Стоп терор: українські телезірки розповіли про знущання у школі
Ведучі згадали сумні моменти з дитинства
27 квітня 2018, 03:45
Телеведучі "Сніданку з 1+1" приєдналися до акції "Стоп шкільний терор". Неля Шовкопляс та Руслан Сенічкін відверто розповіли про цькування у школі.
25 квітня, у Мистецькому Арсеналі відбулася презентація дослідницько-просвітницького проекту з профілактики та протидії булінгу.
Ініціаторами проекту виступив Український інститут дослідження екстремізму за підтримки Уповноваженого Президента України з прав дитини, Ювенальної Поліції України та UNICEF.
Метою проекту є роз’яснення молодшому поколінню правил та поведінки, які зазвичай засуджує більшість громадян. Крім того автори акції спробують показати модель сім'ї та показати, як побудувати довірливі стосунки зі старшими.
До проекту приєдналися популярні ведучі. Зокрема Руслан Сенічкін розповів про знущання у школі.
"Тема булінгу мене зачепила в житті, в початкових класах школи. Але це був лайт буллінг, коли один одного обзиваєш, прізвиська вигадуєш у відповідь. А от справжній потужний буллінг почався десь у 7 класі, коли ми сім'єю переїхали в іншу квартиру. І, звісно, я в школі був новенький. У нас були діти-крутяки, які вплинули і на дівчаток, і на хлопчиків. І з одним з таких крутяків пов'язаний один випадок.
Тому, якщо хтось із вас опинився в подібній ситуації, пам'ятайте і навіть відчувайте, що внутрішньо ви стрижень, твердий і міцний. Цей стрижень у кожної людини, головне це відчувати. І внутрішньо відчути, що ти можеш дати відпір", - розповів він.
А ведучу "Сніданку з 1+1" Нелю Шовкопляс однокласники просто ігнорували:
"У своєму житті я змінила дві школи. Дев’ять класів навчалася в одній маленькій школі, а потім перейшла у велику гімназію. Там мене ніхто не цькував, не ображав, але коли я прийшла в новий колектив, мене повністю ігнорували. Перший час просто зі мною не спілкувалися. Мене привела класний керівник, представила: “У нас нова учениця Неля. Тепер вона буде вчитися з нами”. Всі подивилися і продовжили далі займатися своїми справами. Я не можу сказати, що я була розгублена або засмучена цим. Я на той час вже розуміла, що таке великий колектив і що людям потрібно адаптуватися. Тому, переступаючи через свої сумніви, я все одно підходила до однокласників і питала, де які кабінети знаходиться або як звати того чи іншого вчителя".