Розриви снарядів, покинуті старі, зруйновані будинки: репортаж з околиць Калинівки

Сьогодні вранці перший заступник облдержадміністрації Андрій Гижко офіційно повідомив: вибухи в Калинівці припинилися, залізничне і автомобільне сполучення відновлене. Місцевих жителів, раніше евакуйованих, попередили - повертатися тільки за особливої ​​потреби, знайдені предмети не чіпати.

Не багато людей ризикують повернутися в умови, коли посеред твоєї вулиці лежить снаряд, який не розірвався. Але деякі все-таки зважуються.

"Знай.ua" відправився в постраждалі села.

Снаряд серед вулиці

Склади знаходяться за самою Калинівкою - між містечком і селом Павлівкою, ці населені пункти постраждали найбільше. Евакуювали і селян з довколишніх сіл: Медведки, Стрижавки, Сальника, Лаврівки.

Поки за деревами видніється дим і в повітрі чути гучні вибухи, на блокпостах чергують військові, які перекрили основні дороги, поліція і добровольці. Один з таких - доброволець з Вінницької "Самооборони" Ярослав Пашкевич. Він перенаправляє автомобілі з Вінниці в об'їзд головної дороги на Калинівку.

"Доводиться на блокпосту пояснювати родичам, котрі їдуть туди за рідними, що й до чого. Але, взагалі, паніка - це зло. Ось, наприклад, у мене в машині мама з донькою, а туди її кинулися рятувати аж три машини - чоловік, батько і брат. А вона з дівчинкою у мене в машині вже сидить. Довелося зібрати всю родину на трьох машинах в одному місці... Хоч посміялися, що паніка це зло", - так описує свою роботу Ярослав.

Люди в паніці реагують на події по-різному. Ярослав, наприклад, півпалиці ковбаси згодував двом собакам-біженцям...

"Навіть дуже бідного виду місцеві люди вивозили своїх котів і собак. А деякі люди на джипах батьків залишали", - зітхає хлопець.

В об'їзд через пости з міліціонерів і військових можна підібратися з боку Вінниці до найближчих сіл.

Через Стрижавку і Лаврівку максимум можна доїхати до середини села Медведка.

При в'їзді в село чергує екіпаж з поліцейських - уважно перевіряють документи, а в авто, які виїжджають з села, - і багажники.

Посеред вулиці, прямо на дорозі, лежить снаряд, дбайливо огороджений... чотирма стрічками.

А з будинку навпроти виходить молода жінка.
"Вчора, після того, коли тільки почало гриміти, і горизонт почав сяяти, всі в селі зрозуміли - щось трапилося. Побігли в сусідню Лаврівку - виїжджали, хто машиною, хто моторолером, а хто й пішки йшов. Вже вночі там людей забирали з Вінниці волонтери. Я от не поїхала, залишилася тут. У мене господарство. Хто з села, той зрозуміє, що значить скотина для сільського жителя. Так у погребі пересиділа, на ранок всіх погодувала. Зараз ось знову йду в льох. Почула гул автомобіля - думаю, піду гляну, хто. Може, хто вже з нехорошими намірами приїхав", - говорить жінка.

Через снаряд доводиться їхати назад.

Мародери і журналісти

На виїзді нас просять показати багажник автомобіля. Поруч з нашим авто виїжджає ще одна машина - жінка приїхала здалеку, забрала старого батька.

"Так і напишіть, що, коли снаряди поруч падали, за наших старих всі забули. Влада нічого не зробила для них. Батько півтори доби в погребі просидів, поки ми не приїхали", - нарікає пані та пригощає поліцейських свіжозірваними яблуками.

По дорозі з Медведки в Лаврівку йде чоловік. Пропонуємо підвезти. Погоджується охоче і представляється Романом.

Сім'ю ще вранці вивіз до Вінниці, до друзів, а сам прийшов худобу погодувати. Тепер ось до Вінниці добираюся", - пояснює Роман.

Каже, що сильно злякався в ту ніч. Не так за себе, як за дітей. У багатьох в селі впали дахи, стелі, вибило вікна.

"Почало бахкати, а потім один раз щось так рвонуло, що все затремтіло - ударна хвиля така пішла", - ділиться враженнями Роман.

У сусідній Лаврівці у ворота приватного будинку біля церкви потрапив снаряд. Знайти ворота можна без проблем - напіврозірвані, діра в заборі і в даху сараю. Поки фотографуємо, під'їжджає патрульний автомобіль.

"Що ви тут робите? Покажіть документи! Хто дозволяв знімати? Ви у господарів дозволу не питали!" - йде в атаку молодий поліцейський.

Перевіривши документи і зрозумівши, що все в порядку, ми лише журналісти, правоохоронець змінює гнів на милість.

З будинку з понівеченими воротами виходить літній чоловік. Представляється Петром Панченком.

