Приїхав з Камеруну і одружився з Юлією Тимошенко: дивовижна історія Дональда Нджатаха

Камерунський боєць ММА Дональд Нджатах Ня всеукраїнську славу отримав ще минулого року - після перемоги над американцем Джефом Монсоном. Не дивлячись на африканське коріння, Дональд уже 6 років мешкає в Черкасах, обзавівся тут сім'єю і саме тут продовжує свої тренування в боях без правил.

"Знай.ua" зустрівся з чемпіоном і поговорив про життя і спорт без правил.

Я сам з Яунде, столиці Камеруну. У мене там живе сім'я і моя мама, тато помер ще в дитинстві. Я п'ята дитина в сім'ї, наймолодший - можливо, тому мама мною здорово опікується, щовечора ми з нею спілкуємося по Скайпу.

Виріс у не найблагополучнішому районі Яунде, тому знаю, що таке з дитинства вміти себе захищати. Особливо, бувало, діставалося від старших хлопчиків - вони любили взяти двох малюків і влаштувати справжні бої без правил. Іноді під таку роздачу потрапляв і я, так що навички у мене з дитинства є. Ну і спорт я люблю. Чим тільки не займався вдома - від футболу і регбі до боксу і самбо.

В Україну я приїхав учитися. Вступив до Черкаського технологічного університету, на спеціальність "інженер-електрик". А на другий день був уже в спортзалі. Так почалися мої навчання і тренування.

До України звик десь за два роки. Спочатку було трохи дивно - багато реагували на мій колір шкіри, озиралися. Довелося також вчити мову. Вдома ми говоримо на мовах банті і тонга, французька й англійська - офіційні мови Камеруну. А ось зі слов'янським довелося туго. Досі його вивчаю, вже за допомогою моєї української сім'ї - дружини та її родичів.

А найгірше мені довелося в Черкасах, коли випав сніг і стало холодно. Два роки звикав до вашої зими, але звик. Зараз вже навіть моржуванням займаюся взимку і спокійно стрибаю в ополонку, чим трохи шокую камерунських родичів. До речі, сніг вони називають «мороженко». Зараз я вже повністю звик до тутешнього життя і про переїзд навіть не думаю. Україна мені сподобалася, та й моя родина тут.

Мою дружину звуть Юлія, а дівоче прізвище у неї - Тимошенко. Ми познайомилися на хрестинах у спільних знайомих. Мені сподобалася українська дівчина, а я сподобався їй. Почали зустрічатися, відгуляли весілля, потім у нас народилася дочка, а недавно і син. Завдяки дружині, я продовжую інтегруватися у вашу країну. Знаю, що таке город, вже вмію варити борщ і ліпити вареники, підтягую мову.

Мені подобаються бої без правил. Змішані бойові мистецтва - це поєднання багатьох технік і правил, шкіл, напрямків у єдиноборствах. Саме цим мене приваблює цей вид спорту. Звичайно, бої без правил - це більше назва. Мінімальні правила там є - наприклад, не бити супротивника по деяких місцях. Але в цілому - це повноконтактний бій із застосуванням боротьби і різних ударних технік. Як спортсмену, що займався багатьма видами спорту, для мене бої без правил - найоптимальніші. Вони дозволяють поєднувати елементи різних видів спорту.

У кожному виді спорту є свій ризик травм, моя дружина це розуміє. Найбільший ризик для спортсмена, коли він не готовий. Але я намагаюся так не ризикувати і завжди готуюся до бою по-максимуму. А ось мій тесть дивиться мої бої тільки в записі - і то, коли вже знає результат матчу.

Травми у мене були. Ніс ламали, ноги ламали, про розбите обличчя і не йдеться. Але я завжди після бою вирушаю в лікарню, щоб перевірили, чи все на місці. Ну і лікуюся, проходжу реабілітацію - або вдома, або в лікарні.

Зараз я займаюся в Києві, мені шукають суперника до наступного бою. Але взагалі я створив у Черкасах власний клуб «Чорний лев». Вся справа в тому, що навіть спортсмену потрібно якось виживати в сучасних умовах - серйозні бої бувають рідко, а годувати сім'ю чимось потрібно. Ще в клубі «Грізлі», де я займався, до мене почали підходити хлопці, які заявили, що хочуть тренуватися саме у мене. Довелося створити щось своє. Уже через місяць-другий я повернуся до Черкас і почну тренувати хлопців, ну і сам буду займатися. Хлопці вже зараз телефонують і цікавляться - коли вже почнемо тренування.

