В лавах наших захисників на передовій, мабуть, чи не найбільше добровольців. Деякі з них частину свого життя займалися абсолютно цивільними справами, але коли з'явилася потреба йти на фронт, не вагалися жодної хвилини.
Історією одного з таких командирів легендарного 34-го батальйону 57-ї бригади на своїй сторінці у Facebook поділився журналіст Юрій Бутусов.
До початку бойових дій на Сході Роман Кулеша працював у газовій галузі, але як тільки закінчив військову кафедру, подався в АТО. До військового комісаріату прийшов навесні 2014-го року, підписав контракт і поклявся: служитиме до кінця, поки зможе бути чимось корисним.
Штрафи від ТЦК зростуть вдвічі: ухилянтів добряче потрусять
Пенсіонерам "навісять" новий фінансовий тягар: ніяких пільг не чекайте
Пенсіонерам приготували доплати: хто отримає надбавку до пенсії понад 2 тисячі гривень
Мобілізацію урівняли для всіх: українцям оголосили вердикт щодо економічного бронювання
Так званий "особливий період", як тоді обережно називали військові дії на Донбасі, все ніяк не закінчувався. Стало очевидно – каска та бронежилет тепер його постійні супутники. "Тюнінгований" старенький автомат, камуфляжні штани…Ще кілька років тому Роман навіть не думав, що виглядатиме саме так.
В його очах бісики, зізнаються побратими, маючи на увазі те, наскільки швидко цей чоловік реагує на провокації противника. На обох руках помітні красномовні татуювання: "Двічі не вмирати" – на лівій, "Двічі не жити" – на правій. Перед атакою дивиться на обидва, щоб раптом не забути головні істини.
Обрав такі написи не випадково. Свого часу це був бойовий клич козацького війська.
"Для мене цей зв'язок поколінь важлива. А вище ліктя до плеча у мене набита фраза з псалма Давида..Що мене може змусити кинути війну і демобілізуватися? Поки не знайшов відповідь на це питання. Так, нам забороняють стріляти. Так, в Києві сидять продажні політики. Так, у нас в країні купа виродків, зрадників. Все це так. Але ворога ж потрібно зупиняти. Так, правила гри складні, ми ведемо нерівний бій. Але битися треба. Якщо я почну заламувати руки і скаржитися, кому від цього легше стане?", - зізнається воїн.
На думку Романа, згадувати кожне протистояння важко. І не тільки морально. Всі, хто отримав кульові поранення, скаржаться на так званий фантомний біль – коли начебто вже ніхто не стріляє, а голова досі тріщить по швах.
"Страх, природно, був. Але і виникло якесь відчуття приземленості. Я став шматочком м'яса. …І ти начебто такий особливий, весь такий герой свого життя, здається, з тобою нічого страшного статися не може. Може! Все це я тоді і зрозумів", - підсумував він.
Дивіться: війна на околицях Донецька