Лада Лузіна: "Українська література перетворюється на хобі"

В інтерв'ю Знай.ua Лада Лузіна, яка є однією з найуспішніших українських письменниць, розповіла про свої нові проекти, про те, як зараз йдуть справи з українською літературою і про плани на найближче майбутнє.

Ладо, зараз багато діячів культури, в першу чергу співаки, а й письменники теж, кажуть, що вони поза політикою. Тобто, що зараз вони тільки діячі мистецтва. Вони творці. Я знаю, що ти кожен день читаєш новини. Ось як ти вважаєш, чи може зараз митець бути таким чистим аркушем поза політикою?

Ну я не можу говорити за всіх, але я знаю, що деяким це вдається. Я знаю досить багато діячів культури, які успішно з цим справляються, але вони виходять за межі інформаційного поля. І вони дуже дивуються, коли повідомляєш їм останні новини: "Так?", "Правда?". Ось вони живуть в своєму світі, і може так навіть краще. Ось мене дуже дратує, коли люди, які не розуміються, починають публічно висловлювати свою думку, з серії "Рабинович щось наспівав по телефону".

Вони ще не склали 2 + 2 і отримали 4, але вже щось сказали. Може і правильно, мені здається, що краще цим займатися професійно, або промовчати. З іншого боку, так, до речі, я від усіх приховую, що щоранку я читаю політичні новини, з цього я починаю кожен день. Але я того не демонструю, якщо зайти до мене на фейсбук, то ви можете читати про що завгодно, крім політики.

Періодично я намагаюся від цього якось відсторонитися, і враховуючи, що останні два роки я відійшла від художньої літератури. Зараз у мене буде послідовно виходити 6 книжок з історії. З одного боку мені здавалося, що я втекла якнайдалі - 11-12 століття від нашої ери, або в традиції України. До речі, скоро у мене вийде книга така. Але раптом, не дивлячись на те, що я закопалася в 11-12 століття, тобі здається, що ти в безпеці від усіх сучасних подій, раптом починаю дружно з'ясовувати, кому належала Анна Ярославна - королева Франції. А що стосується українських традицій - взагалі, ти знаходишся на вістрі ножів, тому що періодично у нас намагаються переосмислити всі традиції, і я перебуваю в конфлікті з нашим таким діячем, як Ветровіч, який постійно намагається щось заборонити, або перейменувати.

Особливо з питань того ж 8 березня, або жіночого дня, тому що, якщо ти читаєш реальні традиції, які збереглися в українських етнографів, то ти розумієш, що жіночий день, не те щоб має право на існування, про дату говорити не будемо, тут можна міркувати. Але в Україні неймовірна кількість жіночих днів, з неймовірним способом святкування. Улюблена моя тема - це Брикса. Тобто, я його називаю "українське 8 березня", хоча це 12 липня Петрівки. Це день, коли заміжнім жінкам дозволялося весь день вередувати, і чоловіки повинні були терпіти це весь день.

Притому, що вона могла робити з чоловіком все, що завгодно: запрягти в сани, послати за горілкою, посікти лозиною, - все, що завгодно, і чоловік повинен був це терпіти.

Дійсно унікальна традиція. І, наприклад, той же Колодій, якого у нас почали на Масляну згадувати - теж наша традиція. Ось, що цікаво, тим Колодій - старші товариші в громаді карали якось молодь за те, що вони не вийшла заміж в поточному сезоні. Вона існує в дуже багатьох народах.

А з якого віку потрібно карати?

Нуу, ось як заневестілась, так і можна карати. От не вийшла заміж цієї осені - можна карати. Ось тільки у нас так збиралися жінки, вони збиралися в шинку, своєю жіночої громадою, тиждень накривали мужики стіл, і вони тиждень робили, що хотіли. І ось таких суто жіночих днів, або днів, коли для дотримання ритуалу, дружина повинна була побити чоловіка, у нас дуже багато. І це, як не дивно, абсолютно невідомі сторінки наших традицій, які, ось як раз зараз, заслуговують на увагу. І треба кричати не про те, як заборонити 8 березня, як жіночий день, а про те, як замінити його. Тому, я ж кажу, закопавшись в народну творчість, ти опиняєшся на гребені політичних подій.

