«Труни треба рекламувати, як сукні: показати, дати приміряти»

Трунар Степан Пиряник розповів про креативний підхід у своїй професії

Бізнесмена Степана Пиряника з міста Трускавець, Львівської області знають не лише в Україні, а й за кордоном завдяки його нестандартному маркетингу. Чоловік займається виготовленням і продажем трун. А прославився завдяки неординарному підходу до рекламування свого товару.

Труни – це такий самий товар, як крісло, диван, сукня. І підходи до рекламування мають бути схожими: привернути увагу, здивувати, зацікавити.

Спеціально для виставки в Одесі зробили гігантську труну: 20 метрів у довжину і 6 метрів у ширину та висоту. Пішло більше 30 кубометрів дерева. На виставці не було відвідувача, який би не побачив її. Після виставки труну поставив в ангарі. Якось мені спало на думку – треба її якось використати. Тоді була популярна ідея про кінець світу. Вирішив відкрити ресторан, у якому можна подумати про вічне. Туристам сподобалося. Ми поставили у середині столики-гроби, на них стояли лампадки, кругом були вінки – все дуже тематично. Персонал ходив у траурному одязі і траурних стрічках. На дверях повішали табличку: "Вхід в білих капцях" - такі капці давали при вході. Меню теж зробили відповідним. У нас були бутерброди "Прощальні", салати "9 днів" і "40 днів", курка "Забальзамована", фірмова страва "Зустрінемося в раю". Більшість туристів та відпочиваючих приїздила побачити усе на власні очі, пофотографувати. Офіціанткою взяв дівчину, яка згодом розповіла місцевому телебаченні, що вона – гот і їй подобається такий антураж. Я аж злякався, бо не знав тоді, що воно таке – готи. Але потім звик.

Ресторан став настільки популярним, що світові ЗМІ внесли його до переліку найдивовижніших закладів харчування у світі та пропонували зареєструвати у книзі рекордів Гіннеса. З Лондона прийшов лист: або реєструйте перший у світі бар-труну, або прибирайте бар і реєструйте найбільшу труну у світі. Я не став з цим возитися, бо на ресторан знайшовся покупець. Ресторанний бізнес – не моє, моє покликання – трунар.

Зробив акцію для оптових покупців. Переглянув рекламу "Кока-коли", а там був слоган: "Заглянь під кришечку". От і я подумав – чому б таким чином не зробити власну рекламу. Пропонував нашим оптовикам заглядати під кришки трун – там були ярлики зі знижками – кому 5%, кому 10%. Дівчат своїх, котрі торгують у магазині, забув попередити. Вони потім розказували, що оптовики дивні приходили, ходили по складу і заглядали під кришки трун, шукаючи знижки.

Довго думав, як можна було б ще рекламувати труни. Сукні можна приміряти, машини дають на тест-драйв. А як умовити людину випробувати зручність труни? Так з'явилася ідея трунотерапії. Суть її в тому, що людина може прийти і полежати у труні. Знайшов інформацію, що це надзвичайно корисно для осмислення свого життя. Люди лікуються світлом, звуками, сечею – то чому не можна лікуватися трунами? Обладнали в офісі кімнату, встановили там три труни з усіма зручностями. Поставили вазони, на стіні вчепили плазмовий телевізор. Лежиш собі у труні, на шовковій подушці, біля рослин, по телевізору показують водоспад, грає легка музика. Клієнтів було чимало. Приходили ті, хто переживав депресію чи страждав на алкоголізм – останніх жінки приводили. Перед сеансом у клієнта була розмова з психологом, аби налаштуватися на правильний лад. Психолог радив, про що можна поміркувати в такій обстановці. Багато людей виходили і дякували – майже усі замислювалися над тим, що живемо один раз, відійти у вічність можемо будь-якого дня. Хтось міркував про те, що неправильно жив до цього, хтось вирішував змінити своє життя. Бізнес-леді з Києва після сеансу гроботерапії сказала, що занадто багато часу вділяла роботі, а треба, поки не пізно, вийти заміж, народити дітей, аби щось залишити після себе. Навіть не сподівався, що моя затія так багато користі людям принесе.

Перед подіями на майдані кабінет трунотерапії довелося закрити. Це раніше, щоб замислитися над життям треба було вигадати потрясіння. А зараз війна йде – потрясінь і приводів подумати про життя більш ніж достатньо. Рекламувати труни тимчасово перестав. Під час війни це вже не дотепно.