Знайдено витоки шлюбної еміграції

Пошук дружини серед дівчат, які мешкали за багато сотень кілометрів від місця проживання потенційного нареченого, практикували в Південній Німеччині ще кілька сотень років тому.

До такого висновку прийшли вчені Мюнхенського університету імені Людвіга і Максиміліана, провівши ізотопний аналіз скелетів людей, похованих поблизу сучасного Аугсбурга 1650-2500 років тому, передає наукове видання Proceedings of the National Academy of Sciences.

В результаті численних досліджень вони з’ясували, що тогочасні дружини зазвичай були не місцевими, а емігрували за сотні кілометрів з більш східних областей, включно до Чехії.

На цей факт вказали ізотопи стронцію, знайдені в зубах скелетів.

Так, жіночі рештки показали таке ж співвідношення різних ізотопів стронцію, що і жителі сучасної Східної Німеччини і Чехії. Як відомо, стронцій накопичується в організмі все життя, і його кількість залежить від місцевості, де виросла людина.

Вчені запевняють, що знайдені в скелети не належали рабиням, оскільки були поховані за тими ж традиціями, що й місцеві жінки.

Таким чином дослідники мають усі підстави вважати: відображені в казках і легендах індоєвропейських народів історії про пошук наречених в далеких землях не є плодом уяви. Упевненості додає і той факт, що жителі Південної Німеччини в ту пору групувалися на невеликих хуторах, де близькоспоріднені схрещування могли призвести до небезпечних наслідків, тож наречені здаля – цілком логічний крок для появи здорового потомства.

Аналогічно, швидше за все, чинили й місцеві жінки, виходячи заміж "за тридев’ять земель". Це сприяло не тільки оздоровленню генофонду, а й запозиченням у лінгвістичній сфері, обміну звичаями та тогочасними технологіями.

Як писав інформаційний портал "Знай.ua", українські наречені користуються великим попитом серед закордонних чоловіків.