим орієнтиром для майбутньої практики щодо майнових прав та зобов’язань фізичних осіб-підприємців, а також визначити підходи до захисту інтересів кредиторів у подібних категоріях справ.

На думку учасників ринку, питання ефективного захисту прав кредиторів є одним із ключових факторів для формування довіри до української судової системи. Особливо актуальним це стає в контексті майбутньої післявоєнної відбудови країни, яка значною мірою залежатиме від інвестицій та впевненості бізнесу в дієвості механізмів правового захисту.

Також слід пам’ятати, що подальша післявоєнна відбудова України за кошти іноземних інвесторів можлива тільки при 100 відсотковому захисті прав кредиторів у судах України всіх рівнів.