Чверть століття з "Людиною року". Літопис сучасного успіху. Історія №25: Володимир Чайка

Вже чверть століття програма зводить на зірковий п’єдестал справжніх лідерів незалежної України, особистостей, які професійною майстерністю, творчою енергією, яскравим талантом і мудрістю здобули широке визнання й авторитет. Шанована і відома не тільки в Україні, а й за її межами, «Людина року» активно впливає на процеси формування та становлення вітчизняної еліти, сприяє подальшому соціально-економічному розвитку держави, відродженню духовних цінностей, служить благородній справі консолідації прогресивних сил суспільства.

Щорічно, завдяки цьому унікальному проекту, ми маємо чудову можливість вшанувати найкращих, віддячити за їхню самовідданість, мужність, творчий пошук та невтомну працю. А ще – зарядитися, надихнутися цією дивовижною енергією успіху, відчути гордість за свою країну і її найкращих, найдостойніших представників.

За 25 років існування програми, історії здобутків і перемог наших видатних співвітчизників стали своєрідним літописом національного відродження і прогресу України в усіх напрямках суспільно-політичного, економічного й духовного життя.

Тож з нагоди почесного 25-го ювілею, ми хочемо разом з вами згадати найвідоміших, знакових, уславлених співвітчизників, які в різні роки отримували почесний титул «Людина року».

Імена цих людей спалахували на небосхилі української держави, як зірки.

Це люди-Прометеї, люди-легенди, чий внесок у становлення і розвиток країни важко переоцінити.

Історія № 25. Володимир Чайка

Народний голова міста корабелів

На святкуванні дня народження міста Миколаїв міський голова Володимир Чайка завжди був найщасливішою людиною. Він любив бачити ошатно вдягнутих людей, що цілими сім’ями гуляли по вулицях, йому подобалося вітатися з тисячами знайомих та незнайомих мешканців міста, і радіти разом з усіма. Для нього це було велике особисте свято. Зазвичай в цей день Володимир Дмитрович вдягав свою посадову пектораль – офіційний знак міського голови: орденський цеп з гербом міста і з задоволенням фотографувався зі всіма бажаючими. Тисячі таких знімків і досі зберігаються в сімейних альбомах багатьох миколаївців. Він відчував себе своїм серед своїх, не боявся телекамер, несподіваних або незручних запитань, тому що дбав про рідний Миколаїв вдень і вночі, знав всі його маленькі і великі проблеми і твердо вірив, що доля в його рідного міста може бути тільки одна – щаслива. Навзаєм миколаївці обожнювали свого міського голову, називали його народним. Володимир Дмитрович пишався цим званням, тому що вважав довіру людей найвищою нагородою і найбільшою цінністю. Та, власне кажучи, в цьому служінні він вбачав сенс свого життя, покликання і високу місію.

…Народився Володимир Чайка в робітничий родині – батьки працювали на Чорноморському суднобудівному заводі. Своє трудове життя почав газорізальником на миколаївській заводській верфі. Одночасно вчився в Миколаївському суднобудівному інституті на вечірньому відділенні. Потім перейшов на завод «Дормашина», де був обраний комсоргом. В 1972 році Володимир за власним бажанням пішов в армію, тимчасово припинивши навчання на 4-му курсі інституту. Два роки відслужив в ракетних військах стратегічного призначення. Повернувшись до навчання у вищому закладі, закінчив його, а на заводі «Дормашина» став головою профсоюзного комітету.

Неабиякі лідерські та організаторські здібності молодого спеціаліста були помічені, і невдовзі Володимир Чайка розпочав роботу в органах місцевого самоврядування. Піднімався кар’єрними сходинками від завідуючого відділом до заступника голови міськвиконкому. Коли у 1986 році в країні трапилася аварія на Чорнобильській АЕС, Володимир Дмитрович не стояв осторонь. Саме йому довірили займатися такою важливою справою, як будівництво житла для людей, що втратили дах над головою.

Пізніше Володимир Чайка три роки очолював обласне управління Пенсійного фонду, де знову ж таки, зробив чимало корисного у соціальній сфері. Він першим розробив нову методику обліку пенсіонерів і виплати пенсій, засновану на комп’ютерних технологіях, що дозволило налагодити ефективну та безперебійну роботу в цьому напрямку.

Згодом Володимир Дмитрович був обраний депутатом, а потім і головою обласної ради. В 1996 році Чайка прийняв пропозицію президента Леоніда Кучми стати радником консула України в Азербайджані. На цій дипломатичній посаді брав участь в переговорах з урядом Азербайджану, вирішував питання прокладки нафтопроводу Баку-Поті-Одеса. Через два роки повернувся на Батьківщину і за пропозицією міського голови Миколаєва Анатолія Олійника почав працювати його заступником з економіки і зовнішніх зв’язків. А ще через рік очолив миколаївське відділення «Укрексімбанку».

