Стратити не можна помилувати: як в Україні працюють суди присяжних

Пам'ятаєте старі добрі американські детективи? Це ті, де приблизно на середині фільму починається суд або над головним героєм, або над головним лиходієм - і справедливість або торжествує, або їй доводиться червоніти. Хороший десяток дядьків і тіток у кіно - начебто звичайні громадяни Америки - засідають на спеціальних лавках в ролі присяжних. Далі вже як карта ляже, або, точніше, задум режисера. Так чи інакше, але за судом присяжних, де прості люди вирішують долю таких же простих людей, пересічний українець звик спостерігати тільки в кіно.

Чи можливий в Україні суд присяжних, розібрався "Знай.ua".

Встати, суд іде!

У минулому році на сайті Київської міськадміністрації розмістили оголошення про те, що столичним судам не вистачає присяжних, і відкрито набір серед всіх бажаючих. Вимоги до кандидатів - громадянство України, досягнення тридцятирічного віку і постійне проживання на території юрисдикції конкретного суду.

Щоб стати присяжним, необхідно написати заяву в місцеві органи влади, і коли суду знадобиться колегія, вони з вами зв'яжуться.

Суд присяжних в Україні є. Але ось розгляд справ з його участю не популярний, і кількість процесів, проведених таким чином, мінімальна.

Нагадаємо, судом присяжних називають групу людей, яка в ході судового розгляду визнає встановленими деякі факти і виносить рішення про винність підсудного.

Вперше заснувати суд присяжних в Україні хотів ще Леонід Кучма під час свого президентства. Але ця ідея якось охолола.

Тільки в квітні 2012 року практика залучення звичайних людей для винесення вироків у судах була введена в нашій країні разом із прийняттям оновленого КПК.
Законодавство України трохи модифікували під новий інститут присяжних. Законодавча база ґрунтується на ч. 4 ст. 124 Конституції України ("народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних"). Відповідно до законодавства суд присяжних в Україні реалізується тільки при місцевому загальному суді першої інстанції і лише за звинуваченнями, за які передбачено довічне покарання.

Присяжні кажуть: не винен

Були і прецеденти. Завідувач ортопедо-травматологічним відділенням міської клінічної лікарні №8, професор Львівського медичного університету ім. Данила Галицького Леон Фрайфельд був убитий 19 жовтня 2012 року.

На місці злочину міліція затримала Шакиба Отмана, колишнього студента медуніверситету, який був відрахований за неуспішність.

Громадянин Марокко був у стані сильного алкогольного сп'яніння. За даними міліції, Отман жорстоко побив професора на вулиці. Від отриманих травм Леон Фрайфельд помер на місці. Смерть наступила в результаті розриву внутрішніх органів і численних ушкоджень голови.

Факти і докази, як то кажуть, очевидні.

В очікуванні суду студент провів у камері СІЗО 16 місяців. Його справа слухалася в Личаківському районному суді Львова. І ось вперше в історії незалежної України відбувся перший судовий процес за участю присяжних, які... повністю виправдали громадянина Королівства Марокко Шакиба Отмана, обвинуваченого в умисному вбивстві відомого львівського хірурга Леона Фрайфельда.

Всі троє присяжних винесли виправдувальний вирок, хоча двоє суддів визнали марокканця винним. Рішення приймалося більшістю голосів.
Підсудний сам клопотав про те, щоб, крім професійних суддів, його справу вивчили і присяжні. Така можливість прописана в новому Кримінально- процесуальному кодексі.

В результаті Шакиба Отмана звільнили з-під варти прямо в залі суду.
Львів'янка Ольга Калітовська брала участь у першому в історії України суді з присяжними, який розглядав справу про вбивство лікаря Леона Фрайфельда.

"Все було дуже просто і швидко. Я заповнила анкету в міськраді, і за всіма даними була проведена перевірка: чи немає у мене проблем з судами, законом або психічних захворювань. Мені говорили, що, швидше за все, мене ніколи не викличуть. Але одного разу пролунав дзвінок - і я потрапила в суд", - згадує Ольга Калітовська.