"Я під ворота камінь величезний поклав, щоб вітер їх не відкривав, а вчора вночі снаряд пробив паркан і прямо в цей камінь. Ось він, розлетівся по дворі на дрібні шматочки. Приїжджали сапери, щось тут робили. Тепер із землі нічого не стирчить, але яму прикрили дошками і сказали туди не лізти - це може бути небезпечно", - розповідає старий.

З двоповерхового будинку навпроти виходить молодий кремезний чоловік. Представляється Дмитром Кедою.

"Ви вже вибачте, це я в поліцію подзвонив. Побачив автомобіль, подумав, що мародери, і вирішив повідомити. Не знав, що журналісти. До вас тут ходили двоє чужих, щось винюхували", - вибачається Дмитро. І проводить у власний двір, показує розбиті в домі вікна.

Більшість старих і літніх з Медведки - у Вінницькій школі №6. Ночують на другому поверсі, в спортзалі - на килимках, матрацах, ковдрах.

Коли селяни почули, що ми тільки-но повернулися з їхньої Медведки, збігаються всі, просять показати фото і розповісти, як там.

Майже у всіх одне питання: "Там на вулиці крику худоби ще не чути?.." Багато людей кинули господарство і поїхали.

"У мене нога хвора. Я як почула ввечері вибухи - так ми з чоловіком і пішли на Лаврівку. Потім нас вже підібрали добрі люди, довезли до Вінниці", - розповідає Лариса Слободянюк.

В куточку на матраці сидить жінка років під 90 із двома пляшками води.
"Боже, яке це горе пережити треба на старості років! Коли почали вивозити, думала, що не доїду, помру десь по дорозі. Мені і ходити вже важко, а тут з-під вибухів вивозять", - плаче бабуся.

Селу Павлівка, що в кількох кілометрах від складів боєприпасів, не пощастило найбільше. В деякі будинки безпосередньо потрапили снаряди.
В саму Калинівку пропускають тільки силовиків або волонтерів.

Близько 23 тисяч місцевих вивезли волонтери, військові та рятувальники в довколишні села і міста - Вінницю, Козятинський, Хмільницький райони, Немирів, Літин.

Розмістили, де могли - когось взяли до себе додому люди, хтось кочує в школах, санаторіях, дитячих садках.

Найбільше люди переживають за свої будинки і господарство.
"Ми роками будували будинки. Стягували по копієчці. А тут в один момент - і все зруйновано. Ми навіть не знаємо, що там відбувається: чий будинок зруйнований, а чий ні. Тільки у нас на вулиці згоріло два будинки і магазин", - говорить мешканка Павлівки Марина, яку евакуювали в Черепашинці, до родичів.

Фото: Сергій Хімич

Галина Рибаченко - та жінка, яка після розриву снаряда в своєму будинку потрапила в лікарню.

"Коли тільки почалися вибухи, ми з чоловіком і батьком сховалися в погребі. Всю ніч сиділи, стіни тремтіли, а ми і зателефонувати нікому не могли - адже в погребі зв'язку немає. А під ранок пішли за документами і грошима в будинок, і тут я побачила, як у дворі впало щось червоне. Пам'ятаю, як почала падати стеля, а мене ударною хвилею назад відкинуло, я впала на сходи в льох", - плаче Галина.

Фото: Сергій Хімич

Зараз жінка у Вінницькій обласній лікарні. Тут також розміщені евакуйовані.

Зброя зі зміями

"Ох вже ці склади. Скільки горя вони нам принесли", - нарікає чоловік, представляючись Олександром.

І пояснює: більшість зброї на Калинівських складах з Афганістану. У 90-ті роки, коли її почали вивозити, - доставляли прямо в ящиках в Калинівку.

"Поки вона була в Афганістані, туди в ті ящики, і в саму зброю встигло поналазити багато місцевих гадів - змій всяких та іншої живності. Так її і перевезли до нас з цією афганською живністю. Тоді вона по лісах розповзлась, людей лякала. Але потім дивні гадюки пропали - мабуть, української зими не пережили", - каже чоловік.

Фото: Сергій Хімич

Багато місцевих говорять про те, що складам під Калинівкою вже 80 років, і вони в поганому стані були до пожежі. Раніше там зберігали хімічну зброю, потім почали вивозити меланж - ракетне паливо. За деякою інформацією, частина меланжу ще досі зберігається там.

Більшість селян висуває версію про диверсію - напередодні ввечері перед початком вибухів люди чули гул літака.

Не дивлячись на заяви офіційної влади, селяни повертатися додому бояться. Найчастіше залишають у знайомих або родичів дітей, жінок та людей похилого віку і ходять годувати худобу. На деяких вулицях навіть позмінно чергують: хтось один чергує на всю вулицю кілька годин, потім його змінює сусід. Люди зізнаються, що змушені брати зброю, щоб захистити свої будинки від мародерів.