Чим українці розганяли темряву 100 років тому

Занурення у морок на початку ХХ століття було не випадковістю, а наслідком масштабної кризи палива.

Київська міська електростанція на Подолі працювала на вугіллі та нафті, проте війна фактично паралізувала залізничне сполучення. Постачання палива припинилося, і генераторам буквально нічим стало працювати. Турбіни зупинялися одна за одною, залишаючи місто без світла.

У 1919–1920 роках звичний гас перетворився на дефіцит, який можна порівняти за цінністю з дорогоцінними металами. Його або неможливо було знайти, або він коштував непідйомні гроші. У своїх щоденниках Олексій Гольденвейзер писав, що звичайна стеаринова свічка стала настільки дорогою, що сім'ї вечорами збиралися в одній кімнаті і запалювали лише один вогник на всіх, заощаджуючи щогодини світла.

Символом тієї епохи став примітивний "каганець" - своєрідний побутовий гаджет часу виживання. Він прийшов на зміну лампам і був вкрай простим пристроєм. У хід йшли бульбашки з-під ліків, бляшанки або будь-які відповідні ємності. Всередину заливали олію, розтоплене сало або залишки палива, а замість ґноту використовували мотузку, ганчірку або навіть шматок старої шинелі.

Таке джерело світла ледве тліло, сильно коптило і поширювало різкий запах. Сучасники згадували, що до кінця вечора обличчя покривалися шаром сажі, і люди виглядали як сажотруси після зміни.

На цьому фоні нова влада запроваджувала суворий контроль за споживанням електроенергії. Електрику без обмежень отримували лише державні установи — насамперед органи влади та силові структури. У житлові будинки світло подавалося за розкладом, найчастіше лише у вечірні години. Діяла жорстка норма: одна лампочка на квартиру, причому мінімальної потужності. Використання електроплит, прасок та інших енергоємних приладів вважалося порушенням та могло закінчитися повним відключенням світла або штрафом за законами воєнного часу.

Після заходу сонця Київ перетворювався на небезпечний простір. Вуличне освітлення не було, ліхтарі не горіли. Пересуватися містом було ризиковано не лише через злочинність, а й з більш прозаїчних причин: відкриті люки, ями та розриті вулиці ніхто не освітлював і не огороджував. Нічна прогулянка легко могла закінчитись травмою.

Темрява того часу була не просто відсутністю світла — вона стала частиною повсякденного життя, випробуванням на витривалість та винахідливість для цілого міста.

Раніше "Знай" писав, коли сигнал їхати: енергетик підказав, коли треба залишити будинок без світла та тепла.

Також розповідали, що українців попередили про посилення повітряних атак.

Крім того, повідомляли, що замість шкіл дітей хочуть відправити до таборів.