Децентралізацію дуже політизується - Сергій Думчев

The Economist склав рейтинг столиць і найбільших міст світу, що відображає рівень життя в кожному з них. Найбагатшими виявилися Ванкувер, Відень і Мельбурн. У них живуть заможні городяни, чиї показники добробуту до того ж неухильно зростають. У список найбільш перспективних міст, де за останні п'ять років спостерігався значний прорив, потрапили також Дубай, Катманду і Харар. А ось Київ, як не прикро, прикрасив собою зовсім інший перелік.

Поки що нам ще вдається випередити найбідніші мегаполіси планети, однак експерти не виключають, що вже в наступному році столиця України поступиться пальму першості таким злиденним містам, як Тріполі, Лагос, Дамаск і Дакка. З лідером партії "Рух за реформи" Сергієм Думчевим ми говоримо про те, чому все так сумно.

- Сергію, в одному з інтерв'ю ви говорили про те, що "обкатувати" нові моделі управління державою слід на невеликому просторі. Тоді ж наводився і приклад Польщі, де реформи починали на низовому рівні Сільський громад, а потім вже на рівні повітів і воєводств. Чому ж в Україні і, зокрема, в Києві новації у сфері самоврядування не почалися ні в якому форматі - ні в масштабах держави, ні в масштабах окремо взятого міста?

- Тому що поняття децентралізації у нас заполітизоване до непристойності. Які перші асоціації виникають у вас у зв'язку з цією дефініцією? У мене, наприклад, - після недавніх подій під Верховною Радою - асоціативний ряд негативний і, в принципі, вкрай далекий від сутності децентралізації. Це - гранати, провокації, Мінські угоди, особливий статус Донбасу і так далі.

Але ж насправді передача місцевим органам самоврядування більших прав була актуальна ще задовго до війни. Відбувся певний абсолютно немислимий і шкідливий перекіс - тепер, говорячи про децентралізації, ми бачимо за цією проблемою тільки Донбас і дискутуємо тільки про Донбас. Забуваючи, що є ще Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Ужгород і так далі. Не кажучи про маленьких містах, які хоч і не є мільйонниками, але від цього не менш заслуговують на повагу.

- Справді, виходить якась дискримінація ...

- Мені це нагадує президентські вибори 2004 року і демотиватор, який тоді був в ходу. Пам'ятаєте? "Три сорти України": перший сорт - західна, другий сорт - центральна і третій - східна. Прихильники Януковича приписували подібні оцінки "помаранчевому Майдану", але ось минуло 10 років, і ми бачимо все з точністю до навпаки. Перший (або, скажімо так, головний) сорт - це Донбас, а все інше є таким собі до нього придатком. Якась збочена автономія, загорнута в розмови про те, чого від України чекає Європа і весь цивілізований світ.

Читайте також: Автоматизовані парковки дозволять Києву заробляти 2,7 млрд грн - "РУХ ЗА РЕФОРМИ"

- Але все-таки окупована територія вимагає особливих підходів до вирішення її проблем.

- Абсолютно з вами згоден. Нехай те, як функціонуватиме Донбас в статусі тимчасово окупованій території, визначають політики - Верховна Рада, Президент, Прем'єр-міністр. Але скажіть мені, яке все це має відношення до того, як Києву (або Тернополю, або Полтаві) формувати свій міський бюджет? Тим часом, принципи відрахувань із їхнього скарбниці в казну державну досі регулює центр.

І коли після зустрічі з представниками ОБСЄ нам видають офіціоз, де сказано, що Президент Порошенко підкреслив виконання Україною зобов'язань в частині конституційних змін і децентралізації, я не знаю, плакати чи сміятися. По-перше, навіть з формальної точки зору процес не завершений, і ще невідомо, чи знайде Рада 300 голосів для внесення змін до Конституції. А по-друге, де-факто ніякої децентралізації не відбулося. У всякому разі, поки.

- Але саме через те, що тепер децентралізація прив'язана до Конституції, а процес внесення до неї змін - як ви справедливо зауважили - украй політизується, чи варто очікувати змін на краще?

- Змін не варто очікувати, зміни варто втілювати в життя прямо зараз. Хоча, звичайно, єдиний легітимний орган, уповноважений це робити, - парламент, а я не можу передбачити, в якому настрої з'являться наші депутати "робити реформи". І під акомпанемент яких вуличних колізій це буде відбуватися.

