Руслан Коцаба: Юрій Луценко поводиться зі мною не по-чоловічому. Частина 1

14 липня Апеляційний суд Івано-Франківської області поставив крапку в справі відомого журналіста й блогера Руслана Коцаби після 524 днів тюремного ув'язнення.

Руслан опинився у в'язниці за статтею "перешкоджання діяльності ЗСУ" за те, що виклав в інтернеті відеоролик-звернення до Президента, в якому він назвав війну на сході країни братовбивчою, закликавши відмовлятися від мобілізації.

Справа Руслана за півтора року до ув'язнення встигла стати прецедентом.

"Знай" зустрівся з Русланом і задав питання, які зараз цікавлять багатьох.

- Руслан, Ви вже 6 днів на свободі - чим займаєтеся?

- Займаюся сім'єю. Мої діти й дружина провели довгий час без мене, доводиться надолужувати згаяне. Також я випав з інформаційного простору. Тому читаю новини за останній час. У в'язниці я втратив колишню форму - довелося взятися за велосипед.

- Що кажуть Вам івано-франківці?

- Зі мною багато вітаються, говорять, що вірили в моє звільнення. Я, зізнатися, здивований - тому що сам в це не вірив. Не міг не помітити, наскільки змінилися люди й ситуація. Тільки днями був на ринку, зауважив, що більшість людей у депресії, ходять з опущеними головами. Знайомі говорять пошепки. Один з них сказав мені прямо: давай відійдемо і поговоримо, бо тут в центрі веб-камери стоять. Виникає відчуття, що країна котиться в радянські минуле ...

- До якого політичного табору Ви себе відносите?

- До адекватників - їх я дивлюся, стало більше, ніж було. Горе виховує. Звичайно, виховує добре добро, але горе теж може багато чому навчити.

- З приводу Вашого відеозвернення - як, взагалі, прийшла така ідея?

- Я бачив війну на власні очі. Ходив там пішки, спілкувався з людьми по обидва боки фронту, без цензури. І вже тоді зрозумів, що на війні просто заробляють. Я дуже хотів донести це до людей. У той день, коли я записав своє відео, як раз вийшов указ - збільшити призовний вік до 60 років і брати навіть тих, хто має трьох дітей. І я зважився. У мене на це було не просто моральне право, це був мій обов'язок. Це була громадянська війна і суд підтвердив, що я мав рацію. Тому що мене виправдали. Найцікавіше, що коли мене тільки посадили - моє відео набрало 17 тис. переглядів. А потім, "завдяки" такому піару СБУ - вже пів мільйона. Зробили піар тим, що мене взяли без жодних доказів - такими діями вони змусили замість мене говорити моє відео ..

- Чи були готові до того, що в один прекрасний день до Вас прийдуть?

- Ні, у мене виникло відчуття величезної несправедливості. Пам'ятаю, як заскочили в однокімнатну квартиру десяток людей, пам'ятаю, як тряслися руки в чоловіка, який мені зачитував санкції на обшук і арешт - це був великий резонанс. Мені сказали, що я друга людина в області яка йде за такою статтею - "Державна зрада". До мене був ще якийсь високопоставлений військовий в 70-х роках, за яким стежили 2 роки, щоб взяти за цією статтею - справа була ще при Союзі. І тут раптом я.

- Я знаю, що Ваші друзі й колеги свідчили проти Вас? Хто ці люди? Ви спілкуєтеся з ними?

- Я не буду називати прізвищ. Зло пам'ятати просто не звик. Свідчили проти мене четверо журналістів і один оператор, якого я знав з юності - він не дуже далека людина. Найбільше мене вразив колега, який був в АТО - ми з ним тоді перетнулися, він був дуже привітний зі мною - я встиг побувати в ЛНР, а він був в ДНР. Цей колега дзвонив мені в ніч перед арештом, запрошував зустрітися з якимись солдатськими матерями - але на той момент мені було не до цього, я відмовився. На суді він заявив, що я планував втечу в ЛДНР. Розумію, що його теж взяли в оборот "кагебісти". Потрібно мати силу, щоб сказати їм "ні", але мабуть, у цієї людини такої сили не було.

- Як ставилися до Вас в СІЗО?

- Тут я б дуже хотів зробити ремарку і попросити вас допомогти мені в цивільній люстрації - це коли вголос називають тих, хто заслуговує на це.

Це майор СБУ Петро Рудницький, який фальсифікував мою справу, Петро Гаврилюк, який підписував акт обвинувачення, прокурор Володимир Грищук, прокурор, який підтримував державне обвинувачення, Роман Білий. Усі ці прокурори потім пішли на підвищення і жодного не зняли. Днями до нас приїжджав Юрій Луценко, знімав обласного прокурора. Йому поставили запитання - а що буде з Коцабою. Він приділив мені достатньо часу й розповів, що Коцаба винен, а ГПУ буде подавати касацію, щоб мене все-таки засудили. Я нічого не маю проти Луценка - я не буду чіпати той факт, що у нього немає відповідної освіти, не хочу згадувати, що він творив в аеропорту у Франкфурті свого часу. Він людина, яка також сиділа у в'язниці і поводиться він зі мною не по-чоловічому в цій ситуації.

Зі мною адже в сусідній камері сидів підполковник Олег Пархоменко - воєнком. Він був у моїй справі свідком звинувачення, стверджуючи, що я зірвав мобілізацію. А попався на хабарі і опинився поруч у сусідній камері. Коли я дізнався, хто там сидить, я почав його кликати, дуже хотілося запитати - для чого він це робив. Я кричав йому зі своєї камери: "Олег, навіщо ти це робив?", Але він не відповідав, хоча я чув, що він там, брязкає посудом, включає кип'ятильник. Але він мовчав, а потім його забрали.