Найважче в боях без правил - це поразка. Коли ти довго готувався, витратив багато часу, сил, емоцій перед боєм і в підсумку програєш - це важко.

Найважчий для мене бій був із Джефом Монсоном. Все-таки для мене це був вищий рівень - уже світовий. Тим більше, що я в дитинстві був його фанатом, і тут раптом ми зустрічаємося в одній клітці.

Зізнаюся, перемога далася мені нелегко морально. Але все-таки я переміг суперника технічним нокаутом уже через 50 секунд. Так я отримав титул чемпіона світу за версією Mix-Fight-Kombat. Перед боєм Джеф отримав російське громадянство, а я, виходить, з України. Після бою в Черкасах мене зустрічали, як афробандерівця.

Після перемоги над Монсоном у мене з'явилися суперники вищого рівня. Після Монсона я переміг в бою з Сергієм Коробковим і Марсело Теноріо і програв два бої - з Марчином Лазарсом і Андерсом Гонсалвесом. Також у мене з'явилося багато пропозицій переїхати за кордон і представляти їхню країну. Тільки недавно отримав пропозиції з Китаю і з Англії. Але їхати з України не планую. Кажуть, що там рівень життя вищий, але я людина невибаглива. Мені і тут нічого не бракує, я всім задоволений.

Знаю, що багато спортсменів перед відповідальним боєм себе налаштовують на агресію. Я ж навпаки - слухаю музику, яка мене заспокоює і мотивує. В деякий момент потім починаю усвідомлювати: я готовий до бою. Ніякої агресії або криків "порву!". Просто готовий, впевнений у собі і у своїй перемозі.

Спортсмени рано йдуть на відпочинок. Мені 26 років, тому думати про завершення кар'єри ще рано. Знаю спортсменів, які б'ються в клітці і після 40 років. Тобто тут все залежить від настрою і фізичного здоров'я. Хтось після 40-ка ще може, а хтось і в 30 вже здає - даються взнаки травми. Все дуже індивідуально. У мене поки є сили і бажання, так що про завершення кар'єри я не думаю. Можливо, колись дійсно перейду на викладацтво, візьму своїх учнів і буду просто вчити.

Я регулярно підтримую себе у формі. Чогось особливого у мене немає - спортзал і правильне харчування в будні дні. Найважче доводиться після бою. Я важу 84 кілограми і намагаюся "тримати" цю вагу. Моя вагова категорія напівважка. А ось після серйозного бою за вечір можу втратити кілька кілограмів, потім вдома на реабілітації можу набрати до 20 кілограмів. Доводиться відновлюватися і швидко, тому я їх скидаю. Але я вже звик до таких навантажень. Непідготовленій людині важко скинути 20 кілограмів, а для спортсмена це куди легше.

Це здорово, коли у тебе є фанати. Мене багато хто впізнає в Черкасах, багато людей пишуть в соціальних мережах слова підтримки. Навіть у інших країнах, де я буваю, підходять люди, просять сфотографуватися разом і автограф.

Я трохи боюся зіркової хвороби. Іноді запитую у друзів і знайомих – чи не загордився я, чи не спіймав зірку? Мені відповідають, що ні, і я спокійний. Не хочу бути зарозумілим і втратити друзів. Мені подобається у всьому простота.

Кілька разів я йшов вулицею, і на мене намагалися накинутися. Я можу вступити в бій, але вважаю, що найкращий бій - це той, якого вдалося уникнути. Звичайно, поза кліткою. Бити когось на вулиці, без потреби, це не моє. Я просто починав говорити з нападниками, розповідав, хто я, і питав: навіщо тобі всі ці проблеми? Дивно, але хлопці розуміли і відступали. Але кому хочеться на вулиці вступити в бійку з бійцем ММА? Я не зустрічав таких.

В сукупності, за 6 років в Україні я провів 24 бої. 18 виграв і шість програв.

Я вивів для себе свою формулу успіху: завжди і за будь-яких обставин підтримувати себе у формі і підтримувати в собі бойовий дух, не опускати руки і бути готовим до всього - і до перемог, і до поразок.