Правильно роздягатися вчили ще в давнину: історія стриптизу, про яку ви не знали

Оголене тіло викликало непідробний інтерес протягом практично всієї історії людства. І якщо в античному світі до оголення ставилися цілком доброзичливо, то разом зі світовою християнізацією та ісламізацією це стало взагалі забороненою темою. Жінка почала вважати «сосудом гріха», та й чоловікам церковні канони радили не дуже-то і оголятися.

Тому, коли 9 лютого 1893 року танцівниця паризького кабаре «Мулен Руж» на ім'я Мона в процесі танцю скинула з себе весь одяг і залишилася в чому мати народила, це викликало обурення манірної публіки. Жінка роздяглася, немислимо. Саме цю дату прийнято вважати днем ​​народження такого явища, як стриптиз. Але про все по порядку.

Рухайся, як єгиптяни

Перший древній танець, які можна назвати предком стриптизу, з'явився в Єгипті і називався «танець оси». Називався він тому, що танцівниця поступово скидала з себе одяг так, як ніби їй під нього залетіла оса, і вона не може цю комаху витрусити.

Треба сказати, що і зараз багато закладів і танцюристів з танцівницями заробляють тим, що демонструють «той самий танець оси». Тут можна їх злегка розчарувати, адже сам танець нам невідомий, тільки його основний принцип і дуже загальний опис. Відеокамер, як можна здогадатися, у Стародавньому Єгипті не було.

Само собою, свій внесок в мистецтво оголення внесли і греки з римлянами. У Коринті існувала ціла школа, де навчали науці відвертого танцю. Адже кожна гетера, що надавала секс-послуги вищим верствам давньогрецького суспільства була зобов'язана вміти розважати по-всякому, в тому числі і танцями, і грі на кіфарі.

Мали такі танці і ритуальне підгрунтя. Під час різноманітних свят родючості і весни, які супроводжувалися досить розгульними вечірками, жрицям Афродіти в Греції і Венери в Римі відводилася центральна роль. В тому числі, вони повинні були організувати і ритуальні танці, які, звісно, вели до поступового оголення. А іноді і до оргії. Правда в Римі вже за часів пізньої Республіки оргії опинилися під забороною, але танці залишились.

Нове народження

Християнізація Європи поклала край усій цій язичницькій гидоті. Нова мораль говорила про те, що красивого тіла варто соромитися, щоб не множити гріх і не викликати в оточуючих непристойні бажання. І навіть Епоха Просвітництва тут мало що змінила.

Звичайно, в уже до XVIII століття в різних кабаках та інших розважальних закладах і танцювали, і оголювалися, і багато чим займалися. Виключно за закритими дверима. І говорити про це було не прийнято. Саме тому виступ танцівниці Мони у 1893 році так сколихнув громадськість. Після того, як влада Парижа вирішила оштрафувати її на 100 франків за «аморалку», у неї знайшлося чимало захисників, які вийшли на акцію протесту.

Суть невдоволення парижан зводилася до того, що відвідувати публічні будинки і дивитися на танцівниць канкану, але обурюватися голим тілом на сцені - це банальне ханжество. На той час, до речі, самі танцівниці вже давно стали невід'ємною частиною культурного життя Парижа. Їх періодично зображував на своїх картинах Анрі де Тулуз-Лотрек, багато хто з них, такі як знаменита Ла Гулю, позували художникам і фотографам. Ще одна зірка канкану, Жанна Авріль, водила дружбу з Ренуаром, Гюісмансом та іншими представниками богеми.

Паризьку моду поступово переймали інші міста Європи, і стриптиз почав свій переможний хід по земній кулі.

На блакитному екрані

Новий виток розвитку стриптиз отримав в середині ХХ століття, коли кінематограф став по-справжньому масовим. У 1943 році на екрани вийшов фільм «Леді з бурлеску», в якому головну роль зіграла відома танцівниця Барбара Стенвік.

А через три роки вийшла стрічка, яку прийнято вважати однією з перлин «золотої епохи» Голлівуду - «Гільда». Головну роль зіграла зірка кино 40-х Рита Хейворт. Танці не були основною темою сюжету «Гільди», це була все-таки в першу чергу нуарная детективна мелодрама. Але сюжет так чи інакше крутився навколо барів, ресторанів, кабаре і казино. А сама Рита Хейворт, як неважко здогадатися, грала танцівницю.

Усі наступні роки, світовий кінематограф впевнено котився, як сказали б у Середньовіччі, в пучину розпусти і бездуховності. У 1965 році глядачів трохи шокувала досить відверта сцена стриптизу в фільмі «Віва, Марія!». Виконували його, між і іншим, Бріжит Бордо та Жанна Моро.

Апофеозом всього цього став знаменитий еротичний трилер «Дев'ять з половиною тижнів» (1986), в якому Кім Бесінгер виконала свій стриптиз під класичну пісню Джо Кокера "You Can Leave Your Hat On". Іншими стовпами умовного «стриптиз-жанру» в кінематографі стали «Шоугелз» (1995) Пола Верховена і «Стриптиз» (1996) з неповторною Демі Мур.

Погляд у майбутнє

Переживши пік своєї популярності в 80-і та 90-і, зараз тема стриптизу переживає явно не найкращі часи. По-перше, поступово людство приходить до висновку, що в більшості випадків стриптиз - це досить пішло і без смаку. Вже не модно демонструвати свій статус і рівень заробітку, попиваючи коктейлі в оточенні танцюючих дівчат або хлопців.

А по-друге, існування інтернету поступово поставило хрест на забороненості оголеного тіла. Кому цікаво кудись йти, щоб подивитися на оголення, якщо це можна зробити, не встаючи з дивана?

Але для справжніх цінителів стриптизу є і хороші новини. Цей танець не вмирає, а просто розвивається в інших напрямках. Наприклад, як спортивний танець. Багато танцівниці залазять на жердину не заради чужого задоволення, а розвиваючи власне тіло, як акробати. Та й зі світу мистецтва стриптиз нікуди не дінеться.