Чи винен Шакіб, або дійсно міліція звинуватила першого-ліпшого - історія замовчує.
Експерти вже тоді почали говорити про те, що з судами присяжних в Україні ситуація складна. Не завжди рішення може бути правильним. Люди, які не мають юридичної освіти, не можуть об'єктивно дати оцінку тому чи іншому злочину.

Непрестижна робота

Попередній розгляд кандидатур і роботу з документами здійснює Постійна комісія з питань дотримання законності, правопорядку і запобігання корупції. Формування списку починається за поданням територіального управління Державної судової адміністрації Києва, в якому визначено тільки кількість присяжних, необхідних для кожного конкретного суду столиці.

У нинішньому складі комісії засідає колишній мер Києва Олександр Омельченко. Зверніть увагу, що Омельченко сам неодноразово потрапляв у поле зору правоохоронних органів у зв'язку зі смертельними ДТП і був підозрюваним у справі про заворушення під ВРУ 31 серпня 2015 року.

"У матеріалах справ бувають такі подробиці, що зі слабкими нервами краще не слухати. А присяжний - він же як суддя: повинен питання задавати, досліджувати, зважувати докази провини і невинності. Найчастіше в присяжні пропонують себе безробітні, приватні підприємці та медики. Так само законом встановлені вікові рамки: від 30 - це щоб був життєвий досвід, до 64 років - щоб присяжний не помер до вироку. Інваліди до уваги не беруться. Закон забороняє звільняти присяжного, але роботодавець може знайти десяток інших причин, щоб позбутися працівника, який днями просиджує в суді", - говорить політолог Петро Олещук.

Нерідко в судах Києва, крім Святошинського, списки присяжних або номінальні, або неукомплектовані повністю, або в існуючих присяжних закінчилися повноваження, а нових не обрано. Інститут присяжних в Україні відносно молодий. Але згідно з Єдиним реєстром судових рішень, судом присяжних уже винесено майже півтори сотні обвинувальних вироків.

Грошей немає, але ви тримайтеся

На відміну від присяжних, статус судді не дозволяє йому в своїх рішеннях виходити за встановлені рамки існуючого законодавства, в той час як присяжні не обмежені й роблять висновок з особистого погляду на справу і свого суб'єктивного ставлення до неї. У зв'язку з цим, як показує практика, думки присяжних і професійного судді часто не просто не збігаються, вони в корені суперечать одна одній.

"В Україні потрібно ліквідувати інститут присяжних і створити нормальну інституцію присяжних, яка прийнята у всьому світі. Адже у нас присяжні несправжні, їх статус взяли з Радянського Союзу і дали їм повноцінні права судді.

Тобто вони формують вирок, не маючи юридичної бази, освіти і гарантій, які мають судді при відборі й конкурсі. Тому говорити, що якби зникли присяжні, то постраждала б судова система, не вірно. Навпаки, судові процеси пішли б набагато швидше та якісніше. Адже зараз вони тягнуться роками через неякісну роботу присяжних", - впевнений адвокат Василь Мірошниченко.

Жоден правовий інститут не викликає так багато суперечок, як даний.
На думку експертів, присяжні не хочуть виконувати свої обов'язки через низьку зарплату.

Їм дійсно платять смішні гроші, менше ста гривень у день. Наприклад, присяжні у справі "Беркута" - пенсіонери, які отримували по 60-70 грн за цілий день судових засідань, що неодноразово ставало причиною обурення з їхнього боку.

Стимулу ходити на засідання як такого немає, тому присяжні відмовляються працювати. У підсумку справа затягується через те, що присяжних потрібно міняти. Природно, для того щоб інститут присяжних в Україні працював як належить, потрібно збільшити оплату до рівня середньої зарплати судді.

