Та що ви знаєте про злидні? Моторошна правда від українських безхатьків

Вокзал, підвал, картонні коробки та останні крихти хліба. Саме такий, інший бік життя відкривається у Києві, якщо уважніше придивитися навколо. До цих людей, без даху над головою та у засмальцьованому одязі не звикли ставитися із розумінням – швидше, із відразою та бажанням ніколи їх більше не бачити.

Ви будете здивовані, але тільки у столиці нараховується більше 20 тисяч людей, котрі не мають куди піти. Найбільш популярне місце, звісно, залізничний вокзал. Але навіть тут діють свої неписані закони – "пасажирів без квитків", як їх називають тут, просто постійно виганяють, щовечора, приблизно о 21.00.

На території вже давно знають своїх старожилів: наприклад, Михайла із Красного Луча. Непримітний зовні чолов'яга у червоній куртці і кептарику, постійно радо зустрічає бабусь, сидить на сумках та попиває із ними чай.

Ніколи не грубіянить – навіть готовий поступитися місцем на сходах, стільці, чи підлозі. Аби ви тільки слухали його історію. Така поведінка зовсім не в'яжеться із тим, як сприймають безхатьків мешканці та гості міста.

У свої 43 роки йому довелося втекти з Луганщини, колись служив у ВДВ, у 25-й бригаді. А коли повторно на контракт не взяли, опинився на вулиці. На малій батьківщині у Міші була своя квартира, купив її після 20 років стажу зварювальником. Відібрала житло колишня співмешканка, тому з липня він живе у Києві.

За цей час встиг відморозити собі ногу, кожні два тижні робить перев'язку, а грошей на бинти немає. Просить у людей, іноді по гривні-дві дають, але не часто.

"Влаштувався б на роботу", - скажете ви, але й тут проблема: за станом здоров'я він просто фізично цього не може зробити. Колись спробував свої сили на будівництві в районі станції метро Теремки. Обіцяли платити по 500 гривень, отримував всього 200.

"Тут можуть побити. Я – ніхто. І звуть мене ніяк. Якщо залишаюся на ніч, точно виженуть. Не знаю, до кого звертатися. Було таке, що жінка врятувала мене від кулаків охоронця. Сказала: "Цей зі мною. Чого ви його зачіпаєте?", - зізнався в коментарі "УП" Міша.

І таких, як він, насправді набагато більше, ніж свідчить статистика. Один із тисяч випадків змусить черговий раз замислитися: треба допомагати іншим у біді, бути більш чуйними і зайвий раз принести хоча б поїсти тим, у кого немає й копійки на кусень хліба.

А до влади логічне питання, від цих же безхатьків: коли у них нарешті з'явиться шанс на нормальне, повноцінне життя. Життя, у якому є тепла постіль, власне житло та робота.

Дивіться: унікальні історії змінять уявлення про безхатьків