Але справа в тому, що навіть не чекаючи конституційної реформи, місто могло б вирішити ряд питань, що знаходяться в компетенції місцевої влади. Скоротити чиновницький апарат, оптимізувати дохідно-видаткову частину бюджету, за рахунок економії впровадити додаткові види соцдопомоги для киян. Плюс затвердити генплан і, виходячи з нього, залучати інвестиції для розвитку міста. Але для цього владі потрібно мати потужну команду тямущих менеджерів, а не роздавати синекури "своїм" людям.

- Ви згадали бюджет, та для того, щоб здійснювати з ним будь-які маніпуляції, також необхідна згода парламенту ...

- Звичайно. Можна внести поправки до Бюджетного кодексу, до бюджету поточного року і так далі. Але це - не зміни до Конституції, ухвалити подібні закони значно простіше. Було б тільки бажання або, як прийнято говорити, "політична воля".

Читайте також: "Рух за реформи" став на захист лікарні, яку прагне захопити Київрада

Дивіться, Київ відраховує до держбюджету 60% податку на доходи фізичних осіб - для столиці ця планка піднята на 20%, в інших регіонах надходження від ПДФО становить 40%. Кому, як не Києву, першому підтримати муніципальну реформу і перебудувати відносини по вертикалі "держбюджет - місцевий бюджет"? Тут дійсно можна показати приклад того, як повинні мінятися відносини центру та окремих місць. У столиці - непочатий край роботи, в ній як у краплі води відображається ситуація по країні в цілому.

- І що ж потрібно для того, щоб запустити подібну роботу? Політична воля мера?

- Зокрема, і це. Мер - не член парламенту, він не має права законодавчої ініціативи, але градоначальник столиці - аж ніяк не остання фігура в країні. Якщо починати свій день о шостій ранку з перевірки ремонту в кожній школі (наприклад), а також з обдзвону всіх держчиновників, що впливають на прийняття рішень, якщо постійно нагадувати їм про насущні проблеми міста, агітувати, переконувати, заражати своїм ентузіазмом, потрібні закони не змусять себе довго чекати.

- Депутати люблять бути мотивованими матеріально ...

- На жаль. Але це загальнодержавна проблема - наша тотальна корупція. Звичайно ж, вона присутня і на київському рівні. Але мова зараз не про це. Мову про децентралізацію, якій насправді чинять спротив ті самі діячі, що голосніше за всіх про неї кричать.

- Чому противляться?

- Та тому, що жорстке управління з центру припускає такого собі ставленика "кесаря" в тій чи іншій провінції. Так, цей самий ставленик підпорядкований головному феодалу, але зате у виділеній йому вотчині все місцеве населення - його власні васали. Який феодальний царьок добровільно відмовиться від такої синекури? Хто захоче "жити по-новому", даючи звіт місцевій громаді про кожну витрачену копійці? Набагато простіше залишити все як є, знайшовши козла відпущення, на якого і буде покладена відповідальність за зрив реформ.

Читайте також: Мінфін повинен прибрати руку з горла підприємців - Сергій Думчев, "РУХ ЗА РЕФОРМИ"

- Все дійсно так сумно?

- Скажімо так: все досить складно. Всупереч розхожій твердженням про те, що ламати - не будувати, поламати існуючу систему виявилося дуже складно. А адже між тим з попередніх місцевих виборів у Києві, які були достроковими, минуло без малого півтора року. Цей час - досить великий термін для того, щоб продемонструвати хоча б початок реформ, щоб зробити управління державою достатньо прозорим.
Небезвідомий нашим горе-реформаторам Лешек Бальцерович підрахував: за реформи Україна береться вже вчетверте. П'ятого не буде, попереджає він. "Ви всі дуже повільно робите", - говорить Бальцерович. Але причина не тільки в повільності, причина у відсутності "деланья" як такого.

- А між тим, за минулий час можна було зробити досить багато ...

- Можна було б запустити децентралізацію. Реальну, а не декларативну. Зрозумійте, що децентралізація - це "не про політику". Це "про економіку". Дане поняття складається з чотирьох простих опцій. Перша: скорочення центрального апарату. Друга: передача повноважень місцевим органам влади. Третя: передача ним же грошей, тому що без грошей будь-які повноваження - це фількіна грамота. І, нарешті, четверта: жорсткий аудит, ретельний контроль за витраченими коштами. Цього цілком достатньо, щоб побудувати місто якщо не мрії, то цілком комфортного проживання. Для всіх і для кожного.