П'ятеро присяжних у справі колишніх співробітників спецпідрозділу МВС "Беркут" - Сергія Аброськіна, Павла Зінченка, Сергія Тамтури, Олександра Маринченка та Олега Янишевського - попросили відвести їх зі складу суду через низьку оплату, але їм було відмовлено.

Ольга Калітовська, присяжна на процесі, який розглядав справу про вбивство лікаря Леона Фрайфельда, впевнена, що більше не піде в суд.

"Нам повинні були прочитати якийсь курс, щоб ввести в суть юридичної системи, але його не було. Ми відразу потрапили на засідання. Найбільша складність в тому, що відчуваєш постійний тиск. Не йдеться про якісь загрози. Просто на присяжних тиснуть морально. Одного разу з судового засідання мене привезли на швидкій у лікарню - здали нерви. Більше брати участь у судах не збираюся. Мені цього досвіду вистачило до кінця життя! Засідання були по 4-5 разів на тиждень і могли тривати з ранку і до глибокої ночі. Плюс всі присяжні скаржилися на проблеми на работі: в законі написано, що на час процесу робоче місце і зарплата зберігаються. Але якщо людина працює, наприклад, вихователем у дитячому садку, то директору просто ніким її замінити! Тоді присяжним доводиться розриватися між роботою і судом. Крім того, в країнах, де діє інститут присяжних, жодна інша інстанція не може скасувати рішення присяжних. А у нас Апеляційний суд може. А сенс в чому? Не розумію", - говорить колишня присяжна Калитовська.

"Щоб інститут присяжних в Україні працював на належному рівні, потрібно збільшити оплату до рівня середньої зарплати судді на ті дні, коли присяжні задіяні. Тоді вони охочіше виконуватимуть свої обов'язки. Ще один важливий момент - присяжних потрібно відбирати не на підприємствах, в лікарнях і серед пенсіонерів, а серед людей з юридичною освітою. У нас статус присяжних в основному не відповідає їхній освіті. Адже вони розглядають справи про довічне ув'язнення. Тобто від них будуть залежати долі людей. У підсумку, часто буває, що присяжні виправдовують підсудного, і злочинець гуляє на свободі", - говорить адвокат Олег Бойко.

Бермудський квадрат

Хоча присяжні в Україні мають право розглядати справи "довічників", в існуючих умовах, при грамотному наборі кадрів і гідній оплаті, - присяжні могли б стати альтернативою нереформованої судової системи.

Для простих людей суд присяжних став би єдиною соломинкою в тій системі, в якій вони волею випадку опинилися. Це - враховуючи, що сотні мажорів, чиновників і просто багатих "Буратіно" виходять на свободу, заплативши комусь і просто уникнувши відповідальності. Зате на простого українця навішати можна все, що завгодно. І засудити неугодних, незручних і просто жебраків.

Так уже повелося у нас, що система влаштована у вигляді чотирикутника. По чотирьох кутах її прокуратура, МВС, суди та СБУ. І не дай Боже потрапити в цей бермудський квадрат.

З поліцією все ясно - багато замовних справ вершать саме вони. Багато справ і закривають. Але... тут є мінімальний шанс. Ходити по інстанціях, стукати в усі двері, скаржитися в прокуратуру.

СБУ, чесно кажучи, останнім часом взагалі стає придатком держави. Інша річ - прокуратура і суди.

Прокуратура - скажімо прямо - орган влади, який нікому не підпорядковується. Дійшло до того, що навіть на депутатські запити в строк у прокуратурі не спромагаються відповідати. "Пишіть собі, пишіть, ви нам не заважаєте" - негласно посміхаються там. І ведуть справи. Зрозуміло, що кому як треба.

Законопроект про посилення контролю над прокуратурою з боку СБУ у Верховній Раді благополучно відхилили. А навіщо? Адже завтра потрібно буде захопити рейдерським нальотом чергове підприємство або відмазати синка від ДТП. У такому випадку доведеться платити і прокуратурі, і СБУ, а це вже подвійний тариф.