Таким був шлях Володимира Дмитровича до головної посади в його житті – міського голови міста Миколаєва. Взявши участь у дострокових виборах на цей пост (у 2000 р.), він переміг, отримавши 56,4% голосів виборців.

Досвідчений керівник і управлінець, Володимир Чайка очолив місто в непрості для країни роки: заробітна плата часто видавалася «натурою»: картоплею, цибулею, навіть парасольками. Тотальні скорочення, талони на цукор, олію. Місто брудне, засмічене, транспорт працює з перебоями… Та все ж він не побоявся поміняти комфортне банківське крісло на відповідальну і клопітну роботу. Маючи стратегічне бачення, міський голова одразу зрозумів: розраховувати нема на кого, корабельній столиці потрібно виживати своїми силами. Тож і направив штурвал в бурхливе море розбудови і змін в усіх сферах життя.

Те, що вдалося зробити Володимиру Даниловичу, важко переоцінити. Достатньо сказати, що на першому міжнародному форумі «Мегаполіс: XXI століття», що був організований Міжнародною асоціацією столиць і великих міст, Миколаїв отримав диплом найкращого міста СНД в номінації «За ефективну реалізацію програми соціального і економічного розвитку».

Місто змінилося і розквітло. З’явилися нові будинки, сквери, тисячі кілометрів доріг із сучасним покриттям, запрацювали нові дитячі садки, школи, відкрилися ігрові майданчики і стадіони, лікувально-оздоровчі комплекси і медичні установи, бібліотеки отримали сучасне комп’ютерне обладнання, а їх фонди поповнилися книгами і періодикою, відкрили двері колегіуми і технікуми. А головне – з’явилися нові робочі місця, а разом з ними – впевненість мешканців міста у тому, що комфортне, гідне людини життя можливе не колись, а тут і зараз, в рідному Миколаєві.

Чотири рази поспіль миколаївці обирали Володимира Чайку міським головою, без сумніву доручаючи йому ключі від міста корабелів і наречених, як з давніх давен величають Миколаїв. І він завжди виправдовував їх надії, тринадцять років вимірюючи свій робочий день не годинами, а зробленими справами. Скільки ж їх було за ці роки… Ось тільки маленька часточка відгуків мешканців міста.

Тетяна Островська, керівник академічного хору ім. Світлани Фоміних:

- В історії Миколаєва не було жодного міського голови, який би вкладав стільки енергії у розвиток культури. Ми вдячні Володимиру Дмитровичу за допомогу для участі в телепрограмі дитячого Євробачення.

Ілля Стариков, доктор педагогічних наук, професор факультета психології Миколаївського національного університета ім. В.А. Сухомлинского:

- Володимир Чайка жив нашим містом і піклувався про нього.

Ольга Орішака, 27 років, кандидат філологічних наук, викладач університету «Україна»:

- Кращого покровителя культури, мистецтв і освіти, ніж Володимир Дмитрович, я не знаю.

Людмила Шумакова, відмінник народної освіти, ветеран війни, педагог з піввіковим стажем:

- В жодному місті України так не оточували ветеранів турботою, як в Миколаєві.

На рідкість життєрадісна, весела і харизматична людина, Володимир Дмитрович завжди опинявся в центрі уваги миколаївців. Коли він посміхався, всі також починали посміхатися, тому що його потужна позитивна енергетика передавалася, як естафетна паличка. А ще він чудово грав на гітарі, знав багато композицій і часто на прохання людей виконував свою улюблену пісню «Білі крила». Міський голова на прізвище Чайка і ця пісня були візитною карткою Миколаєва, її оберегом і символом щасливого життя на рідній землі...

У справжнього народного міського голови Володимира Дмитровича Чайки було дуже багато планів, ідей і проектів. І без сумніву, завдяки його енергії і завзятості вони могли стати реальністю, але на жаль, в березні 2013 року на 65 році життя його серце зупинилося. Світла пам’ять про видатного керівника, чудову, шляхетну людину назавжди залишилася в серцях вдячних миколаївців та всіх українців.

…Володимир Чайка. Один з найкращих та найефективніших керівників міста Миколаїв за всі 220 років його історії. Єдиний міський голова, який чотири рази поспіль переобирався на цю посаду, безперервно перебуваючи на ній 13 років. Професіонал високого гатунку, який зробив вагомий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток української держави. Непересічна особистість і відданий своїй справі патріот, який все своє життя присвятив служінню людям.

За видатні досягнення перед Україною Володимир Чайка нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ (2002) та IІ (2004) ступенів, Почесною відзнакою Президента України. Також у 2007 році він отримав Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира III ступеня.

Заслужений працівник соціальної сфери України.

17 березня 2007 року міський голова м.Миколаїв Володимир Чайка на урочистій церемонії вручення премії «Людина року-2006» був удостоєний високого титулу «Міський голова року».

Генеральна дирекція загальнонаціональної

програми «Людина року»