ВТБ Банк заганяє українські підприємства до кредитної пастки

Минуло понад три роки з моменту повалення влади Януковича, однак, незважаючи на втечу лідера кланового режиму і деяких членів його камарильї, сумнозвісний феномен "Сім'ї", який фактично перетворився на принцип управління державою, не залишився в минулому.

Система, роками створювана командою екс-президента, настільки міцно вкоренилася в державі, що наслідки її існування представляють не меншу загрозу для безпеки країни, ніж російська агресія. Хоча ці явища в більшості випадків є нероздільними. За останній час суспільство дізналося про "смотрящих" Януковича майже у всіх ключових галузях економіки України, однак і зовсім немислимим здається факт причетності подібних особин до стратегічного сектору в умовах війни - оборонно-промислового комплексу. Тим часом, діяльність людини, про яку піде мова нижче, вже неодноразово була предметом уваги громадськості та ЗМІ, але до цих пір так і не втілилася в кримінальні розслідування і судові вироки.

Своя людина

Сергій Громов народився в Донецькій області, де і почав трудовий шлях в 1996 році в структурах холдингу "Метінвест", що належить олігархові Ринату Ахметову. З цього часу 16 років поспіль, аж до 2012 року, Громов обіймав керівні посади на головних підприємствах Ахметова, зокрема був фінансовим директором "Азовелектросталі", "Азовсталі" і "Харцизького трубного заводу". Навіть без деталей професійної кар'єри цілком очевидно, що такий біографії Громову цілком вистачило, щоб за президентства Януковича отримати зелене світло на шляху по самим "рибним" місцях державного значення.

Гаманець Сім'ї у "Укроборонпрому"

З огляду на потрібне походження і багаторічне служіння в бізнес-імперії Ахметова у 2012 році Громова нагороджують посадою керівника "Укроборонпрому" - державного концерну, що об'єднує 125 підприємств військово-оборонного комплексу країни. При цьому раніше Громов, зрозуміло, ніколи не мав ніякого відношення до оборонної сфери.

Дворічне керівництво креатури донецького олігарха принесло Укроборонпрому низку гучних скандалів і грандіозних збитків. Наприклад, у листопаді 2013 року в Егейському морі було затримано судно "NOUR M" з 20 тис. автоматів Калашникова на борту. Корабель з українською зброєю вийшов зі спеціалізованого порту в Миколаєві і віз контрабанду до Лівії, що неможливо провернути без участі вищого керівництва Укроборонпрому. Потім спливла історія з аферами "Укрспецекспорту", яке незаконно продавало танки комерційним підприємствам всередині країни, позбавляючи держбюджет багатомільйонних доходів від експортних продажів. Всі пам'ятають також скандал навколо поставок українських бронетранспортерів до Іраку, звинувачення громадських активістів особисто на адресу глави держконцерну за причетність до організації відкатів у Укроборонпромі та ін. Все це - контрабанда зброї, незаконна торгівля бронетехнікою, система відкатів - кошти поповнення фінансових активів Сім'ї, які забезпечував її "гаманець" у сфері ОПК. Дивно, але такий послужний список Громова не став приводом для його люстраційної перевірки. Крім того, його діяльність на займаній державній посаді не розслідувалася, незважаючи на неодноразові звернення та заяви в ГПУ.

Кредитний рейдер

Нині Сергій Громов є Директором департаменту проблемних кредитів російського банку "ВТБ" в Україні, який знаходиться під антиросійськими санкціями українського уряду. У численних журналістських розслідуваннях стверджується, що Громов - учасник масштабної схеми щодо рейдерського захоплення важливих українських підприємств. Замовником схеми є діючий чиновник і бізнесмен Віктор Бондик - близький соратник Андрія Клюєва, також наближений до Сім'ї, безпосередніми організаторами - громадяни Російської Федерації Іван Шехавцов і Андрій Бобишев. Суть афери полягає в тому, що в якості топ-менеджера російського банку Громов виступає первинним кредитором підприємства, потім, ще до закінчення терміну повернення кредиту, затягує прийняття будь-якого рішення з даного питання, "надуває" борг шляхом нарахування пені та штрафів, а потім продає заборгованість з дисконтом. При цьому порушуються всі етичні норми взаємин між банком і його клієнтом, ігноруються пропозиції по реструктуризації заборгованості, прохання не нараховувати штрафних санкцій, не блокувати рахунків і не заарештовувати передоплати за продукцію, що надходить. У результаті, діяльність підприємство стає паралізованим, а далі справа за малим - за допомогою зв'язків в місцевих радах, судах і виконавчих службах Бондик поглинає активи установи. Саме таким чином група соратників Януковича спробувала вичавити соки і захопити ПАТ "Дашуківські бентоніти". Більш того, старанними діями свого топ-менеджера російський ВТБ Банк сьогодні бореться за отримання контролю над двома найбільшими родовищами граніту в Дніпропетровській області - Любимівського та Чаплинського. Спосіб присвоєння активів стратегічний вітчизняних підприємств все той же - "надування" кредиту з подальшим блокуванням господарської діяльності і поглинання. З цього випливає, що мова йде не про ординарних діях кредитора, а про цілеспрямоване руйнування і захопленняросійським банком ключової економічної інфраструктури України.

Наостанок, найцікавіше. Зовсім недавно пан Громов вів переговори про надання кредитів ... "Укроборонпрому". Парадоксально, проте після відходу з посади керівника головного оборонного підприємства України в 2014 році Громов одночасно був топ-менеджером ВТБ Банку і входив в склади наглядових рад стратегічних українських оборонних підприємств ПАТ "Київський завод "Радар" та ДАХК "Артем". Завдання кредитного рейдера на цьому терені більш ніж очевидно - підсаджувати на кредитну петлю стратегічні українські підприємства з метою подальшого поглинання їх активів. І якщо говорити про гібридної війні Росії проти України, то Громов варто авангарді її економічного фронту. Бо на виході виходить, що людина Сім'ї Януковича впроваджений в саму серцевину найбільш чутливих сфер економіки країни (Укроборонпром) одночасно є топ-менеджером російського банку, який перебуває під санкціями українського уряду, але продовжує активну експансію на найважливіші вітчизняні підприємства. Важливо підкреслити, що мова йде не про поодинокі випадки або разові рейдерські дії, а про чітко налагоджену схему злочинного привласнення активів українських підприємств у інтересах країни-агресора.