Падіння в безодню: найстрашніші морські катастрофи ХХ століття

З морських катастроф ХХ століття найчастіше згадують горезвісний «Титанік», а іноді додають і загибель його брата «Британіка». Але це далеко не найстрашніші морські катастрофи в історії, хоча теж, звичайно, трагічні.

18 серпня 2017 року на дні Тихого океану були виявлені уламки крейсера «Індіанаполіс», торпедованого японським підводним човном влітку 1945 року. Точне місце розташування уламків невідоме, військова таємниця. Але сам по собі випадок з «Індіанаполісом» дуже незвичайний. Про цю та інші морські катастрофи сьогодні і поговоримо.

«Індіанаполіс» (США) - 30 липня 1945 року, 883 загиблих

Загибель важкого крейсера «Індіанаполіс» стала наймасштабнішою за кількістю жертв в історії Військово-морського флоту США. До середини літа 1945 р. Німеччина вже капітулювала, а ось Японія продовжувала бойові дії в Тихому океані. Хоча масштаб цих бойових дій був, звичайно, набагато скромніше, ніж раніше.

Крейсер «Індіанаполіс» виконував особливо важливе завдання - доставку деталей для ядерної бомби. Обстановка в секторі була відносно спокійна, і нічого не віщувало біди. Тому, коли японський підводний човен під командуванням Мотіцури Хасімото раптово торпедував крейсер, йому ніхто не прийшов на допомогу. Хоча команда «Індіанаполіса» посилала сигнали про лихо, які були прийняті відразу на трьох станціях. Але американські військові дозволили собі розслабитися. Командир першої станції був п'яний, другої - занадто зайнятий, а третій прийняв сигнал за японський обманний маневр.

В результаті 300 осіб затонули разом із крейсером, а ще 800 два дні провели у відкритому океані. З цих 800 моряків врятувати вдалося тільки 321 людину, інші, до моменту прибуття рятувальників, померли від переохолодження, зневоднення і нападів акул.

Капітан «Індіанаполіса» вижив, і його намагалися зробити «цапом-відбувайлом», віддавши під суд. Але в підсумку звинувачення з нього зняли, так як уникнути торпедування він не міг, а в тому, що врятували моряків занадто пізно, його провини не було.

«Гойя» (Німеччина) - 4 квітня 1945 року, 6900 загиблих

Найбільша катастрофа на воді за все ХХ століття. Німецьке військове судно «Гойя» стояло в Данцигу, чекаючи завантаження військових та біженців. В основному це були цивільні і поранені, яких німці намагалися вивезти з лінії фронту. Весь цей час бухту, де стояло судно, обстрілювала радянська артилерія. Один снаряд навіть трохи пошкодив корабель, але не критично.

4 квітня 1945 року «Гойя» вийшов у відкрите море в супроводі двох тральщиків і відправився спочатку у Свінемюнде, а потім змінив маршрут на Копенгаген. Але на виході з Данцигської бухти його вже чекала радянська субмарина Л-3. Спочатку здавалося, що "Гойю" не наздогнати, але в підсумку підводний човен сплив на поверхню і на всіх парах наблизився до судна. Через сім хвилин все було скінчено.

Корабель затонув дуже швидко, бо не проектувався як цивільний для перевезення такої великої кількості людей, а відповідно, не мав внутрішніх перегородок між деякими відсіками. Врятувати вдалося лише близько 200 чоловік, а майже 7 тисяч загинуло.

«Дзюнйо-мару» і «Тояма-мару» (Японія) - 18 березня і 28 червня 1944 року, 11 220 загиблих

Два японських судна, які відносились до «кораблів пекла», що перевозили військовополонених і робітників, захоплених японцями на окупованих територіях. «Кораблі пекла» спеціальних позначень не мали і видавалися за судна торгового флоту. Але їх усе одно топили.

У випадку з «Дзюнйо-мару», наприклад, на борту перебували 377 голландських, 64 британських і австралійських, 8 американських військовополонених, а також 4200 яванців. Цей корабель пустила на дно британська субмарина Tradewind, і майже всі полонені загинули. Може здатися дивним, що британці, фактично, вбивали своїх же. Але є один нюанс. Велика частина військовополонених та робочих все одно не виживали в японських трудових таборах і на будівництві залізних доріг. 723 полонених японці врятували, але після цього негайно відправили будувати залізницю на Суматрі.

«Кап Аркона» (Німеччина) - 3 травня 1945 року, 5594 загиблих

Один з найстрашніших епізодів Другої світової війни. Коли навесні 1945 року стало зрозуміло, що війна програна, Генріх Гіммлер наказав знищити всіх в'язнів концтаборів. У рамках виконання цього наказу 2 травня 1945 року на лайнер «Кап Аркона» та три інших кораблі, які стояли в гавані Любека, доставили близько 2 тисяч в'язнів. Але виявилося, що кораблі прийняти їх не можуть, оскільки на борту у них вже знаходяться ще 11 тисяч, в основному євреїв. Коли баржі з в'язнями почали повертатися на берег, німці відкрили по них вогонь з кулеметів.

В цей же час в небі з'явилися британські бомбардувальники, які почали поливати кораблі в гавані напалмом, кидати бомби і розстрілювати з кулеметів все, що рухається. В результаті в'язні концтаборів опинилися між двох вогнів. На березі залишалися німці, а з неба кораблі розстрілювали британці. Коли «Кап Аркона» загорівся, німецькі наглядачі поспішили покинути судно, а ось в'язнів замкнули всередині.

Врятуватися вдалося одному з німецьких кораблів, який раніше відправився з 1998 в'язнями в сусідній Нойштадт. А ось на тих, що залишилися, кораблях вижили одиниці. До сих пір невідомо, що стало причиною стрілянини британців по людях у смугастих тюремних робах. Чи то в запалі бою вони не помітили, по кому ведуть вогонь, чи то просто постаралися виконати наказ, незважаючи ні на що.

"Донья Пас" (Філіппіни) - 20 листопада 1987 року, 4386 загиблих

Крах філіппінського пасажирського судна «Донья Пас» вважається найбільшою морською катастрофою мирного часу. Цей паром перевозив пасажирів за маршрутом Маніла - Катбалоган - Таклобан і назад. 20 грудня 1987 року він вийшов з Таклобана, але в Манілу вже не повернувся, зіткнувшись по дорозі з танкером «Вектор».

В результаті рятування пасажирів і екіпажу було ускладнено тим, що навколо на поверхні води розлилося паливо, яке горіло, так що врятуватися у воді було неможливо. Крім того, в Табласьскій протоці повно акул. Вижило лише 26 чоловік, з яких 24 були пасажирами з «Донья Пас», а двоє - членами екіпажу «Вектора».