Про це буде написано у вашій новій книзі?

Так, у нас взагалі дуже багато таких традицій. Саме в народних, а не, там відьомський, або чаклунських. Ось в народних традиціях, у нас неймовірний градус чарівництва. У нас дуже багато обрядів, які робили дівчата, жінки. І ось мені хотілося викласти це в короткій формі. Це буде такий подарунковий альбом, який, я сподіваюся, вийде до кінця року. Зараз над ним працює художник, а матеріал вже готовий.

В одному з інтерв'ю ти сказала, що у нашого народу "тотальна історична амнезія". Ось що наш народ повинен пам'ятати, щоб він був щасливішим і більш вдалим?

Я не буду говорити добре, або погано. Просто так історично склалося, що у нас більш активна частина культурних діячів з західної України, і їх відлік трохи інший. У них незалежність починає відраховуватися, умовно від Бендери. А рахувати треба від Володимира Великого, тобто пам'ятати, що у нас великий досвід державності, досвід успішний. І це, начебто, всі знають, але все одно Київська Русь, цей колосальний пласт культури, навіть у Києві, де все це збереглося, проходить повз нас. А ось саме це, той базис, який дає нам точку який дає нам точку відліку. Ось ми не 100 років тому почалися, і не 200, а 1000.

Ось я знаю, що під час подій на Євромайдані, ти писала роман, про події в 1917. І ти його відклала. І скажи, яка його доля зараз, чи будеш ти його дописувати, або він вже дописаний?

Багато хто хотів би знати відповідь на це питання, в першу чергу мій видавець. І ні, він не дописаний. Він зупинився. Це було з серії "Містика доль", тому що я три роки займалася історією перевороту жовтневого, ось саме те, що відбувалося на нашій території. І ось все, що я вивчала, і намагалася уявити, починає відбуватися на наших очах. Ось ти жив в мирному житті, і тут перевернуті трамваї, бійня на вулиці, здавалося тобі чимось, у що тобі дуже важко увійти, і раптом це все відбувається практично у тебе на очах. Найбільший поворот для мене був, коли я писала три дні сцену "бесіда з Леніним", і тут зносять його пам'ятник. І тут я зупинилася, і тут все. У мене почався творчий ступор, я відклала цей роман. Напевно, має пройти час після цього, щоб я звела своє художнє полотно, з аналізом, того, що сталося.

І мабуть тому, я переключилася на зовсім інший пласт життя, на історичний. І у мене дуже цікаве зараз відбулося, тому що, я за першою професією - театральний критик та історик театру. І раптом два моїх інтереси перетнулися, тому що зараз, коли я дійшла до народних традицій, або до реставрації культу стародавніх богів, це саме те, з чим починається найдавніший український театр. Тому, що ще до історії українського театру, я ще пам'ятаю, наш викладач розповідав нам, що все починається з скоморохів. І ось ми, з моєю першою професією раптом зустрілися, і останні півроку дуже плідно живемо. Ось тепер я не знаю, як читачі, які чекають продовження моїх київських романів, сприймуть мої немистецькі книги, але мені цікаво це дізнатися.

Ось зараз ти говориш, що твоя нехудожня книга виходить двома мовами: українською та російською. А ось всі твої художні виходили тільки російською. Чи не надходять тобі зараз пропозиції перекласти всі твої попередні книги на українську мову взагалі?

Ну взагалі "Збірник Київських відьом" перекладений на українську мову. І все одно, український переклад купували гірше, ніж російський. Думаю, що в цьому немає ніякої політики, в цьому є елементарна логіка: людям цікавіше прочитати мовою оригіналу. Хоча були й такі, що просили "мені б прочитати на українській".

