Римські оргії, тортури і страти: справжня історія святого Валентина

Люди люблять красиві легенди. Ось буквально вже на днях ми відзначатимемо свято, побудоване саме на одній легенді - День святого Валентина. Навряд чи хтось точно вам скаже, що це був за такий Валентин і як конкретно він пов'язаний із закоханістю. Подейкують, був такий священик, який когось там вінчав або не вінчав, темна історія. Прийшла пора покінчити з цією невизначеністю. Давайте ж дізнаємося справжню історію святого Валентина.

Більше одного

І відразу повідомимо вам ключову новину. Валентинів було кілька. Як мінімум, двоє. У Мартирологу, списку визнаних християнських святих, є згадка про якогось Валентині з Риму, який з якихось причин був обезголовлений у 269 році. І там же можна знайти інформацію про Валентина Інтерамнського, який також був страчений десь в III столітті н.е. за те, що своїми проповідями навернув до християнства сина градоначальника міста Терні. Його мощі досі там зберігаються. Так що хоч якийсь доказ реальності хоча б одного Валентина у нас є.

Достеменно невідомо, чому Мартиролог згадує цих Валентинів, як двох різних людей з дуже схожою долею. Можливо, це була одна людина, а може і набагато більше. Історичні джерела про житіє багатьох святих взагалі фрагментарні і недостовірні. Місто Терні (вого ж Інтерамна) знаходиться в ста кілометрах від Риму, так що один і той же Валентин теоретично міг проповідувати і там, і там.

Але найцікавіше те, що в зв'язку із святом 14 лютого в католицьких джерелах згадується не Валентин з Риму і не Валентин з Терні, а дехто третій. Валентин з Африки. Під Африкою в даному випадку слід розуміти не весь континент, а римську провінцію, приблизно на території сучасних Тунісу та Лівії.

Таким чином, претендентів на звання того самого святого Валентина у нас виходить як мінімум троє. І всі троє ніяк, на перший погляд, не пов'язані з любов'ю, романтикою і якимись амурними стосунками. Вони були, в першу чергу, мученики. Звідки ж взялося в цій історії кохання?

Золота легенда

Ранні відомості про християнських святих ніколи не був надійним джерелом, вони скупі і суперечливі. Тому середньовічні богослови часто розширювали історії про святих, вносячи в них щось своє. І, само собою, вони ні перед ким не звітували і не повідомляли, звідки беруть відомості.

Близько 1260 року в Європі з'явилася книга ченця-домініканця Якова Ворагинського під назвою «Золота легенда». Кажуть, що в наступні століття вона була другою за популярністю після Біблії. Саме з цієї збірки історій про святих ми і черпаємо детальні відомості. Ось тільки нам не відомо, чи мав Яків якісь свої джерела інформації, користувався книгами та усними переказами, що не дійшли до нас, або просто фантазував.

Саме з «Золотої легенди», наприклад, ми знаємо про святого Патріка, який вигнав з Ірландії змій. Святий Георгій і його перемога над Змієм, Марія Магдалина, як блудниця, історія Животворящого хреста і навіть житіє Богородиці - все це вперше з'явилося саме в «Золотій легенді».

І саме там міститься історія про якогось священика Валентина, який жив за часів імператора Клавдія II. Імператор тоді заборонив солдатам одружуватися, щоб вони не відволікалися від служби Риму на всякі дурниці. І нібито цей Валентин таємно вінчав солдатів з їх нареченими. І за це був страчений.

Вже після виходу «Золотої легенди», ближче до XIV століття, історія ця почала обростати новими подробицями. Як це часто буває з легендами і казками, з'явилися додаткові персонажі. Такі, як, наприклад, сліпа дочка тюремника, яка прочитала прощального листа Валентина і прозріла. Потім, в усних переказах, сам святий став коханим цієї дівчини, якій він в листі восвічувався в коханні. Написав, так би мовити, першу в історії валентинку.

Інша версія свідчить, що Валентин не була священиком, а римським патрицієм, таємним християнином, який благословляє своїх слуг на християнський шлюб. У цій версії, коли варта «накрила» підпільне богослужіння, Валентин обміняв життя слуг на своє. І всім їм розіслав перед смертю листи у формі сердечок. І від цих листів сліпі прозрівали, а жінки ставали красунями.

Ніякі серйозні джерела таку інформацію не підтверджують. Та й не можуть підтверджувати. Власне, навіть католицька церква у 1969 році виключила 14 лютого через списку обов'язкових для літургійного шанування свят. Оскільки ніяких серйозних доказів легенді не було, і немає. Хоча, в цілому, святкувати Валентина не забороняється, якщо у когось є бажання.

До речі, православна церква підійшла до цього питання з іншого боку. Там дні двох різних Валентинів, Римського і Інтерамнського, святкую в дві різні дати. І навіть не в лютому, а 6 і 30 липня.

Фінальну роль в становленні свята 14 лютого, як Дня закоханих, зіграв англійський поет Джефрі Чосер, який у своїй поемі «Пташиний парламент» згадав, що саме в цей день птахи знаходять собі пари. Але це просто поетичний прийом, не більше.

Язичницьке коріння

Звідки ж взялася сама дата 14 лютого, якщо нам не просто не відома дата страти Валентина, але і його точна особистість та історія? Тут все досить просто.

У 494 році римський папа Геласій I розгорнув кампанію по боротьбі з язичницькими пережитками. Одним з таких пережитків було свято Луперкалій, що відзначалося в Римі 15 лютого. Це було свято родючості і «божевільного кохання», яке супроводжувалося різноманітними сексуальними ритуалами.

Само собою, християнська церква перейнялася моральним обличчям молоді. І вирішила, що язичницьке свято треба замінити на якийсь близьке по духу. Так і з'явився День святого Валентина, тільки тепер присвячений не божевільному язичницькому коханню, а смиренному, християнському та романтичному.

Втім, в XXI столітті День закоханих давно вже носить суто світський характер. І нічого поганого в тому, щоб в цей день взяти і порадувати якось тих, кого ви любите, немає. Головне, щоб це було щиро. З цим будь-який святий би погодився.