Суди - це теж сьогодні своєрідна мафія. І править балом не простий суддя в мантії, а голова суду.

Ось, наприклад, закінчив випускник ВНЗ, напрацював деяку практику і хоче влаштуватися на посаду судді. Він йде до суду, пише заяву на ім'я голови суду і укладає контракт на 5 років.

Як неофіційно зізнаються самі рядові судді - певне рішення з певної справи їм може "підказати" голова суду. Багато хто вважає, що краще поступитися власними принципами. Інакше після закінчення 5 років контракт судді можуть і не продовжити.

А якщо враховувати, що у суддів і у голів судів є власні організації, де вони перетинаються та один з одним спілкуються, то "неугодний" і "неслухняний" суддя роботи в суді не знайде в жодному регіоні. В окремих регіонах голова суду взагалі стоїть на чолі цілих мафіозних кланів. Такі і відмажуть кого хочеш, і рішення приймуть яке хочеш.

Тому простому громадянину залишається сподіватися на інститут присяжних і на те, що колись його таки введуть у країні.

Доля підривника

20 січня було попереджено замах на Антона Геращенка. Повідомлялося, що затримані два найманця, які планували підірвати авто нардепа. Шевченківський районний суд заарештував двох затриманих без права внесення застави. Відносно них порушено справу за ст. 112 (замах на життя державного діяча) КК України.

Замах на народного депутата "Народного фронту" Антона Геращенка планувалося здійснити під кураторством російських спецслужб, як було сказано.

Виконавці замаху затримані з наведеним у готовність саморобним вибуховим пристроєм поблизу житла народного депутата. Справа розглядається в Печерському суді столиці.

"Двом громадянам, які за завданням російських спецслужб приїхали в Україну з метою організувати моє вбивство, пред'явили звинувачення в замаху на вбивство і запропонували у вигляді терміну довічне ув'язнення. Вони мають право на суд присяжних. Вони про це попросили, тому у них буде суд присяжних. Наступне засідання в кінці липня", - заявив Геращенко.

Не секрет, що багато українських політиків встигли втратити довіру електорату, так і пересічні громадяни розчаровані. Чи не буде гра з судом присяжних палицею з двома кінцями? Адже навіть винних злочинців можуть відпустити на свободу, підтримавши їх сторону через особисту неприязнь до публічної особи.

Трохи історії

Суди присяжних виникли в Англії у Середні віки. Спочатку присяжними ставали свідки злочину, зазвичай сусіди. До XV століття суди присяжних стали основною формою здійснення правосуддя. В якості присяжних стали запрошувати сторонніх людей, які мали приймати рішення на підставі показань у суді, а не власних спостережень.

Суди присяжних поширилися спочатку в Британській імперії - в Азії, Африці та Америці, а після Французької революції - у Франції, Німеччині, Австро-Угорщині, Італії, Швейцарії, Росії. Завдяки Наполеону суд присяжних став символом народної влади. У країнах, де традиція суду присяжних йде від французів, він із самого початку займався тільки тяжкими злочинами проти особистості і політичними справами на кшталт державної зради.

У Сполучених Штатах суд присяжних найбільш поширений. Щороку там проходять понад 120 тис. процесів. У США будь-яка цивільна і кримінальна справа може розглядатися в суді присяжних, якщо цього забажає відповідач або позивач. Більш того, згідно з рішенням Верховного суду США 1968 року, якщо обвинуваченому загрожує тюремне ув'язнення терміном понад шість місяців, то розгляд справи в суді присяжних є конституційним правом обвинуваченого.

В європейських країнах суд присяжних використовується тільки в обмеженій кількості випадків. У Великій Британії, наприклад, цивільні позови не входять до його компетенції. У Німеччині та Франції рішення виноситься спільно, присяжними і професійними суддями.