А що стосується "Чарівних традицій" - оскільки весь матеріал, що стосується українських традицій, він на українській, у мене взагалі спочатку з'явилося українська назва книги "Чарівні традиції". І українська назва, насправді, більше розкриває суть книги, адже "Волшебные", воно якось відводить, але я не придумала, як по іншому перекласти. І плюс навіть російськомовний варіант, він буде наполовину російськомовним, тому що буде дуже багато цитат. І я вирішила їх не перекладати, адже людям буде цікавіше прочитати, що було в оригіналі.

Хотілося запитати в тебе ось таке: по твоїм книгам були в 2007 і 8 роках зняті фільми, в Росії. Тобто це фільм за п'єсою "Комплекс принца" і "Маша і море" по книзі "Я відьма". Зараз український кінематограф почав активно розвиватися, держава почала вкладати в нього гроші. І, на мій погляд, твої книги дуже українські, хоча вони і російською. Вони про Київ, про нашу історію. Чи надходять тобі пропозиції від українських продюсерів знімати по твоїм книгам фільми?

Ну по-перше, ось ці два фільми були зняті в Україні, просто там були в основному російські артисти. Але за довгий час у мене було дуже багато переговорів з приводу "Київських відьом". Ось у мене і купили права, і заплатили мені гроші, але не зняли, як ось 1 + 1. І ось я вела переговори з Росією, але вони хотіли перенести все на їх реалії. Але мені було принципово, щоб все залишилося українським, і залишилось місто Київ, адже заради нього все і писалося. Але, що стосується українського кінематографа, я дуже довго не форсувала події.

Я розуміла, що фільм фантастичний, я великою кількістю спецефектів, більше шансів зняти дуже погано, ніж дуже добре. А ось зараз якраз, ось цей сезон, я кілька фільмів з великим інтересом чекаю. Ось є художній фільм, не пам'ятаю назву, де всі дії відбуваються в Київській Русі. Дуже чекаю, тому що мені цікаво зрозуміти, на який рівень ми вийшли. Якщо ми вийшли на певний рівень, я людина ініціативна, я сама піду шукати. У всіх шанувальників моєї творчості ідея фікс: "Коли ж знімуть Київські відьми". Але краще почекати, ніж зняти погано.

Скажи, а чи може письменник в Україні прожити тільки на письменницькі гроші?

Ну, скромний письменник напевно зможе, а нескромний навряд чи. Якщо чесно, то я ось перейшла з журналістики в літературу, то в журналістиці заробляєш набагато більше. Особливо якщо у тебе немає перекладів на іноземні мови, або якихось додаткових доходів, наприклад, зйомок фільмів. Хоча це теж письменницькі. Так багато ти не заробиш, особливо останні років 5. Тому що у нас ще більше, особливо за останній рік, скоротилися тиражі.

І ось я так спостерігаю, як література перетворюється на хобі.

І ось поки, якщо чесно, я не знаю, що з цим робити. У мене завжди було досить інших додаткових доходів, не можу сказати, що я бідую. Але якщо брати конкретно цю галузь, то тут треба або брати ситуацію в свої руки: самій видавати книги, самій відкривати магазини. Це все не те, щоб нереально, але я невпевнена, чи хочу я займатися цим. Або просто перечекати.

Після того, як почалася війна, і наші письменники почали менше продаватися в Росії, або взагалі перестали. Як це вплинуло на тебе?

На мене це взагалі ніяк не вплинуло. Тому що, у нас дуже небагато письменників продавалося в Росії. Більш того, зараз, коли різко скоротилася продукція з Росії, як раз письменники отримали велику можливість для реалізації своїх проектів. Конкуренції стало менше. Фактично відрізаний величезний потік книг з Росії. Але російськомовна аудиторія моя, нікуди не поділася, їм все одно потрібні книги російською. Але і крім потоку скоротилося багато чого: кількість книжкових магазинів. Ось не те, щоб все погано, але зовсім незрозуміло. Тобто завтра буде або все добре, або дуже погано. Але поки що незрозуміло.

Ти кілька разів визнавалася найуспішнішим письменником в Україні. І ось в 2012 році ти отримала нагороду "Золотий письменник". Її давали тим, хто отримав тираж 100 тисяч. Тоді ти сказала, що твій наступний крок - продати мільйон примірників. І сталося?

Ні, не сталося. Більш того, я прекрасно розумію, що книги з історії будуть продаватися гірше художніх. Але я завжди вважала, що людина повинна займатися тим, чим вона хоче зараз. Ось якщо просять якісь історичні розробки, до того ж тема, яку я зараз розробляю, тим древніх богів і всі мої легенди про відьом ніхто не поєднував. І начебто, здавалося, що у нас таке молода держава, вона повинна цікавитися своєю історією, а ні. Або це хтось написав і тримає в столі, або сідай і пиши сам, якщо хочеш, щоб ця тема була розроблена.

Людина взагалі живе, для того, щоб вона була щасливою. І гроші їй потрібні для цього ж.

Якщо у тебе є можливість бути щасливим без грошей, то навіщо йти таким довгим шляхом, якщо можна піти копітких. Тобто, я не знаю, як добре будуть продаватися мої історичні книги, адже у них зовсім не такі тиражі, як і художніх. Але мені це не страшно, адже мені набагато важливіше робити те, що мені цікаво.

Я знаю, що твоя політика - це те, щоб твої книги коштували мінімально. Ось в яку ціну буду ці книги?

А ось вони не будуть мінімальні. Справа в тому, що ті ж "Чарівні традиції України" - це вже альбом подарунковий і це мінімум 113 грн. Якщо в порівнянні, у мене багато книг було по 25 грн, то це велика різниця. А решта навіть ще дорожче, тому що все це художні альбоми, у них дорогий папір, фотографії, які потрібно купувати, платити фотографу за все, за ретуш. Тобто це витратна частина, і відповідно зростає ціна. Але, як не дивно, у мене зараз аудиторія, яка хоче подарунковий альбом, а не дешеву книжечку. Навіть зараз те, що почали менше купувати, вилилося в те, що краще люди куплять дорожче одну книгу, ніж багато дешевих.

Я читала, що колись Наталя Могилевська подарувала тобі друкарську машинку Ернеста Хемінгуея. Скажи, чи була написана хоч одна книга на ній?

Скажімо так, Наташа була на Кубі. І їй там продали цю машинку саме з таким твердженням. Торкався до неї Хемінгуей? Потрібно тільки спіритичний сеанс проводити, щоб це дізнатися. Але ні, машинка брала участь у фотосесіях, зйомках. У неї було своє творче життя. Але не життя літератора, а життя зірки. Я друкую все на комп'ютері. Хоча я вже досить стара, і починала друкувати я на машинці. Я ще пам'ятаю, як я там це робила, щоб з'єднати текст, я все вирізала і клеїла. У мене ще зберігається, на пам'ять, кілька простиралець таких, зі шматочків склеєних. І коли можна прийти за комп'ютер і робити все без додаткових витрат часу - це велике щастя.

Скажи, яка у тебе творча мрія? Може, є книги про щось, або якийсь творчий проект, який ти хочеш до кінця свого життя реалізувати.

Ой, у мене така кількість бажань, що якщо я почну все перераховувати, то ми навіть в формат не вкладемося. Ось зараз, крім всіх книг, шести, які повинні вийти, крім "Київських відьом", які я хочу дописати, я ще воджу екскурсії =. І ось у мене планувалася перша театралізована екскурсія в Софію Київську. Ось саме екскурсія-спектакль.

Коли глядачі заходять, а там стіни оживали, і самі розповідали свою історію. І Анна Ярославна, і ті, хто писали там графіті, і ті, хто писав історії на стінах Софії Київської. Ось зараз стоїть питання, чи буде ця екскурсія, і дуже хотілося б, щоб була. Тому що для мене, це зустріч кількох моїх професій відразу. Тобто, це і театральний критик і письменник, тому що я б це написала, як драматичний твір, і екскурсовода і історика. Коли всі твої напрацювання ти кладеш в один капелюшок. Ось дуже хотілося б, щоб вийшло.